Політологічний словник

Мазепа Іван Степанович (20.03.1639, с. Мазепинці Білоцерківського повіту — 22.09.1709, м. Бендери; дати неточні)— князь (з 1707 р.), гетьман Війська Запорозького (з 1687 р.). Походив з українського шляхетського роду. Навчався у Києво-Могилянському колегіумі, в єзуїтській колегії у Варшаві, в університетах Німеччини, Італії, Франції. До 1656 р. обіймав посаду камергера короля Речі Посполитої. З 1659 р. виконував дипломатичні доручення короля в Україні: у 1659 р. їздив з посланням до І. Виговського, у 1660 р. — до Ю. Хмельницького, у 1663 р. вів переговори з П. Тетерею. В 1663 р. повернувся до родинного маєтку. В 1669 р. отримав від короля почесну посаду чернігівського підчашого. Наприкінці 1669 р. став ротмістром надвірної хоругви гетьмана П. Дорошенка, згодом став генеральним писарем. Виконував дипломатичні доручення гетьмана у Кримському ханстві. В 1674 р. перейшов на службу до гетьмана І. Самойловича: виконував особисті доручення, керував вихованням його синів. Згодом обійняв посаду генерального осавула. 25 липня 1687 р. обраний гетьманом. 24 жовтня 1708 р. проголосив вихід Війська Запорозького з-під влади Російської держави та перейшов до військового табору шведського короля Карла XII. Після поразки шведсько-українського союзу в Полтавській битві 27 червня 1709 р. разом зі своїм урядом, запорозьким та частиною реєстрового козацтва утворив українську політичну еміграцію у межах Османської імперії. Нагороджений орденами Св. Андрія (Російська держава) та Білого орла (Річ Посполита).

При обранні разом із полковниками та старшиною уклав з царськими представниками Коломацькі статті. Здійснював активне реформування соціальної, фінансової, військової та освітньої сфер.

У 1692 р. розпочав ревізію землеволодіння, спрямовану на відновлення системи службового землекористування та збільшення надходження податкових коштів до скарбу Війська Запорозького. Здійснював заходи щодо впорядкування станової структури суспільства. Сприяв створенню спадкового привілейованого стану (бунчукові, військові та значкові товариші). В 1690 р. здійснив перегляд службової придатності та перепис козаків. У 1691 р. підтвердив невідчужуваність службового землекористування та станові права козацтва. В 1692 та 1701 р. обмежив податки та повинності селян, запровадив можливість їх прямої апеляції до гетьмана з позовами проти приватних власників чи користувачів маєтностей. У 1701 р. перевів у селянський стан козацьких підсусідків. Зробив спробу перекласти частину повинностей на користь Війська Запорозького з селянства на землевласників та землекористувачів. Обмежував використання селянства та міщанства на військові потреби царського уряду. Здійснював політику, спрямовану на збільшення регулярної найманої армії.

Протягом 1692 — 1695 рр. проводив податковий експеримент щодо заміни відкупних платежів з виробництва та торгівлі алкоголем (оренд) іншими формами оподаткування. Результатом експерименту стало збереження оренд у обмеженому вигляді, запровадження часткового контролю населення над здійсненням непрямого оподаткування. Визнав часткову децентралізацію використання податкових коштів. Здійснював заходи щодо заміни натуральних державних повинностей податками.

З 1704 р. здійснював заходи щодо господарського освоєння та відновлення адміністрації Війська Запорозького на Правобережній Україні. Здійснював політику впорядкування відносин Війська Запорозького та Запорозької Січі за допомогою прямого підпорядкування останньої гетьману.

Спрямовував значну частину скарбу Війська Запорозького на розвиток освіти і культури, підтримку православної церкви у Війську Запорозькому та поза його межами.

Визнав і застосував пряме волевиявлення населення для вирішення питань зміни податкової системи Війська Запорозького. У листі до царів Івана та Петра Олексійовичів від 13 квітня 1692 р. порушив питання про обмеження функцій царського уряду стосовно формування системи влади у Війську Запорозькому. Зокрема, юрисдикцію над гетьманом Війська Запорозького повинен був мати тільки Генеральний суд, що виносив рішення про його відставку або покарання. Цар міг робити подання до Генерального суду в цих питаннях та затверджував судові вироки. Одночасно гетьман відмовлявся від будь-яких претензій на особисту юрисдикцію та кадрову політику у Війську Запорозькому.

Чільне місце у висловлюваннях, публічних виступах (зокрема, промові 24 жовтня 1708 р.), документах (листі до І. Скоропадського від 30 жовтня 1708 р. тощо) М. займає тема розвитку української державності. Центральною для нього була концепція "вільного народу" — безперервного історичного державотворення та вільного волевиявлення українців, котрі як територіальна міжстанова корпорація після падіння Київської Русі зберігали автономію, входячи через конституційні договори до складу інших держав. Порушення таких договірних умов української автономії з урядами певних держав вважав правомірною причиною виходу з відповідних державних утворень.

На думку М., умовою розвитку державотворення є об'єднання усіх політичних сил Війська Запорозького навколо гетьмана. Перешкодою на цьому шляху він вважав різновекторність зовнішньополітичних орієнтацій, регіоналізм та сервілізм, поширені в українському суспільстві, політизованість та відсутність ідеї єдиновладдя серед української еліти. Основною історичною перешкодою розвитку українського державотворення М. вважав громадянську війну із залученням зовнішніх союзників, а передумовою сталого розвитку — мир.

Основною причиною виходу свого уряду з-під царської влади проголосив порушення останньою принципів українсько-російських договорів: неспроможність Російської держави забезпечити військовий захист території Війська Запорозького, самочинне збільшення її адміністративної присутності в українській автономії, порушення владної вертикалі в останній, плани щодо реорганізації її соціального та політико — адміністративного устрою і примусового переселення українців.

Дипломатія М. була спрямована на забезпечення мирного та автономного розвитку, економічних інтересів Війська Запорозького; захист релігійних і культурних прав українського населення Речі Посполитої. М. входив у дипломатичні відносини з урядами та угрупованнями знаті Речі Посполитої,

Кримського ханства, Шведського королівства, Молдавського князівства, Всевеликого війська Донського та ін.

8 жовтня 1709 р. між урядом М., Запорозькою Січчю та Шведським королівством було укладено тристоронню угоду, оригінал та достовірний зміст якої невідомі. Окремі дослідники припускають, що протягом 1707 — 1709 рр. М. уклав також інші договори із Шведським королівством та Річчю Посполитою (С. Лещинським).

Костомаров М. Мазепа і мазепинці. — Львів, 1895; Оглоблин О. Гетьман І. Мазепа та його доба. — Нью-Йорк, 1960; Борщак І. Іван Мазепа // Мазепа. Орлик. Войнаровський. — Львів, 1991; Кресін О. Політико — правова спадщина української політичної еміграції першої половини XVIII ст. — К., 2002; Мацьків Т. Гетьман І. Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709. — К., 1995; 3 епістолярної спадщини гетьмана І. Мазепи. — К., 1996; Мазепа: Збірник. — Вип. 1,2. — Варшава, 1938.

О. Кресін



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити