Політологічний словник

Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) — українське державне утворення, яке виникло 13 листопада 1918 р. на місці проголошеної трьома тижнями раніше Української Держави. Це утворення було зафіксоване в ухваленому того ж дня Українською Національною Радою в Тимчасовому основному законі про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії.

Після того, як Австро-Угорська імперія розвалилась остаточно, на її колишніх теренах з'явилась незалежна Австрійська республіка (12 листопада), Західно-Українська Народна Республіка (13 листопада), Чехословацька республіка (14 листопада), Угорська республіка (16 листопада), Королівство сербів, хорватів і словенів (1 грудня). Частина земель колишньої Австро-Угорщини увійшла до відродженої в цей час Польщі, а також до Румунії та Італії. ЗУНР стала одним із перших державних утворень на території колишньої імперії.

Основний Закон від 13 листопада — це документ, який складався з п'яти артикулів. У першому з них закріплювалась назва нової держави, у другому — її кордони, у третьому — державна суверенність, у четвертому — державний устрій, у п'ятому — герб. Територія ЗУНР охоплювала землі, населені переважно українцями і означені на етнографічній карті Австро-Угорської імперії, складеної у Відні в 1855 р. бароном Карлом Чернігом, тобто кордони ЗУНР включали краї і округи Східної Галичини до р. Сян з Лемківщиною на Низьких Бескидах, що на заході від неї, відповідні комітати Північно-Західної Буковини зі Стороженцем, Чернівцями і Серетом з містами Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег, Угоча і Мармарош. Ці землі і справді становили історичну етнографічну українську область в Австро-Угорщині.

Єдиним джерелом державної влади ЗУНР проголошувався народ, який на основі загального, рівного, безпосереднього, таємного і пропорційного права незалежно від статі, національності і віросповідання мав обрати у майбутньому Установчі збори ЗУНР, а до цього реалізовувати свою волю через Національну Раду як законодавчий і Державний секретаріат як виконавчий орган. Гербом ЗУНР був Золотий лев на синьому тлі, обернений у правий бік.

Прагнення українського народу до об'єднання усіх українських земель в єдину державу, а також скрутне військово-політичне становище ЗУНР, яка одразу після свого створення зазнала агресії з боку Польщі при політичній підтримці останньої країнами Антанти, вилилось у проголошення злуки УНР та ЗУНР. Цій події передувало підписання В. Винниченком, П. Андрієвським, Ф. Швецем та С. Петлюрою, з одного боку, і Л. Цегельським та О. Левицьким — з іншого Передвступного договору між УНР і ЗУНР "Про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Це відбулося у Фастові 1 грудня 1918 р. Згідно з названим документом ЗУНР заявляла про свій намір "відмовитись від незалежності і увійти з усією територією і населенням як складова частина державної цілості в УНР, а остання — про свій намір прийняти територію і населення ЗУНР до свого складу та створити у найкоротший термін неподільну державну одиницю". Водночас повноважні представники Ради державних секретарів ЗУНР "з огляду на витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними і соціальними різницями окремішності життя на своїй території й її населення" зазначали в названому документі право ЗУНР на територіальну автономію, межі котрої мали встановити у майбутньому компетентні законодавчі та виконавчі органи обох республік.

Згідно із законом від 4 січня 1919 р. Українська Національна Рада обрала з середовища своїх членів Виділ з 9 осіб (десятим був Президент Ради Є. Петрушевич, а його заступником вважався найстарший з 9 членів Виділу), до компетенції якого входило формування уряду, призначення найвищих урядових та військових осіб, оприлюднення законів, право амністії і помилування. Скликав засідання Виділу, який виконував функції колективного голови ЗУНР, Президент або його заступник. Рішення приймались більшістю голосів, а в разі їх рівності перевага віддавалась голосу Президента. Повноважним вважалося засідання Виділу в присутності не менш як 6 членів. За деякими джерелами, крім Виділу, існувала ще й президія Національної Ради у складі Президента, чотирьох його заступників, двох секретарів і заступника секретаря. За два тижні до початку роботи Паризької мирної конференції, на який мала розглядатись доля країн переможеного Четверного союзу, у тому числі і земель колишньої Австро-Угорщини, Українська Національна Рада згідно з ідеями, висловленими у фастівському договорі, на урочистому засіданні у Станіславі 3 січня 1919 р. одноголосно вирішила з'єднати ЗУНР і УНР "в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку" і доручити Державному секретареві негайно розпочати переговори з Київським урядом з цього приводу. У цьому рішенні зазначалося, що до скликання установчих зборів об'єднаної республіки законодавча влада на території ЗУНР здійснюється Національною Радою, а виконавча — Державним секретаріатом. Цей документ, який був підписаний членами президії Української Національної Ради Л. Бачинським і С. Левицьким та членом Ради державних секретарів І. Голубовичем і державним секретарем, управителем закордонних справ Л. Цегельським, 16 січня 1919 р. разом з урочистою депутацією, складеною з представників усіх державних чинників і верств населення Західної України та окремою державною комісією ЗУНР, було відправлено до Києва. В Києві, на Софійському майдані 22 січня 1919 р. відбувся акт творення єдиної соборної України, який скріплювався спеціальним Універсалом УНР. Злука здійснювалась на умовах, зазначених у фастівському договорі від 1 грудня 1918 р. та Станіславському рішенні Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. Наддністрянщина (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянщина повинні були стати частинами єдиної самостійної Великої України. Але у зв'язку із загарбанням Північної Буковини і Закарпаття румунами, чехами кордони ЗУНР охоплювали фактично лише Східну Галичину. Державної самостійності українським буковинцям і закарпатцям досягти тоді так і не вдалося, хоча на багатьох вічах та всенародних зборах наприкінці 1918 — на початку 1919 р. і ті й інші чітко висловлювали свою волю до національного і державного самовизначення та приєднання до соборної України.

Панібудьлоска В. Ф., Семко В. Л. Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2004. — N° 1; Політологічний енциклопедичний словник — К.( 1997.

В. Семко






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.