Політологічний словник

Європейський Союз (ЄС) — найвпливовіша регіональна міжнародна політична організація. Процес створення ЄС започаткований заявою Роберта Шумана (у післявоєнні роки — міністр закордонних справ Франції), проголошеною ним 9 травня 1950 р., в якій було запропоновано об'єднати вугільну і сталеливарну промисловість Франції і ФРН. Пропозиція Р. Шумана була реалізована в 1951 р. — згідно з Паризьким договором шість європейських держав — Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург і Нідерланди — підписали Угоду про Європейське об'єднання з вугілля і сталі. У 1957 р. згідно з Римським договором ці шість європейських держав підписали Угоду про Європейське Економічне Співтовариство і Угоду про Європейське співтовариство з атомної енергії. Угоди були спрямовані на створення митного союзу і злам внутрішніх торгових бар'єрів всередині Співтовариства, а також на розвиток ядерної енергії в мирних цілях. У 1967 р. відбулося об'єднання виконавчих органів трьох співтовариств в одну структуру — ЄС. До початку сучасного етапу розширення ЄС провів одинадцять успішних переговорів про вступ, результатом дев'яти з яких було прийняття до його складу нових членів. Перше розширення відбулося в 1973 р., коли членства в організації набули Данія, Ірландія і Велика Британія; під час другого, в 1981 р., єдиною країною, що вступала, була Греція; третє розширення, так зване іберійське, або середземноморське, завершилося вступом Португалії та Іспанії; четверте, в 1995 р., завершилось приєднанням до Євросоюзу Австрії, Швеції і Фінляндії. Фактично лише четверте розширення було здійснено із застосуванням діючих нині правових норм щодо членства в ЄС, які містить Маастрихтський договір про Європейський Союз, що набув чинності в листопаді 1993 р. Членами Є. С. стали: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція. 1 травня 2004 р. до ЄС було прийнято десять нових членів. Ними стали Естонія, Кіпр (лише південна грецька частина), Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. Тепер до ЄС входять 25 країн.

Відповідно до Маастрихтського договору 1992 р. європейське політичне співробітництво як ключовий напрям діяльності Союзу було закріплене Угодою про ЄС; визначено рамки функціонування єдиної європейської валюти. Процедуру вступу нових членів до ЄС було розроблено в процесі розширень. Вона передбачає п'ять послідовних етапів: подання заяви про членство, підготовку висновку (Avis), початок переговорів, укладення договору і власне вступ і включає такі стадії: подання до Ради Європейського Союзу заяви про членство; звернення Ради до Європейської комісії з проханням підготувати Висновок щодо заяви; вручення Комісією Раді Висновку; рішення Ради (одноголосне) щодо початку переговорів про вступ; початок переговорів між державами-членами і державою — заявником; ухвалення Радою (одноголосне) за пропозицією Комісії спільної позиції на переговорах з державою-претендентом на вступ; укладання окремої угоди між ЄС і державою, що вступає, стосовно проекту договору про вступ; подання договору про вступ до Ради і до Європарламенту; підготовка Комісією висновку щодо договору про вступ; надання згоди (абсолютною більшістю) Європарламентом; схвалення договору Радою (одноголосне); укладення договору між Євросоюзом і країною, що вступає; ратифікація договору сторонами; набуття договором чинності з визначеної сторонами дати.

Процес розвитку процедури вступу до ЄС зумовив створення політико — правового механізму співробітництва, який базується на таких основних принципах: принцип визнання державою-кандидатом acquis communautaire; принцип практичної спрямованості переговорів; принцип застосування додаткових політичних інструментів; принцип адаптації до інституційної структури Союзу; принцип узгодження позицій держав — кандидатів на вступ. За час існування ЄС постійно удосконалює власну структуру керівних органів. Виконавчим органом Союзу є Європейська комісія, двадцять членів якої (по два представники від кожної з п'яти великих країн — членів ЄС — Франції, Німеччини, Італії, Великої Британії й Іспанії і по одному від кожної з десяти малих країн — Бельгії, Данії, Греції, Ірландії, Люксембургу, Нідерландів, Австрії, Португалії, Фінляндії і Швеції) призначаються на п'ятирічний термін національними урядами цих країн. Склад Комісії затверджується Європейським парламентом. Комісія діє автономно у різних галузях політики: аграрній, торговій, конкурентній, транспортній, регіональній тощо; має власний виконавчий апарат; управляє бюджетним процесом; здійснює керівництво різними фондами і програмами ЄС; відіграє головну роль у забезпеченні його повсякденної діяльності, спрямованої на виконання основних договорів; виступає із законодавчими ініціативами; в разі порушення законодавства ЄС вдається до санкцій, зокрема звертається до Європейського суду. Основними робочими мовами Комісії є англійська, французька та німецька. Всі офіційні документи перекладаються і публікуються одинадцятьма європейськими мовами: датською, голландською, англійською, французькою, німецькою, грецькою, італійською, португальською, іспанською, фінською та шведською. Штаб-квартира Європейської комісії розміщується в Брюсселі (Бельгія). Основним органом ЄС з прийняття рішень є Рада Міністрів, котра періодично, залежно від питань, що розглядаються, змінює власну назву і склад (Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів економіки, Рада міністрів сільського господарства, Рада міністрів фінансів тощо). Рішення, що приймають міністри країн ЄС, у складі Ради Міністрів ЄС, не можуть змінюватися в окремих країнах. Рада Міністрів скликається двічі на рік (зазвичай у червні та грудні) на рівні глав держав та урядів. Це засідання називається Радою Європейського Союзу (Європейською радою) і воно проходить у державі, представник якої на час його проведення головує в Європейській Раді. Згідно з договорами про ЄС, рішення Ради Міністрів приймаються або одноголосно, або кваліфікованою більшістю голосів залежно від напрямів політики, які розглядаються. Раду Міністрів ЄС очолює Президентство, яке регулярно змінюється.

Президентство Європейського Союзу переходить від однієї країни — члена ЄС до іншої кожні шість місяців: з січня до червня, з липня до грудня. Представники поточного, минулого та наступного Президентства певний час становило "трійку ЄС". Після набуття чинності Амстердамським договором влітку 1999 р. "трійка ЄС" була модифікована і включає чотирьох представників: від головуючої в ЄС держави, наступної головуючої в ЄС держави, а також Європейської комісії та Генерального секретаря Ради ЄС Роль Президентства постійно підвищується, тому що сфери відповідальності ЄС розширюються і поглиблюються. Обов'язками Президентства передбачені: організація та головування на зустрічах; розробка прийнятних компромісів та пошук практичного вирішення проблем, які належать до компетенції ЄС; забезпечення послідовності та постійності процесу прийняття рішень. Важливе місце у діяльності ЄС належить Європейському парламенту як представницькій асамблеї країн — членів ЄС, що має законодавчі та наглядові повноваження. До компетенції Європарламенту входить: схвалення, відхилення, внесення змін у законодавство ЄС; схвалення призначень до Комісії європейських спільнот; ухвалення разом з Радою ЄС рішень з бюджетних питань; схвалення угод з державами — не членами ЄС, постановка питань перед Комісією та Радою; прийняття петицій від громадян; призначення захисника прав людини.

Європейський парламент має право розпуску Європейської комісії. У разі прийняття до ЄС нових членів потрібна його згода. Угода про асоційоване членство в ЄС і торгові домовленості з третіми країнами повинні бути також схвалені Європарламентом. Європарламент призначає омбудсмена, наділеного правом приймати до розгляду скарги, що стосуються інститутів або органів ЄС, а також направляти звіти Парламенту. У структурі Європарламенту діють профільні законодавчі комітети: зовнішні справи та безпека; сільське господарство, риболовство та розвиток села; транспорт і туризм; довкілля, охорона здоров'я і захист споживача; економічні й фінансові проблеми, індустріальна політика; дослідження, технологічний розвиток і енергія; культура, молодь, освіта, засоби масової інформації; розвиток і співпраця; зовнішньоекономічні відносини; внутрішні справи і громадянські свободи; юридичні питання і права громадян; бюджетні питання; соціальні проблеми, зайнятість і ділове середовище; регіональна політика, стосунки з регіональною та місцевими владами; інституціональні питання; права жінок; петиції. Крім того, створюються тимчасові комітети. Європарламент проводить пленарні засідання в Страсбурзі (Франція) і Брюсселі (Бельгія), працює у сесійному режимі, переважно один тиждень щомісяця. Місцем перебування є Страсбург, більшість комітетів розташована у Брюсселі, секретаріат — у Люксембурзі. Керівні органи Європарламенту складаються з голови (обирається на 2,5 роки), його заступників, квесторів, на яких покладаються адміністративні та фінансові справи. Зазначені посадові особи утворюють Президію. Судовим органом ЄС вищої інстанції є Європейський суд, який проводить свої засідання в Люксембурзі. Головною функцією Суду є регулювання розбіжностей між державами — членами ЄС і самим ЄС; між інститутами ЄС; між ЄС і фізичними або юридичними особами, включаючи співробітників його структур. Суд дає висновки з міжнародних угод; виносить попередні судові рішення у справах, які передані на його розгляд національними судами. Відповідно до Маастрихтського договору Європейському суду надано право накладати штрафи на країни — члени ЄС, які не виконують його рішення.

До складу Європейського суду входять судді (по одному від кожної з країн — членів ЄС) і 9 юридичних радників. Судді призначаються на 6-річний термін, який може бути продовжений. Ротація половини складу суддів відбувається кожні три роки. Призначення генеральних адвокатів здійснюється таким самим способом. Судовими органами ЄС є також Суд юстиції і Суд аудиторів. Суд аудиторів формується з представників платників податків, відповідальних за перевірку того, що ЄС використовує свої гроші відповідно до бюджетних правил та положень і лише на ті цілі, на які вони були виділені. З метою проведення аудиторської перевірки бюджету ЄС в 1977 р. було створено Рахункову палату. З 1958 р. у структурі ЄС функціонує Європейський інвестиційний банк, діяльність якого спрямована на фінансове сприяння збалансованому і стійкому розвитку Спільного ринку в інтересах ЄС Банк надає позики і гарантії під проекти, що становлять інтерес для Союзу в цілому і для кількох держав — членів, які за своїм масштабом не можуть бути цілком профінансовані за рахунок власних ресурсів країн — членів ЄС Валютну політику країн — членів ЄС визначає Європейський Центробанк, який утворено у 1998 р. внаслідок кооперації банків 11 країн — членів ЄС, що входять до так званої єврозони (Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція). Консультативним органом ЄС є Економічний і соціальний комітет, що здійснює спостереження за функціонуванням єдиного внутрішнього ринку країн — членів ЄС Консультативним органом Ради Міністрів і Європейської комісії є Комітет регіонів, який функціонує з 1994 р.

Абетка української політики: Довідник. Вип. 5 / Авт.-упоряд.: М. Томенко (кер. кол.), Л. Бадешко, В. Гребельник та ін. — К., 2002.

О. Антонюк





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити