Політологічний словник

Застава — 1) у цивільному праві — спосіб забезпечення виконання зобов'язань, передбачений Цивільним кодексом України. Відповідно до Закону України "Про заставу" (1992 р.) кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого З. зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна з перевагами перед іншими кредиторами. З. повинна забезпечити виконання основного зобов'язання. Дійсність З. залежить від дійсності основного зобов'язання.

З. може забезпечувати дійсну вимогу, що випливає із закону чи договору, а також вимоги, які можуть виникнути в майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення З. таких вимог. За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги у повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення, включаючи відсотки, відшкодування шкоди, неустойку, компенсаційні витрати, пов'язані зі зверненням стягнення на заставлене майно, якщо інше не передбачено договором про З.

Сторонами договору З. можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Заставодавцем може бути як сам боржник за основним зобов'язанням, так і третя особа (майновий поручитель).

Предметом договору З. може бути майно, яке, відповідно до законодавства України, може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. За загальним правилом договір З. укладається у письмовій формі. Якщо предметом З. є нерухоме майно, транспортні засоби, господарські об'єкти, договір З. має посвідчуватися нотаріально.

В Україні існують такі види З.: іпотека — З. нерухомого майна, в тому числі землі, згідно з якою земля та(або) майно, що становлять предмет З., залишаються у заставодавця або третьої особи (майнового поручителя); заклад — З. рухомого майна, товарів в обороті або у переробці, майнових прав, цінних паперів, згідно з якою майно, що є предметом З., передається заставодавцем у володіння заставодержателя З. у ломбарді і оформляється видачею заставного квитка;

2) у кримінально-процесуальному праві — внесення на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншою фізичною чи юридичною особами грошей чи передача їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, виконання ними зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового перебування без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду. Є одним із запобіжних заходів (п. 3 1 ст. 149, ст. 1541 Кримінально-процесуального кодексу України).

За своїм змістом З. є менш суворим заходом, ніж тримання під вартою, але більш суворим, ніж усі інші заходи, передбачені КПК, оскільки невиконання підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним зобов'язань, покладених на нього у зв'язку із застосуванням З., може призвести не тільки до зміни запобіжного заходу на тримання під вартою, а й до майнових втрат для нього самого чи інших осіб.

Застосування З. (замість тримання під вартою) до осіб, обвинувачених у вчиненні тяжких насильницьких злочинів, рецидивістів, осіб, які раніше намагалися ухилитися від правосуддя, повинно мати винятковий характер. Орган, що застосовує цей запобіжний захід, встановлює розмір застави з урахуванням обставин справи.

Мінімальний розмір З. становить: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років, « — одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої особи, — п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб — п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір З. не може бути меншим від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

Предметом З. можуть бути гроші чи інші матеріальні цінності — будь-яке майно, що перебуває у цивільному обігу, належить заставодавцю на праві власності й може бути ним відчужене, в тому числі іноземна валюта, цінні папери тощо. Органи попереднього слідства й суди не можуть приймати 3. від державних підприємств, установ і організацій.

Приймаючи як З. майно, особа, котра проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд повинні встановити: чи є підозрюваний, обвинувачений чи підсудний як заставодавець власником майна; яка вартість останнього; як забезпечити його зберігання; чи не виникнуть труднощі або цивільно-правові спори у разі вирішення питання про звернення майна в дохід держави чи на користь цивільного позивача.

З. звертається у дохід держави, якщо особа, стосовно якої обрано запобіжний захід, порушує взяті на себе зобов'язання. Вона також може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень (це, однак, не поширюється на З., внесену іншими фізичними чи юридичними особами; в цьому разі заставодавець несе лише матеріальну відповідальність за дії особи, яка притягується до відповідальності, а покладення на нього інших обов'язків законом не передбачено). До виникнення підстав для звернення З. у дохід держави заставодавець може відмовитися від узятих на себе зобов'язань. У цьому разі З. повертається лише після обрання нового запобіжного заходу. Про обрання запобіжного заходу у вигляді З. виноситься мотивована постанова (а судом — ухвала). Складається також протокол про прийняття З. Питання про повернення З. вирішує суд при розгляді справи, якщо вона надійшла до суду, або орган дізнання, слідчий, прокурор у разі закриття ними кримінальної справи.

Пилипчик П. П. Питання застосування в слідчій та судовій практиці запобіжного заходу у вигляді застави // Вісник Верховного Суду України. - 1998. - № 3(9); Донченко Ю. Актуальні проблеми застосування запобіжного заходу у вигляді застави // Право України. — 1999. — № 3; Азімов Ч. Н„ Музика А. А. Застава // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К„ 1999. — Т. 2.

Ф. Медвідь




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити