Політологічний словник

Ідеологія марксистсько-ленінська — історична форма ідеології, яка претендує на відображення свідомості й самосвідомості робітничого класу (пролетаріату) у науковій формі. Суспільна свідомість у марксизмі — ленінізмі розглядається як відображення суспільного буття, а І. м.-л. є формою класової свідомості й самосвідомості, в якій у системному вигляді викладено теорії, ідеї, погляди, ідеали, де відображено корінні інтереси робітничого класу, його практичні позиції щодо інших класів, а також його програма на майбутнє. Теорію у свідомість пролетарської маси повинні вносити вихідці з інших верств населення. Здебільшого це повинні бути ті представники буржуазії, які розірвали зв'язки із своїм класом і теоретично дійшли тих самих висновків, до яких робітничий клас прийшов практично. Найглибшу єдність класова свідомість пролетаріату мала з марксистською соціальною філософією, яка завдяки цьому не тільки ввійшла у свідомість пролетарських мас на правах складового елемента, а й постала у вигляді домінантної теоретичної (ідеології) константи, своєрідної духовної зброї пролетаріату в боротьбі за втілення в життя своїх класових прагнень та інтересів.

Проголосивши себе єдиним виразником корінних інтересів пролетаріату, марксизм — ленінізм узяв на себе колосальну відповідальність за теоретичне обґрунтування цілей і завдань, шляхів і засобів, які пролетарська маса мала реалізувати. Упроваджуючи своє вчення у свідомість пролетаріату, марксизм-ленінізм поступово перетворився на його класову самосвідомість, став ідеологією. Змістовими були тези про історичну місію пролетаріату, класову боротьбу як рушійну силу суспільного розвитку, революцію як локомотив історії, диктатуру пролетаріату як основний засіб революційного переходу людства від капіталізму до соціалізму.

Саме завдяки марксистсько-ленінським теоретичним та ідеологічним конструкціям пролетарська свідомість набула конфронтаційної якості, особливо у варіанті ленінізму — сталінізму. Він характеризувався не тільки класовою нетерпимістю і навіть жорстокістю, а й вишуканим єзуїтством, репресивністю. Милосердя, жалісливість, співчуття полишили пролетарську свідомість. Гуманізм та людяність перетворилися на свою протилежність. Моральність втратила загальний характер.

Пролетарська класова свідомість постала як конфронтаційна, руйнівна, репресивна свідомість. Вона втратила здатність до саморефлексії, самоконтролю, самозречення, а згодом перетворилася на тоталітарно-диктаторське мислення. Власне відбулося те, про що писав свого часу М. Бакунін: якщо у якійсь країні переможе марксизм, то це буде страшна трагедія.

Конфронтаційна свідомість завжди намагається знайти ворога. Вона не може жити без боротьби, подолання, нищення й руйнування. "Хто не з нами — той проти нас", "Якщо ворог не роззброюється — його знищують", "Ліквідуємо куркульство як клас", "Звільнимо країну під ворогів народу", "Нейтралізуємо сталіністів або противників перебудови" — знайомі гасла більш як сімдесятирічного розвитку соціалістичних країн. Саме конфронтаційна свідомість галасливо підтримувала страту М. Бухаріна і репресії мільйонів чесних комуністів і безпартійних. А до того і сам М. Бухарін розбурхував таку свідомість. Саме вона злораділа з приводу критики незрозумілих для неї генетики, кібернетики, соціології і сприяла утвердженню в науці "лисенківщини". Підчас "хрущовської відлиги" конфронтаційна свідомість вимагала справедливого засудження сталіністів. Останнім часом вона виявляла лідерів застою, антиреформістські елементи й боролася з ними, втікаючи від реальних справ.

Суттєвою вадою марксистсько-ленінської пролетарської ідеології була також наявність у ній значної частки утопізму. Як відомо, утопічний соціалізм є однією з трьох основних засад формування марксистської теорії. Вважалося, що марксизм подолав утопізм, перетворив соціологію з утопії на науку. Історія цього не підтвердила. Марксизм — ленінізм завжди містив утопічний пласт уявлень, гіпотез, прогнозів, періодично відтворював їх у політичних програмах, трансформував у систему класової свідомості трудящих, а через неї — у систему соціальних технологій.

Утопізм завжди підточував реальні орієнтири. На їх місце він висував ілюзію. Вона спотворювала історію, тенденційно інтерпретувала дійсність, розмивала обриси майбутнього. Майже завжди пролетарська свідомість була утопічною свідомістю. Спочатку вона обдурювала себе ілюзією всесвітньо-історичної місії пролетаріату, пізніше розбурхувала всесвітню пролетарську революцію, нарешті — заспокоювала можливістю перемоги соціалізму й досягнення його розвиненого стану в одній окремо взятій країні.

Більшовицький соціалізм — це ілюзія. Він ніколи не мав (і не знав) суспільної власності, завжди користувався експлуатованою працею, порушував права людини, постійно репродукував насильство й соціальну несправедливість, проте завжди звеличував себе у своїй свідомості, в офіційних творах науки, ідеології, мистецтва. Прості ж люди страждали відтиску відчуженої праці, ідеологічного дурману й соціальної несвободи.

Класова свідомість у своїй викристалізуваній формі І. м.-л. завжди є ілюзорною і конфронтаційною. Вона породжує несправедливість, колективний егоїзм і не може бути визначальною домінантою суспільного розвитку, хоча з її вимогами, безумовно, треба рахуватися, доки вона існує. До того ж немає істотного значення, про яку класову свідомість (пролетарську чи буржуазну) йдеться, хоча частка утопізму чи конфронтаційності, звичайно, може бути різною.

М. Михальченко




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити