Політологічний словник

Монархія (від грецьк. monorchia — єдиновладдя, влада одного) — форма державного правління (або держава, в якій панує така форма правління), за якої верховна влада зосереджена (повністю або частково) в руках одноособового глави держави на основі особливих привілеїв або видатних здібностей, які приписуються цій особі. На противагу диктатурі М. за своєю суттю не є необмеженим пануванням, що базується на силі та свавіллі. Монарх користується владою за власним правом, яке не делеговане йому жодною іншою владою, і по суті є джерелом права (затверджує закони), стоїть на чолі законодавчої влади, його іменем здійснюється правосуддя; на міжнародній арені представляє державу.

Монархія — одна з найдавніших форм державного правління і у початковому вигляді зародилася як М. рабовласницька, що існувала переважно у формі деспотії і характеризувалася повним свавіллям влади і безправністю підданих.

У XIII — XVII ст. у більшості держав Європи існувала М. станова, коли поряд з існуванням інституту монарха стани брали безпосередню участь у багатьох сферах здійснення державної влади через наявність станово-представницьких зборів, які виконували дорадчі, фінансові, а інколи й законодавчі функції (Генеральні штати у Франції, Кортеси в Іспанії, Земський собор у Росії), визначали податки.

Поряд з М. становою у XV ст. в Європі зародилася М. абсолютна — держава, де влада, легітимована за принципом "милості Божої", цілком належала імператору.

У результаті буржуазних революцій в Європі М. абсолютна трансформувалася в М. конституційну (обмежену), за якої влада глави держави (монарха) здійснюється у межах, встановлених конституцією, і обмежена парламентом, який має бюджетні і законодавчі повноваження. Як сучасну форму демократії виокремлюють М. парламентську, коли монарх виконує лише представницьку функцію глави держави, а уряд обирається парламентом. У свою чергу М. конституційні поділяються на представницькі, або дуалістичні, і парламентські.

У представницьких М. монарх є главою виконавчої влади і наділений правом відхиляти закони, видавати укази, що мають силу закону, тощо. У сучасних дуалістичних М. конституціями передбачено політичну відповідальність уряду водночас перед парламентом і монархом, який, як правило, наділений правом розпускати парламент. Вважається, що дуалістична М. перехідна від абсолютної до парламентської. У М. конституційній монарх набуває і передає владу у порядку престолонаслідування, але цю процедуру визначено конституцією.

У парламентській М. монарх реалізує владу через уряд, який несе політичну відповідальність лише перед парламентом. Влада монарха не поширюється на парламент, також значно обмежено можливості впливу на уряд. Уряд формується партією, яка перемогла на парламентських виборах, політично відповідальний перед парламентом і фактично управляє країною.

Найбільш рідкісною формою М. у сучасному світі є М. теократична, держава, в якій духовенство зосереджує у своїх руках духовну і світську владу, і влада передається виключно в середовищі духовенства на основі виборів представниками найвищого духовенства (Ватикан і Саудівська Аравія).

Залежно від способу формування інституту монарха розрізняють М. спадкові і М. виборні. У спадковій М. посада монарха (престол) передається на основі чітко зафіксованої процедури послідовно всередині певного дворянського роду — династії, тобто у порядку престолонаслідування (можливо, лише по чоловічій або жіночій лінії). У сучасному світі спадковою є М. в Бельгії, Данії, Об'єднаному королівстві Великобританія, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Нідерландах, Норвегії, Швеції та Іспанії (у 1975 р. була відроджена як спадкова М.).

У виборній М. монарха обирають на зібранні дворян, при М. теократичній монарха обирають представники вищого духовенства. У сучасних конституційних М. допускається можливість обрання парламентом серед претендентів на трон монарха у тому разі, коли прямих спадкоємців і претендентів немає. Зокрема, така процедура прийнята у Великобританії, Іспанії, Бельгії та ін.

История средних веков: Учебник / Под ред. С. Сказкина. — М., 1977. — Т. 2. Конституционное право зарубежных стран. — М., 1999; Сравнительное конституционное право. — М., 1996; Чудаков М. Конституционное право зарубежных стран. — Минск, 2001.

Г. Зеленько





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити