Політологічний словник

Нового часу політична думка — ідеолого-правові концепції, теорії, програми мислителів Нового часу. У цей період сформувалися основні національні школи високо-розвинутої політичної думки, вдосконалювалися актуальні й для сьогодення політичні ідеї. Мислителі Нового часу сформулювали кілька ідей, які сприяли розпаду феодалізму й стали фундаментом лібералізму. Спираючись на античну спадщину, ідеї природного права, суспільного договору, поняття правової особи і суб'єктивного права, різних законодавчих установ, провідники цих ідей стверджували, що інстинкт самозбереження є джерелом справедливості і моральності. Важливою була ідея, що основною функцією держави є охорона природних прав кожного громадянина.

Англійська політична думка найвищого злету сягнула у творчості філософа і природознавця Томаса Гоббса (1588 — 1679) — автора знаменитого "Левіафана" (1651). Цей твір був задуманий, як виправдання диктатури Кромвеля і як вимога підпорядкуватися новій владі. Для характеристики держави Гоббс не використав латинське слово civitas, англійське state, а вживав те, що застосовували тоді прибічники диктатора — common wealth, що перекладалося, як суспільне благо, та було еквівалентом латинського слова respublica. Левіафан — штучна людина, велика і могутня, яку створило суспільство. Гоббс змальовує його як просту модель, за допомогою якої відбувається пізнання дуже складного. Філософ по-новому підійшов до людини, цілком у дусі капіталізму, що розвивався, дотримуючись нових засад насамперед егоїзму, приватної власності та правила купівлі — продажу. Він наголошував на застосуванні примусу щодо тих, хто не має власності і змушений працювати. Водночас окремі ідеї Гоббса започаткували цілі напрямки у суспільних науках. У XX ст. його теорію мови та лінгвістичні істини використали неопозитивісти, а твердження, що багатство створюють не гроші, а праця, започаткувало нову політекономію. Біля витоків ліберально-конституційного (ліберально-демократичного) напряму англійської політичної думки стояв лікар, мислитель Джон Локк (1632 — 1704). Серед його численних праць особливе значення мають "Листи про віротерпіння" (1689) та "Два трактати про правління" (1689 — 1690). У другому трактаті останньої книги Локк виклав свою концепцію походження держави, її структури та основних засад функціонування. Він вважав, що спочатку усі люди перебували у природному стані. Але бачення цього стану Локком суттєво відрізнялось від уявлень Гоббса. Це був стан миру, а не війни, первинний вид людського об'єднання, стан свободи та рівності. Його регулювало природне право, змістом якого був розум, що проголошував такі постулати: всі є рівними та незалежними, ніхто і нікому не повинен завдавати жодної шкоди в питаннях життя, свободи та майна. Від самого народження людині належало право на володіння та захист — свого життя та майна. Одночасно кожен мав право судити тих, хто ці права порушував. Держава, що утворюється внаслідок укладання суспільної угоди, отримує право карати тих, хто порушує природні права. Локк розглядав власність не лише як символ працьовитості особи, критерій її оцінки, а й як умову особистої свободи. Політичні погляди Локка заклали основні засади доктрини лібералізму і повною мірою були розвинуті вже у XVIII ст.

Внаслідок революційних подій в Англії та концептуальної діяльності політичних мислителів з'явилося два нормативні акти, які справили неабиякий вплив на політичну думку — Хабеас корпус акт 1679 р. та Білль про права 1689 р. Разом з Великою хартією вольностей 1215 р. вони становили хоч і несистематизовану, але першу в світі юридичну конституцію держави і донині вважаються частинами сучасної неписаної конституції Великобританії.

Вагомий внесок у розвиток доктрини аристократичного лібералізму зробив Шарль Луї Монтеск'є (1689 — 1755). Його праця "Про дух законів" (1748 р.) стала наріжним каменем теорії лібералізму. Монтеск'є розглядав політичну владу здебільшого в її правовому аспекті і зазначав, що природа визначає закони, а людина досить часто порушує їх через своє незнання. Основними природними законами він називав мир, добування їжі, потребу в спілкуванні, життя в суспільстві. Згідно з ідеями Монтеск'є основне завдання держави — забезпечити людині політичні і громадянські свободи, що можливо лише за існування незалежних одна від одної гілок влади: законодавчої, виконавчої та судової. На думку вченого, над політичними громадянськими свободами індивіда нависає загроза не лише тоді, коли різні види влад узурпує один державний орган або особа, а й коли різні влади очолюють представники одного стану, однієї партії. Жодна з гілок влади не повинна володіти повноваженнями скасовувати рішення перших двох, але кожна може призупинити ухвалу, яка суперечить законові. Безперечною умовою дотримання законів і захисту гарантій громадян є принцип обмеженості всіх влад. Монтеск'є справедливо вважають засновником теорії правової держави, яку він розглядав з позиції географічної школи. Згідно з нею, найбільший вплив на правову систему конкретної країни справляє клімат, густота населення, економічний рівень країни, віросповідання. Вчений визначив три форми правління за допомогою двох понять — природи і принципу правління. Природа правління, за Монтеск'є, — це те, що робить його саме таким, яким воно є. Принцип правління визначається почуттями, якими керуються люди для гармонійного функціонування всередині того чи іншого типу правління. Природу кожного правління визначає кількість суб'єктів верховної влади — звідси республіка, монархія і деспотія.

Вагомий внесок у розвиток політичної думки Нового часу зробили представники німецької політичної науки, зокрема Еммануїл Кант (1724-1804) і Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 — 1831).

У своїх працях "Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору", "До вічного миру", "Метафізичні початки вчення про право" Кант виклав основи німецької школи суспільного договору, природних прав людини, правової держави, нормативізму, громадянського суспільства, свободи особистості, співвідношення свободи, права і моралі, взаємовпливу моралі, права і держави, поділу влади, мистецтва політичного управління народом, зовнішньої політики. Кант наголошував, що основна відмінність тварини і людини полягає в здатності останньої самостійно визначати власну поведінку, тоді як тварини залежать від зовнішніх чинників. Звідси його закон — "категоричний імператив", який стверджував, що індивід здатний бути "господарем самому собі" і тому не потребує зовнішньої опіки. Форми політичного правління Кант поділяє на деспотичні, автократичні, демократичні та республіканські, віддаючи перевагу автократії. Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову слід здійснювати на основі взаємної підтримки і координації владних гілок, а не на основі стримувань і противаг. У сфері міжнародної політики Кант обґрунтував принципи дотримання договорів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи інших держав, правомірності оборонних війн, недопустимості застосування жорстоких засобів ведення бойових дій, поводження з військовополоненими, шпигунства, таємних вбивств, пограбування мирного населення тощо. Кант висунув ідеї нейтралітету, обґрунтував право коаліцій, право гарантій у міжнародних відносинах.

Гегель у своїх працях "Філософія права", "Філософія історії", "Філософія духу", "Феноменологія духу" розкрив основні положення свого політичного вчення. Воно ґрунтується на трьох аспектах діалектичного розвитку духу: суб'єктивний дух — об'єктивний дух — абсолютний дух. Гегель висунув власне бачення особистості, громадянського суспільства, держави, міжнародних політичних відносин. Історія, за Гегелем, має на меті еволюцію свободи особистості у громадянському суспільстві, внаслідок чого "світовий дух" починає уявляти себе абсолютно вільним, історія "стає прогресом" в усвідомленні свободи і поділяється на такі етапи: давньосхідний, коли народи знали, що свобода належить одному; давньогрецький і давньоримський, коли народи знали, що свобода належить групі людей; сучасний німецький, коли народи знають, що свобода належить усім. Громадянське суспільство, на думку Гегеля, це суспільство власників, до якого належать вільні індивіді, котрі взаємодіють між собою в процесі реалізації власних потреб та інтересів переважно в суспільно-економічній сфері. Громадянське суспільство поділяється на стани (корпорації), охоплює поліцію і судові установи. Держава за Гегелем — вінець розвитку моральності і продукт об'єктивного духу, а не суспільного договору. Вона передує сім'ї та громадянському суспільству, втілює їх єдність, усуває суперечності. Сутність держави — суверенітет, поділений між монархом і народом, що дає їй змогу безмежно панувати над собою і над громадянським суспільством. У зовнішній політиці Гегель відкидав кантівську ідею "вічного миру", яка, на його думку, "розбещує націю", виправдовував війни.

Ідеї Гегеля справили значний вплив на Карла Маркса (1818 — 1883) і Фрідріха Енгельса (1820 — 1895)— німецьких політичних мислителів, основоположників однієї з найвпливовіших течій політичної думки нового та новітнього часів — комуністичного радикалізму. Проаналізувавши динаміку розвитку та основні ознаки західноєвропейського капіталізму, вони сформулювали матеріалістичне розуміння історії, теорію додаткової вартості та політичну концепцію диктатури пролетаріату. Вони наголошували на виробничих відносинах, як на основних, що визначають комплекс суспільних відносин, а також стверджували, що в історії вирішальну роль відіграють народні маси, що капіталізм має перехідне значення, а тому його повинен змінити новий комуністичний лад, який є неминучим результатом революційного вирішення суперечностей капіталізму. Маркс та Енгельс виходили з того, що держава та право в розвитку суспільства є продуктом матеріальних відносин, що означало зовсім нову позицію щодо тодішніх теорій природного права та суспільного договору.

Погляди американських політичних ідеологів та просвітників Бенджаміна Франкліна (1706 — 1790), Томаса Пейна (1737 — 1809), Джорджа Вашингтона (1732 — 1799), Джона Адамса (1735 — 1826), Томаса Джефферсона (1743 — 1826), Джеймса Медісона (1751 — 1826), Александера Гамільтона (1757 — 1804) та інших формувалися під впливом французьких мислителів та революціонерів ХVІІ — ХVІІІ ст. Республікансько-демократичну течію американської політичної думки представляли Б. Франклін, Т. Пейн і Т. Джефферсон, які сформулювали основні принципи американського конституціоналізму, політичну доктрину незалежності північноамериканських колоній, обґрунтували розуміння процесу політичної історії, рішуче заперечували рабовласницьку систему, проголосили засади американського конфедералізму і демократизму, обстоювали своє бачення природних прав людини й суспільного договору, принципи всенародного суверенітету, всезагального виборчого права, миролюбної зовнішньої політики, наголошували на пріоритеті людини над громадянським суспільством, а громадянського суспільства — над державою.

Федералістичну течію в американській політичній думці представляли Дж. Адамс, Д. Медісон, А. Гамільтон та ін. Ідеальною формою правління вони вважали конституційну монархію, на шляху до встановлення якої демократична республіка була черговим етапом. Також вони обґрунтували доктрину політичного ізоляціонізму, надавали перевагу інтересам держави над інтересами людини, проповідували ідеї цензового виборчого права. Водночас вони виступали проти станового поділу суспільства та станових привілеїв, пропагували ідеї Монтеск'є про поділ влади і перенесення їх на американський Грунт, розробили форми і методи політичного збалансування владних гілок, їх структури і компетенції, шляхи зміцнення центрального федерального уряду, принципів судочинства, захист інтересів і свобод великих підприємців, доводили необхідність пошуку політичного компромісу.

Отже, політична думка Нового часу, ввібравши в себе вчення попередньої історичної епохи, заклала підвалини новітньої політології. Мислителі Нового часу обґрунтували фундаментальні принципи та засади основних ідеолого-правових течій світової політології — лібералізму, консерватизму, комунізму, висвітлили проблему примирення держави й суспільства через політику.

Соколов В. В. Европейская философия XV — XVII веков. — М., 1984; Хто є хто в європейській та американській політології: Малий політологічний словник. — Львів, 1995.

О. Бабкіна



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити