Конституція УНР (1918 р.) — Основний Закон Української Народної Республіки, прийнятий 29 квітня 1918 р. Його зміст значною мірою обумовили попередні законодавчі акти, прийняті Українською Центральною Радою. До прийняття К. УНР значення конституційних актів мали фактично універсали Центральної Ради та низка окремих законів, прийнятих нею. Більшість згаданих документів було зібрано спеціальною комісією в один конституційний документ — К. УНР. К. УНР складалася з 83 статей та 8 розділів. У ній стверджувалося, що УНР є "державою суверенною, самостійною і ні від кого не залежною", що суверенне право в УНР належить народові України і це право він здійснює через Всенародні збори. Хоча К. УНР не визначала конкретно кордонів України, вона стверджувала, що територія України "неподільна". Основними громадянськими і політичними правами в Україні могли користуватися всі громадяни, без поділу за статтю, національністю тощо. Верховним органом влади визначалися Всенародні збори. Вищу виконавчу владу в УНР виконувала Рада народних міністрів. Найвищим органом судової влади визначався Генеральний Суд УНР. Загалом К. УНР утверджувала принцип парламентарної демократії з переважанням законодавчої влади над виконавчою. Практичному здійсненню К. УНР перешкодив гетьманський переворот. Грамота гетьмана П. Скоропадського про перебрання ним влади і оголошений закон про тимчасовий устрій України з 29 квітня 1918 року скасували К. УНР, залишивши її фактично документом морально-політичного характеру. Ухвалений і такий, що не набрав чинності, проект К. УНР, або як його назвали "Статут про державний устрій, права і вільності УНР", підготовлений на зразок кращих демократичних конституцій Європи та США, залишився в історії України одним з найважливіших історико-правових документів доби Української держави 1917 — 1918 рр.

Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Т. 3. — Львів, 1994; Слюсаренко А. Г., Фоменко М. В. Історія Української конституції. — К., 1993; Політичний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К„ 1997.

М. Головатий