Політологічний словник

Пангерманізм (від. грецьк. pan — усе і "германці — застаріла назва німців) — у завершеному вигляді гранично шовіністична, войовнича доктрина (і відповідний політичний рух німецькомовного населення), що полягала у прагненні до об'єднання в одне державне утворення всіх німецьких країн, обґрунтовувала "законність" континентальної експансії і завоювання великих колоній Німеччини, підкорення всієї світової політики німецькій гегемонії.

Пангерманізм став відображенням прогресивного за своїм історичним змістом, але запізнілого процесу консолідації німецької нації, зумовив ще на початку XIX ст. появу різних об'єднувальних концепцій, в яких ідеалом слугувала "єдність народу і держави" (Е. Арндт). З утворенням Німецької імперії (1871) Австро-Угорщина схиляється на користь нової германської могутності, в середовищі австро-німецьких політиків швидко поширюється П. З'їзди австрійських німців, що проходили у Відні, започаткували ряд пангерманських утворень у Габсбурзькій імперії. Одночасно в Пруссії за часів правління О. Бісмарка переслідували поляків, датчан, інші народи, вели боротьбу з католицизмом і польською мовою. П. у Німеччині поширився в літературі, філософії, історії і публіцистичних виданнях, набув організаційних форм як політичний рух, утворилося чимало колоніальних товариств. Серед останніх особливо вирізнявся Пангерманський союз, який поширював свій вплив на всі німецькі володіння і всі німецькі області в інших державах, особливо на уряд і суспільство Німеччини.

Пангерманізм заперечував міжнародне право і виправдовував "політику сили", проповідував крайні націоналістичні і шовіністичні ідеї, расову теорію про нібито культурно-цивілізаційну перевагу німців, обґрунтовував піднесення німецької нації над усіма іншими народами. Пангерманісти широко використовували ідеалістичну філософію Ф. Ніцше, А. Шопенгауера та інших мислителів, ідеї колоніальних політиків про "Велику Німеччину", "місію німецького народу", яка не може "обмежуватися горизонтом вузьких кордонів Німецької імперії". П. ставав дедалі більш войовничим, шовіністичним, загарбницьким і дедалі ширше опановував громадську свідомість. Він був однією з дієвих засад агресивної зовнішньої політики германського імперіалізму та фашизму (Перша і Друга світові війни). Його виявами були насильницьке приєднання Австрії до Німеччини (аншлюс у 1938 р.), інші акти загарбницької політики німецького фашизму. Окремі вияви П. мали місце в Західній Німеччині і Австрії в перші десятиріччя після Другої світової війни, а також у період досягнення державної єдності німецького народу в 1990 р. та у наступні роки.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., 1997; Политическая энциклопедия. — М., 2003.

А. Кудряченко




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити