Народи корінні — чітко зафіксована міжнародно-правова категорія, що увійшла у практику через дві конвенції Міжнародної організації праці (МОП): Конвенцію (1957 р. № 107) про корінне населення та інше, що веде племінний спосіб життя, і Конвенцію (1989 р. № 169) про корінні народи та народи, які ведуть племінний спосіб життя у незалежних державах.

У міжнародно-правовій практиці поняття "корінний народ" поширюється на: а) народи, які ведуть племінний спосіб життя у незалежних країнах, соціальні, культурні і економічні умови яких відрізняють їх від інших груп національного співтовариства і становище яких регулюється повністю або частково їхніми власними звичаями або традиціями, або спеціальним законодавством; б) народи в незалежних країнах, які розглядаються як корінні, зважаючи на те, що вони є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є певна країна, у період її завоювання або колонізації, або у період встановлення існуючих державних кордонів, і які, незалежно від їхнього правового становища, зберігають деякі або всі "свої соціальні, економічні, культурні і політичні інститути". Тобто для корінних народів, на відміну від національних (етнічних) меншин, характерне те, що вони, по-перше, є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є певна держава, у період її завоювання або колонізації, або у період встановлення існуючих державних кордонів, і, по-друге, ведуть племінний спосіб життя. Тому спеціалісти з проблем корінних народів і обмежують чисельність корінних народів близько 300 млн. чоловік.

Конвенция 169. Конвенция о коренных народах и народах, ведущих племенной образ жизни в независимых странах // Конвенции и рекомендации, принятые Международной Организацией Труда. — Т. 2. — 1957-1990. — Женева, 1991; Права людини: Викл. фактів № 9: Права корінних народів. — Харків, 1994.

О. Антонюк