Зенон Елейський (бл. 490 — бл. 430 до н. е.) — давньогрецький філософ, представник елейської школи, засновник діалектики як правності в тлумаченні суперечностей або мистецтва порушувати питання і шукати на них відповіді (за свідченням Аристотеля). Один із найсамобутніших учнів Парменіда й продовжувачів його вчення про незмінну сутність істинного буття (його єдність) й ілюзорність усіх змін і відмінностей, що сприймаються чуттєво. За Зеноном, істина сущого виявна тільки на рівні мислення, чуттєвий же досвід веде до вияву множинності речей, їх різноманіття і змінності між даними досвіду, з одного боку, та їх раціональним осмисленням в думці — з іншого, була виражена Зеноном у формі так званих апорій (грецьк. арогіа — безвихідне становище, непорозуміння — форма вираження суперечності між спостереженням явищ та їх рефлексією в думці) щодо спростування руху, множинності, чуттєвого сприйняття. Загальновідомі чотири апорії З. Е., спрямовані проти можливості руху: "Дихотомія" (поділ навпіл), "Ахіллес та черепаха", "Стріла, що летить", "Стадій". У них доводилася незбагненність мислення і буття — його не існування. Так, апорія "Ахіллес" фіксує, що всупереч чуттєвому досвіду найшвидший ніколи не наздожене найповільнішого. Ахіллес не наздожене черепахи, оскільки поки він пробіжить відстань, яка їх розділяє, вона все ж встигне проповзти деякий відрізок, коли ж він його пробігатиме, вона знову трохи відповзе і так буде завжди. В апоріях З. Е. йдеться про співвідношення скінченних і нескінченних величин. Труднощі цього співвідношення особливо виявні тоді, коли маємо справу з неперервними величинами, неперервність яких робить їх подільними до нескінченності. Такими величинами є час, простір і рух. Причиною парадоксів 3. Е. є те, що він, оперуючи перервними величинами, прагнув відтворити з них неперервні величини. А це справді неможливо, оскільки простір — це не сума точок, а час — це не сума моментів, рух — це не сума простих переходів від точки до точки: таким був результат міркувань Зенона. Точки і моменти можна лише інтегрувати, а не додавати. Апорії З. Е. були початком дослідів про співвідношення цілого і частини, скінченних і нескінченних частин, вони суттєво вплинули на розвиток доказового мислення й розробку логічних процедур доведення.

Античные философы. Свидетельства, фрагменты, тексты. — К., 1955; Асмус В. Ф. Античная философия. — М., 1976; Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. — М., 1979; Татаркевич В. Історія філософії: Антична і середньовічна філософія. — Львів, 1997; Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. — М., 1991.

А. Черній