Політологічний словник

Нація (від лат. natio — рід, плем'я) — спільність людей незалежно від їхнього етнічного походження, об'єднаних політичними інтересами, усвідомленням своєї спільності на певній території (землі) з певною державною організацією (суверенітетом), єдиним громадянством, юридичними правами й обов'язками, культурою і традиціями.

Конституюючими чинниками Н. є територія, держава (або прагнення і воля до неї), національна свідомість (усвідомлення ідентичності, соціальної, культурної окремішності поліетнічної, як правило, спільноти). Важливі, але не визначальні ознаки Н. — особливий менталітет і характер, історична пам'ять і міфологія, духовні й політичні традиції, мова, економіко — господарські, побутові відмінності.

Латинське слово "natio" означає родову спільність. Французька академія наук, зокрема, у 1694 р. визначила Н. як сукупність жителів однієї і тієї ж держави, країни, що живуть за одними законами й використовують одну й ту ж мову. Пізніше поняття Н. набуло більш політичного значення. Французькі просвітителі сформулювали територіально-політичну концепцію Н. як групи людей, що живуть на одній території та підпорядковуються єдиним законам і одним правителям (урядам). Таке тлумачення Н. пов'язане з історичними особливостями західноєвропейських країн (Англії, Франції, Іспанії), де кордони держав не збігалися з межами етнічними та мовними, проте політична єдність у межах держави врешті сприяла етнічному та культурному зближенню і формуванню сучасних Н.

У 1861 р. англійський вчений Дж. С. Мілль визначив Н. як самоврядування і громадянство. На противагу цій концепції у Німеччині була сформульована (Й. Гердер, Ф. Шлейєрмахер) етнічна концепція Н., що базувалася на визнанні пріоритету етнокультурних чинників у формуванні Н. щодо політичних. Згодом ця концепція була використана в марксистських тлумаченнях Н. Зокрема, слідом за К. Каутським Й. Сталін у 1913 р. визначав Н. як стійку спільність людей, що історично склалася, виникла на базі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який виявляється у спільності культури.

Ф. Майнеке у 1907 р. у праці "Світова буржуазія і національна держава" назвав два типи Н. — державну і культурну. Ця дихотомія зберігається як визначальна у методології дослідження Н. і в сучасний період. При цьому національно-державне тлумачення Н. дістало назву західної концепції, культурно-національне — середньоєвропейської або східноєвропейської.

За Конституцією України держава сприяє консолідації та розвитку української Н., її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин в Україні (ст. 11). Основний Закон також передбачає рівність конституційних прав громадян незалежно від їх етнічного походження (ст. 24).

Геллнер 3. Нации и национализм. — М., 1991; Национализм и формирование наций. — М., 1994; Хобсбаум 3. Нации и национализм после 1780 г. — СПб., 1998; Старосольський В. Теорія нації. — К., 1998; Мала енциклопедія ет- нодержавознавства. — К., 1996; Картунов О. В. Вступ до етнополітологи. — К., 1999; Римаренко Ю. І., ШклярЛ. Є, Римаренко С. Ю. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади. — К., 2001; Сміт Е. Національна ідентичність,— К., 1994; Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. — К., 1999; Альтерматт У. Зтнонационализм в Европе. — М., 2000.

І. Кресіна



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити