Політологічний словник

Інститут соціальний (від лат. institutum — усталення, установлення, установа) — комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм і санкцій, установок і ролей, які забезпечують стійку регламентацію, стабільне функціонування та соціальне регулювання поведінки великих груп людей. І. с. передбачає також розвинений соціальний контроль за ефективністю виконання зазначених норм, принципів і правил, так само як і за застосуванням спеціальних засобів впливу — прищеплення, переконання та виховання різноманітних форм примусу та тиску, схвалення та осуду. Завдяки І. с. форми поведінки приводяться у відповідність до прийнятих зразків, норм і стандартів.

Виникнення І. с. пов'язується з біологічною слабкістю людини, її залежністю від природних і соціальних сил, перевагами співробітництва й розподілу праці порівняно з індивідуальними зусиллями, а також винятковою здатністю людей встановлювати взаємовідносини шляхом символічної комунікації. Спочатку це були стихійно утворювані форми регламентації, контролю, впорядкування діяльності людей, які з часом набули ознак соціальності, втілилися в різноманітні форми співжиття та засоби його забезпечення, конституювались у відповідних закладах і установах.

Формування І. с. об'єктивно зумовлено потребами розвитку суспільства, поділом праці, диференціацією та регулюванням специфічних форм людської діяльності і сфер суспільних відносин — економічних, політичних, сімейних, освітніх, наукових, релігійних тощо, їх організацією в систему ролей і статусів. В І. с. втілюються, опредметнюються, наповнюються реальним змістом суспільні відносини.

Проблематика І. с. розробляється та висвітлюється в межах інституціональної (О. Конт, Г. Спенсер, Т. Веблен, Е. Дюркгейм, М. Вебер, С. Ліпсет, Дж. Ландберг, П. Блау, Ч. Міллс) та структурно-функціональної (Б. Малиновський, А. Р. Редкліфф-Браун, Т. Парсонс, Р. Мертон), марксистської (К. Маркс) і феноменологічної (Л. Уорд, У. Гамільтон, Дж. Хоманс) традицій.

До найхарактерніших ознак соціальних інститутів, попри парадигмальну специфіку їх визначення, можна зарахувати: а) наявність певного кола суб'єктів, характер відносин між якими можна визначити як стабільний або такий, що надає стійкості, врегульованості; б) структурну єдність суб'єктів, яка дає змогу їх формалізувати як певну організацію; в) наявність специфічних соціальних норм, правил і процедур, які регулюють поведінку великих груп людей; г) виконання певних соціальних функцій як засобу функціонування й інтеграції в систему соціальних відносин, забезпечення її динамічної стійкості.

Внутрішня структура І. с. за змістом вихідних елементів є однотипною.

Типологію І. с. можна здійснювати за різними критеріями: рівнем (мега-, макро-, мезо-, мікро-, міні-, наноінститути) і масштабом поширення (глобальні, країнові, регіональні, локальні), сферою функціонування (економічні, політичні), соціальною ієрархією (станово-кастові, бюрократичні, демократичні) тощо. І. с. різняться також функціонально-цільовим призначенням, засобами регуляції, будовою та способом впливу — офіційні і неофіційні, формальні і неформальні.

Системна взаємодія І. с. забезпечує управління, організацію і регулювання соціальних відносин, їх закріплення та відтворення відповідно до чинного законодавства, Конституції країни. Ціннісне, нормативно-правове та морально-етичне наповнення змісту діяльності І. с., функціональні повноваження, розподіл соціальних ролей, структуризація мотивів та поведінки великих груп людей забезпечує соціалізацію індивідів, спадкоємність соціального досвіду, утверджує культуру толерантності та громадянського консенсусу.

Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // М. Вебер Избр. произведения. — М., 1995; Гавриленко I. М., Мельник П. В., Недюхо М. П. Соціальний розвиток. — К., 2001; Інститут соціальний // Соціологія: короткий енциклопедичний словник. — К., 1998; История социологии в Западной Европе и США. — М., 1993; Кули Ч. X. Человеческая природа и социальный порядок. — М., 2000; Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. — М., 1997; Best М. Н. The New Competition.

Institutions of Industrial Restructuring. — Politi Press, 2002.

M. Лукашевич, M. Недюха






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.