Політологічний словник

Компроміс (від лат. compromissum) — угода на основі взаємних поступок між представниками різних інтересів і думок. Може досягатися у вигляді письмових або усних домовленостей між суб'єктами політичної діяльності. Результатом досягнення К. стає ухвалення політичних рішень, уникнення політичної конфронтації, подолання політичної кризи.

Існування К. стає можливим і необхідним внаслідок демократизації політичного життя, збільшення політичного плюралізму. Несприйняття ідеї досягнення К. веде до радикалізації суб'єкта політичної дії незалежно від поглядів стосовно актуальних проблем політичного розвитку та, можливо, ізоляції його від процесу прийняття політичних рішень. Тому здатність до К. стає умовою життєдіяльності політичних сил. Роль К. підвищується залежно від рівня фрагментації політичного простору.

Структура К. включає: суб'єктів політичної діяльності; об'єкт, до якого докладають зусилля політичні сили, що прагнуть компромісу, а саме політичні відносини між ними; предмет К., в ролі якого виступають угоди, політичні рішення, політичні норми, які інституціоналізуються внаслідок К. тощо; шлях досягнення К. (форма діалогу між політичними силами — відкритого або таємного).

Обов'язковою умовою досягнення К. є визнання права протилежної сторони на власну політичну позицію. Таке визнання стає наслідком неможливості розв'язання політичного конфлікту шляхом протистояння. Отже, рівноправний К. стає можливим у відносинах політичних сил, які приблизно рівні за своїм політичним впливом і не здатні внаслідок сильної конкуренції до швидкого досягнення політичних цілей. Тому К. виступає водночас і єдиним можливим шляхом поступового їх досягнення. Проте, з іншого боку, це призводить до істотної зміни цих цілей. Як писав німецький соціал-демократ Е. Бернштейн на зламі XIX та XX ст., не лише мета визначає засоби її досягнення, а й останні змінюють саму мету.

В процесі досягнення К. важливим стає встановлення санкцій за ухилення від вимог К., тобто укладеної між політичними суб'єктами угоди.

Наслідком досягнення К. стає подальший розвиток політичних норм, традицій, юридичних положень, які вже не забезпечують політичну стабільність. Таким чином, К. — це одна з форм інституціоналізації політичного процесу. Зокрема, Конституційну угоду, укладену у 1995 р. між Президентом та Верховною Радою України, Голова ВР О. Мороз називав "політико — юридичним компромісом". В рамках транзитологічних підходів вважається, що досягнення К., або пакту політичних еліт, є одним з найважливіших моментів становлення демократичної політичної системи.

Водночас істотним гальмом розвитку демократії у перехідних країнах, зокрема в Україні, може бути схильність політиків до кулуарних форм досягнення компромісу, що робить незрозумілими для громадян особливості політичного процесу в Україні.

Скотт Д. Г. Конфликты, пути их преодоления. — К., 1991. Фишер Р., Эртель Д. Подготовка к переговорам. — М., 1996. Здровомыслов А. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса. — 2-е изд., доп. — М., 1995.

Є. Перегуда



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити