Політологічний словник

Європейський суд з прав людини — постійно діючий двопалатний судовий орган, заснований відповідно до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.) з тим, щоб забезпечити дотримання державами — учасницями їхніх зобов'язань. Розпочав свою діяльність 21 січня 1959 р. Нині учасниками Конвенції є 40 держав, 16 з яких розташовані у Східній Європі, зокрема й Україна. На підставі Конвенції спочатку були створені такі контрольні органи Ради Європи, як Європейська комісія з прав громадян і Суд, які діяли періодично. У зв'язку з тим, що кількість держав — членів Ради Європи і кількість індивідуальних заяв збільшувалася, а процедура прийняття заяв була складною, Комісія і Суд, функції яких дублювалися, не могли забезпечити дотримання "розумних строків" розгляду заяв. Тому виникла необхідність реформувати контрольні органи. До кінця 1998 р. Комісія припинила своє існування. З 1 листопада 1998 р. (після набрання чинності Протоколом № 11 до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод) Є. с. з п. л. діє на постійній основі. Як визначено у ст. 19 Конвенції (в редакції Протоколу № 11), Суд створено "для забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї". Є. с. з п. л. складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості держав — членів Ради Європи; серед членів Суду не може бути двох громадян тієї самої держави. Судді обираються Консультативною Асамблеєю строком на дев'ять років із списку осіб, висунутих державами — членами Ради Європи. Вони можуть бути переобрані. Судді Є. с. з п. л. є цілком незалежними під час здійснення своїх повноважень. Упродовж строку своїх повноважень вони мають утримуватись від зобов'язань, що є несумісними з вимогами незалежності, неупередженості та недоторканності, які є обов'язковими вимогами цього органу. Відповідно до Європейської Конвенція з прав людини, Є. с. з п. л. встановлює свої власні правила і визначає свою процедуру. Перші Правила Суду, які було прийнято в 1959 p., були повністю переглянуті 24 листопада 1982 р. і набрали чинності з 1 січня 1983 р. Юрисдикція Є. с. з п. л. поширюється на всі справи, що пов'язані з тлумаченням та застосуванням Європейської Конвенції з прав людини. Але така юрисдикція може здійснюватись лише щодо тих держав, які або вже оголосили про визнання її обов'язковою ipso facto, або дали згоду на розгляд окремих справ, які були передані до Суду. Суд приймає заяви від будь-якої особи. Цей перелік значно ширший, ніж у національному законодавстві країн — членів Ради Європи. Наприклад, таке право передбачене також за неповнолітніми, особами, що перебувають на нелегальному становищі, психічно хворими тощо. Заяви приймаються також від груп осіб і неурядових організацій. За загальним правилом процедура спочатку відбувається у письмовому вигляді, але судове слухання є відкритим. Суд може прийняти питання до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права. До того ж справа може бути прийнята Є. с. з п. л. до розгляду лише впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення. Сторонами в справі виступають заінтересована держава або заінтересовані держави, а також окремі особи, які подали свої скарги до Є. с. з п. л. на підставі Протоколу № 9. Суд вирішує всі спірні питання відповідно до своєї юрисдикції. Якщо рішення приймається більшістю голосів, то в цьому разі Суд виносить остаточне рішення, яке заінтересована держава має обов'язково виконувати. Нагляд за виконанням рішення здійснює Комітет міністрів ЄС. За роки практичної діяльності Є. с. з п. л. виробив низку істотних принципів, зокрема: недопущення екстрадиції (чи виселення) якої-небудь особи в країну, де вона може бути піддана катуванням чи нелюдському поводженню, несумісному зі ст. З Європейської конвенції; непорушність права на життя, що захищається в ст. 2 Конвенції, права не піддаватися катуванням, гарантоване ст. З Конвенції тощо. Україна визнала юрисдикцію Є. с. з п. л. як декларативно (у вигляді права на звертання громадян за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних міжнародних судових органів (ст. 55 Конституції), так і нормативно, коли прийняла Закон від 17 липня 1997 р. "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.", 1-го Протоколу і протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Відповідно до цього Закону, Україна визнала всі зобов'язання, передбачені цими міжнародно-правовими актами. Зокрема, щодо визнання на своїй території обов'язкової (без спеціальної угоди) юрисдикції Є. с. з п. л. у всіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ст. 46 Конвенції). Крім того, згідно з цим законом, Україна зобов'язується виконувати рішення Суду у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Текст Конвенції офіційно був опублікований в Україні 10 січня 2001 р. Станом на початок 2004 р. проти України було винесено 7 рішень. З них 6 стосуються умов утримання осіб, засуджених до довічного ув'язнення. За цими рішеннями уряд України виплатив кожному заявнику суму, що відповідає сукупності їх пенсій за інвалідністю та відшкодування збитків на загальну суму 14000 євро: чотирьом заявникам по 1 тис. євро моральної шкоди, двом — по 2 тис. євро і всім шести по 1 тис. євро судових витрат. Ще одним рішенням Є. с. з п. л. було визнано порушення Україною ст. 6 (право на справедливий судовий розгляд) та ст. 1 Протоколу 1 Конвенції (право на вільне володіння своїм майном). Відсутність закону щодо виконання рішень Є. с. з п. л. у жодному разі не є перешкодою для виконання Україною своїх зобов'язань, взятих після підписання Конвенції з прав та основних свобод людини. Вивчення і застосування практики Є. с. з п. л. суддями України набуває дедалі ширших масштабів. Останніми роками активізувався процес застосування Конвенції при розгляді справ у судах України. Допомога у вчиненні дій, спрямованих на захист прав та свобод, викладених у Конвенції, надається громадянам шляхом опублікування відповідної інформації про роботу Є. с. з п. л. і розгляд конкретних справ, зокрема в журналах "Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі", "Вісник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", "Вісник Верховного Супу України", "Право України" та інших виданнях.

Буроменський М. Звернення до Європейського суду з прав людини: практика Суду і особливості українського законодавства / Харківська правозахисна група. — X., 2000, Європейський суд з прав людини: організація, процедура, правила звернення / М-во юстиції України. — К., 2000; Мармазов В. Є, Пушкар П. В. Захист прав та майнових інтересів у Європейському суді з прав людини: Навч.-практ. посіб. / За ред. М. В. Оніщука — К., 2001; Бессарабов В. Г. Европейский суд по правам человека. — М., 2004; Туманов А. Европейский суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. — М., 2001; Буткевич В. Г., Маляренко В. Т. Європейський суд з прав людини та українське судочинство: питання взаємодії // Вісник Верховного суду України. — 2004. — №4 (44); Тамм А. Є, Ріяка В. О. Роль Ради Європи у забезпеченні прав людини на сучасному етапі: Навч. посіб. — X., 2002.

О. Кордун






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.