Політологічний словник

Макіавеллі Нікколо ді Бернардо (1469 — 1527) — італійський філософ, політичний і громадський діяч, письменник, історик, військовий теоретик, фундатор політичної теорії Нового часу, започаткував процес виокремлення науки про політику в самостійну галузь. Народився у Флоренції в сім'ї юриста. Походив із давньої, але збіднілої патриціанської сім'ї. В 27 років став секретарем Синьйорії Флорентійської Республіки, тобто другим канцлером, повноваження якого зосереджуються на внутрішніх проблемах держави. Цю посаду він незмінно обіймав 14 років. Виконував також важливі дипломатичні доручення. Після політичного перевороту, який повернув владу сім'ї Медичі, М. звинуватили в участі у заколоті й заточили до в'язниці. Його було звільнено завдяки амністії, оголошеній у зв'язку з обранням на папський престол Лева X. Висланий до провінції, займається літературною і науковою творчістю, написав такі праці, як "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування на І декаду Тита Лівія" та ін.

Макіавеллі був першим, хто втілив у політичне знання основну ідею епохи Ренесансу: "Людина, а не бог, є центром всесвіту". Репутацію теоретика політики він отримав, по-перше, через свій "науковий метод", по-друге, завдяки доктрині моральної доцільності, яка зумовила появу терміна "макіавеллізм", по-третє, завдяки розробленій ним теорії політичного республіканізму. В основі методу М. — прагматичний й утилітарний підхід до політики: політична наука має осягати дійсний стан речей, а не розглядати уявні ситуації.

Мислитель відокремив владу від моралі, релігії і філософії, утверджуючи державу як авторитетну систему цінностей. Він ввів до наукового обігу поняття "stato" — держава, яку він розглядав не як форму державного устрою — монархію, аристократію, демократію тощо, а як специфічно організовану політичну владу. М. одним з перших обґрунтував теорію державотворення на основі концепції "природи людини", (егоїстичної за суттю і спрямованої на самозбереження). Особистим інтересам окремих осіб протистоять не тільки інтереси інших людей, а й сили природи, панування випадковостей.

Центральне місце в філософії М. займає ідея постійного круговороту подій, який протікає від хаосу зовнішніх обставин до свідомо визначеного людиною впливу на обставини, а потім зовнішні обставини знову відтворюють хаос подій стосовно мети, бажань і мрій людини. Боротьба між людьми за реалізацію своїх інтересів повною мірою виявляється у примноженні власності — гаранта тимчасового підкорення обставин індивіду. Обставини, які дають змогу людям реалізовувати свої наміри щодо окремих осіб, іноді можуть бути сприятливими. Збіг сприятливих обставин М. називає "фортуною". Диференціація сприятливих і несприятливих обставин у свідомості дає можливість людині самій втручатися в "закони" фортуни, створювати тимчасові умови для виникнення сприятливих обставин.

Протиставивши теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд, розуміючи силу як основу права, а поняття "держава" як загальний політичний стан суспільства, М. у вченнях про людину виходить з єдиної і незмінної природи для всіх часів і народів, природи, яка втілює в особі злобність, жадібність, брехливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість у потребах і бажаннях тощо. Такі негативні природні якості людини і необхідність їх насильного приборкування й зумовили появу держави як інституту примусу й управління.

Макіавеллі відокремлює політику від теологічних і релігійних уявлень, розглядаючи її як результат людської діяльності зі створення сприятливих для себе обставин. У політиці виявляється свобода людської волі в межах законів фортуни. Політику визначає не Бог або мораль, а конкретні обставини людського життя. Політична діяльність видатних особистостей визначається лише егоїстичними інтересами, корисливістю, бажанням збагатитися, фортуною.

На думку М., держава — це найвищий вияв людського духу, а служіння державі — це зміст, мета і щастя людини. В трактаті "Государ" він зазначив, що існує лише єдина мета, яка виправдовує аморальні засоби, — це утворення і захист держави, оскільки тільки вона гарантує порядок і мир. У зв'язку з цим він велику увагу приділяв особі государя, вважаючи його основним суб'єктом політики. Государ, стверджує М., має бути в очах людей співчутливим, вірним своєму слову, людяним, відвертим, благочестивим, але внутрішньо зберігати готовність виявити й протилежні якості, якщо це буде потрібно. Варто розуміти, що государ, особливо новий, не може виконувати все те, за що людей вважають доброчесними, оскільки заради збереження держави він часто змушений йти проти свого слова, проти милосердя і доброти. Тобто він має бути готовим за необхідності не цуратися зла, а по можливості не віддалятися від добра. Самовпевненість, сміливість і гнучкість — від цих якостей, на думку М., залежить успіх політика.

Оскільки зазначені якості в одній людині зустрічаються вкрай рідко, М. робить висновок, що республіки мають перевагу перед монархіями, бо республіки пропонують значно ширший спектр характерів, які можуть адаптуватися в мінливих обставинах. Одноосібна влада, на його думку, необхідна при утворенні й реформуванні держави, а республіканське правління є найкращим для підтримки державної влади. Мрія філософа — сильна республіка, яка гарантує своїм громадянам не лише розквіт свободи, а й рівність, пом'якшення різних майнових відмінностей. Лише свобода і рівність, на думку італійського мислителя, можуть розвивати здібності особистості, втілювати у ній любов до загального блага і необхідні громадянські чесноти. Його ідеал державного устрою — сильна, жорстко централізована республіка, де володарюють представники народу, молодої буржуазії та виборний глава держави, який, враховуючи негативні якості людини від природи, повинен бути "лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків". Для об'єднання суспільства правитель може використовувати будь-які засоби ("мета виправдовує засоби"), у тому числі аморальність, нечесність, жорстокість, погрози, демагогію, наклепи, підступність, хитрість, віроломство та ін. Лише тоді республіка стане справді могутньою, виправдає своє покликання, коли правитель відкине закони і принципи моралі та встановить правову авторитарну диктатуру.

Розглядаючи процеси створення сприятливих обставин засобами політики, М. дає загальну характеристику властивостям політичного діяча, який може домогтися успіху. На думку філософа, політик не повинен бути обмежений штучними умовами: правом, релігією, власними уявленнями, обіцянками, а має керуватися лише відображенням реальних фактів, створювати умови для виникнення сприятливих обставин власного існування, нав'язувати світу свій порядок. Для нього існує лише один закон — фортуна. Тому політик повинен мати свою власну мораль, а не релігійну, щоб приборкувати стихію людських дій, які зумовлені їхнім природним егоїзмом. Ця суспільно-політична теорія М. найкраще окреслюється тезою: "людина — сама творець своєї долі".

Сповідуючи вищеназвані ідеали, флорентійський мислитель водночас не відгороджується від традицій своїх земляків — гуманістів. Він неодноразово вказує на полярність інтересів бідних і багатих, говорить про справедливість і досконалий державний устрій, який повинен забезпечити політичну свободу людини, демократичне міське самоврядування. Хоча його іменем названо політику, яка ґрунтується на культі грубої сили й нехтуванні моральних норм — "макіавеллізм", сам філософ ніколи не закликав до порушення законів, до політичної аморальності і насильства. Справжня сутність учення Макіавеллі постає з його власних слів: "У моїй оповіді ніколи не було ані прагнення приховати безчесну справу під благодійною личиною, ані навести тінь на похвальне діяння".

Макиавелли Н. Государь. — М., 1990; Макиавелли Н. Рассуждения о І декаде Тита Ливия. — М. , 1996; О военном искусстве. — М., 1939;, История Флоренции. — М., 1987; Флорентійські хроніки. — К., 1998; Антология мировой политической мысли: В 5 т. — М., 1997 — Т. 1; Юсим М. А. Этика Макиавелли. — М., 1990; Политологическая энциклопедия: В 2 т. / Под ред. Г. Ю Семигина. — М., 2003; История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. — М., 1996; Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт. — упоряд.: В. П. Андрущенко та ін. — К., 2002; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкіна — К., 1997;

Г. Калінічева





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити