Політологічний словник

Неолібералізм (від грецьк. neos — новий і лат liberalis — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології і політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституціоналізації нових форм державного втручання в суспільне життя: "етатистський" різновид лібералізму зі збереженням вірності принципам демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва.

Ідеологічне підґрунтя та основні принципи Н. були сформульовані у доктрині англійського економіста Дж. Кейнса, яка передбачала посилення економічної та соціальної ролі держави. Архаїчні принципи вільного ринку і вільної конкуренції, на думку прихильників цієї доктрини, перетворюються на злидні та безправ'я одних задля процвітання та панування інших. Реалізація кейнсіанських принципів покликана пом'якшити, попередити економічні кризи або навіть усунути їх, а отже, зміцнити капіталізм.

Практичне втілення Н. дістав у політиці "нового курсу" Ф. Рузвельта, особливо в роки Другої світової війни та у повоєнні роки, що було зумовлено значною мірою науково-технічною революцією, яка потребувала значних державних капіталовкладень в основні фонди невиробничої сфери, у розвиток освіти і науки, у підвищення кваліфікації робочої сили, в охорону здоров'я. В основу політичної програми Н. лягли такі ідеї: консенсус між тими, хто управляє, й тими, ким управляють; необхідність участі мас у політичному процесі, демократизація процедури прийняття управлінських рішень; плюралізм форм організації і здійснення державної влади. Завдяки теоретичним розробкам відомих неолібералів Р. Даля, Ч. Ліндблюма, Ф. Хайєка, Д. Ешера, Г. Олсона, формуються принципово нові уявлення про роль і функції держави. Місце ліберальної теорії "держави нічного сторожа" посідає ідея "держави добробуту", суть якої полягає в суттєвій зміні функцій і завдань, тобто втручання держави в економіку, що має на меті створення і підтримку сприятливих умов для конкуренції. При цьому основною метою державного регулювання вважається розширення класу власників і забезпечення їх розвитку, поєднання принципів індивідуальної свободи з рівністю. Державне регулювання соціального життя через величезні соціальні витрати і перерозподіл коштів через державний бюджет створювало певні соціально-політичні умови для збереження суспільного компромісу. Ідея "відповідальності держави" за добробут усіх громадян, що лежить в основі цієї концепції, принципово протистоїть ідеї ринкового регулювання відносин розподілу.

Неолібералізм є неоднорідною течією. "Праве" крило вважає, що вирішення проблем сучасного суспільства можливе через створення уряду згідно з вимогами моралі, виступає за "мінімальну" державу, будучи в цьому солідарним з консерваторами. "Ліве" крило, поділяючи основні положення концепції "нового суспільства" Ф. Рузвельта, заперечує класові суперечності, зводить їх до конфлікту між виробництвом і споживанням. Основною вважають не суперечність між багатими та бідними, а між тими, хто намагається зберегти "індустріальне суспільство", і тими, хто хоче рухатися вперед. Серед теоретиків цього крила — Дж. Гелбрейт, відомий як автор теорії конвергенції, згідно з якою інтернаціоналізація економічної, політичної та культурної діяльності веде до політичного і соціального зближення різних систем, а також Д. Белл, який сформулював основні засади концепції "постіндустріального суспільства". В основі неоліберальних теорій фігурують не так проблеми власності, як проблеми розподілу й перерозподілу національного доходу, структура соціальних потреб суспільства і способів їх задоволення.

На сучасному етапі ліберальний рух налічує до 110 партій; 60 із них об'єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений у 1947 р. В Україні лібералізм як політична доктрина представлений групою різноманітних ліберальних партій і рухів. Його прихильники виступають за формування вільного ринку, забезпечення умов для різних форм економічної діяльності, розвиток конкуренції.

Політичні ідеології: порівняльний аналіз. — К., 1997; Берман Г. Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования / Пер. с англ. — 2-е изд. — М., 1998.

О. Бабкіна




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити