Орлик Пилип (1672, с. Косуті на Віленщині — 1742) — гетьман Правобережної України (1710-1714), гетьман України в еміграції (1714— 1742). Ймовірно, освіту розпочав у єзуїтській школі у Литві, а потім навчався в Києво-Могилянській академії (закінчив у 1694 р.). Був кафедральним писарем у Київській метрополії. З 1700 р., завдяки повіреному філософу та письменнику Стефану Яворському, обіймає посаду канцеляриста Генеральної військової канцелярії. Хрещеним батьком сина Орлика Григора був гетьман І. Мазепа. В 1707 р. О. стає генеральним писарем Війська Запорозького й активно долучається до дипломатичної діяльності. Після смерті І. Мазепи в 1710 р. О. обирають гетьманом, проголошуючи у день обрання державну Конституцію, яка називалася "Пакт і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького", або так звану Конституцію Пилипа Орлика. О. робив усе, аби відновити і зміцнити самостійність української держави, дбав про створення задля цього спеціальної коаліції західних держав. Основною ідеєю Конституції Пилипа Орлика є повна незалежність України від Польщі та Росії з кордонами між Україною і Польщею по річці Случ (як за Богдана Хмельницького). Конституція визначала не лише незалежне становище Запорозької Січі від Польщі, а й права усіх верств населення України. Гетьман проголошувався главою Української держави. Поряд з ним мала діяти Генеральна старшинська Рада, яка б складалася із представників від кожного полку та відповідно обмежувала владу гетьмана, врегульовувала його відносини з народом. Конституція Пилипа Орлика вважається однією з найпрогресивніших, найдемократичніших серед тогочасних конституцій європейських країн. Характерно, що ту конституцію зразу ж визнали уряди Швеції, Туреччини. 5 квітня 1710 р., коли О. став гетьманом, між ним як державцем і рештою козацтва, закинутого недолею на чужину, було укладено угоду з 16 пунктів. Згідно з цією угодою українські землі, віддані за різними угодами й пактами Польщі, мають відійти до гетьмана, всі невільники — українці після закінчення війни з Росією мають повернутися на батьківщину, Україну мали очистити від городків і фортець московських тощо. Будучи висококультурною, високоосвіченою (знав і листувався латинською, польською, французькою, тодішньою українською, або російською, мовами) особистістю, О. понад тридцять років вимушений був поневірятися по Європі, зазнавати злиднів, переслідувань агентів Петра І, його наступників і помер у Ясах, неподалік від Бендер.

Гетьмани України: Історичні портрети: 36. / Упоряд. журн. "Україна". — К., 1991; Шаров /. Ф. 100 видатних імен України. — К., 1999.

М. Головатий