ПОЛІТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Розділ 2

Політика як специфічний вид суспільної діяльності і взаємодії

2.2. Політична взаємодія: основні детермінанти і характер

 

Політика — явище, неможливе без спілкування, взаємодії, взаємовпливу. її реалізація завжди відбувається за умови, коли один суб’єкт політики у певний спосіб впливає на інший. До того ж у такому процесі одночасно можуть брати і найчастіше беруть участь багато суб’єктів (особи, групи, партії, організації, об’єднання та ін.).

Політична взаємодія — це певні відносини з приводу політики як такої та її окремих ознак (складових), наприклад влади. Українські політологи В. Мирончук і В. Храмов наголошують на необхідності розмежовувати суспільно-політичні відносини та відносини в політиці. Вони зазначають, що суспільно-політичні відносини — це такий тип зв’язку сукупних учасників взаємодії, який стає політичною структурою суспільства. Його інституціональний носій — політична система суспільства, яка у своєму функціонуванні більшою або меншою мірою відчужується від конкретних індивідів [134, 116].

Політична взаємодія існує у двох основних формах:

• неформальній (без участі певних політичних інституцій — передусім між особами, групами);

• формальній (через політичні інститути — формальні структури або за їх допомогою).

У процесі формальної взаємодії громадяни, образно кажучи, делегують формальним організаціям свою волю, настанови з метою їх реалізації.

Політична взаємодія неможлива без існування громадської думки, певних політичних потреб, політичних міфів, політичних традицій та ритуалів.

Громадська думка. Це сукупність масових уявлень про світ, суспільство і різні його сфери, в яких відображено ставлення

(оцінка) великих соціальних груп, народу до актуальних явищ, що становлять суспільний інтерес [168, 165].

Громадська думка є історично зумовленим і змінним станом суспільної свідомості великих груп людей. Це рухливе, змінне явище, в якому відбувається постійна боротьба, куди залучені найрізноманітніші суб’єкти політики, політичні, економічні, соціальні та інші сили.

У реальному житті громадська думка формується і розвивається або цілеспрямовано, під впливом на масову свідомість громадян політичних інститутів і соціальних установ (політичних партій, засобів масової інформації), або стихійно, під безпосереднім впливом життєвих обставин, конкретного досвіду і традицій.

У полі зору громадської думки, як правило, перебувають ті проблеми, події, явища і факти, які викликають загальний суспільний інтерес, відрізняються від інших своєю актуальністю, допускаючи, однак, різні точки зору, дискусії та спонукаючи до дискусій.

Політичні цінності. Цінності в загальному розумінні — це своєрідний об’єкт, що задовольняє потребу суб’єкта — індивіда, групи, верстви населення, етносу. Іншими словами, цінність є водночас і властивістю, і об’єктом, що має цю властивість.

Цінності мають матеріальну та ідеальну природу. Техногенно-природне та соціальне середовища мають певні системи цінностей, які за субстанцією класифікуються на матеріальні й духовні; за суб’єктами потреб — на цінності людини, організації, об’єднання, суспільства; за соціальними інституціями — на економічні, політичні, культурні, педагогічні, сімейно-родинні, релігійні тощо.

Розрізняють цінності-блага і цінності-регламенти. До перших належать такі потреби людини, як матеріальні ресурси, духовні продукти “споживання” та послуги, до других — потреби, що охоплюють моральні, правові та естетичні норми й ідеали, звичаї, традиції.

Цінності поділяють на такі, що санкціонуються і культивуються офіційно за допомогою широкої мережі спеціальної системи засобів, наявних у державі, і такі, що існують на рівні буденної свідомості незалежно від тих, що культивуються офіційно. Найчастіше між такими цінностями існує значна неузгодженість, а то й глибокі суперечності.

Розглянемо окремо систему цінностей.

Система цінностей або окремі цінності поширюються і пропагуються за допомогою слова, символів, символіки. Йдеться про державну символіку, символіку партій, організацій, об’єднань, соціальних груп, національностей, національних меншин тощо.

Символи поєднують раціональну суть і раціонально трактоване значення певної соціальної цінності з відповідним емоційним рівнем і гостротою її сприйняття та переживання.

Політичні цінності — це найвищі принципи, що забезпечують злагоду в суспільстві чи в окремих соціальних групах щодо основних цілей і проблем; віра у бажаний і кращий (або найкращий) тип політичної системи, у політичну мету і засоби досягнення такої мети та уявлення про них.

На основі політичних цінностей суб’єкти політичного процесу обирають відповідний спосіб поведінки, а громадяни, нації спроможні навіть кардинально змінювати суспільну ситуацію і політичну систему суспільства. Так, у процесі принципових перебудовчих процесів у сучасній Україні замість хибної піраміди “соціалістичних” (“комуністичних”) політичних цінностей держава — суспільство — колектив — особа, — стверджують М. Михальченко та 3. Самчук, — ми повинні будувати нову демократичну піраміду: особа — колектив — держава — суспільство [136].

У складному політичному житті орієнтирами є саме політичні цінності. 3рештою, завдяки їм люди пізнають світ політики.

У національному суспільстві, як слушно зазначає відомий політолог А. Боднар, найвищою цінністю, що об’єднує його членів, є збереження цілісності та незалежності держави. Якщо виходити з наведеного, то можна стверджувати, що найвищою цінністю, спроможною об’єднати увесь український народ, є ідея національного державотворення. Досягнення цієї мети — складне завдання, яке потребує узгодження, або консенсусу, ідей і думок багатьох суб’єктів суспільно-політичного процесу.

Консенсус між державами вкрай необхідний, коли йдеться про забезпечення миру і злагоди на світовому рівні. Тут постає проблема групового прийняття рішення, з чим людство стикається постійно.

Політичні норми та політичні думки. Політичні цінності виявляються в політичних нормах.

Політична норма — правило досягнення політичних цінностей. Вони існують у трьох сферах соціальної дійсності: в нормативних висловлюваннях тих, хто при владі, і тих, хто підпорядкований владі; в соціальних відносинах, які зумовлюють правила функціонування певних політичних норм; у свідомості — як почуття або переживання політичних норм.

Не слід ототожнювати політичні норми та політичні принципи.

Розрізняють основні і операціональні політичні норми. Наприклад, у тоталітарному суспільстві принцип керівної ролі однієї з політичних партій є основною політичною нормою, а обов’язкова належність керівних кадрів у такому суспільстві (країні) до цієї партії є операціональною нормою.

На основі політичних цінностей суб’єкти політичного процесу вибирають відповідний спосіб поведінки.

Політичні думки — у вузькому розумінні — один із напрямів суспільствознавства, а в широкому — конкретний продукт політичного мислення.

Політична думка — це активна, цілеспрямована, узагальнююча ідеальна діяльність у формі різноманітних понять, категорій, теорій, доктрин з метою пізнання політичних зв’язків і відносин, форм і функцій власне політики і влади, політичних процесів та інститутів, політичної ідеології та культури, політичної стратегії і тактики, інших політичних явищ і цінностей, творення нових політичних ідей, прогнозування і моделювання політичного майбутнього [177, 362].

Політичні думки як феномен є предметом вивчення багатьох наук. Політична думка формує уявлення людей про суспільство, відносини з іншими людьми, індивіда та колективу, групи, держави, суспільства, а відтак вона є невіддільною складовою світогляду людини.

Якщо звернутися до історії, генези політичних думок, то можна виокремити певні системи політичних поглядів, а саме: матеріалістичні й ідеалістичні, світські й теологічні, революційні, консервативні, ліберальні та реакційні.

Політичні потреби. Потреба — це те, що детермінує відповідну активність, спонукає людину або групу людей до певної діяльності. Передбаченням результату задоволення потреби є мета.

Потреби поділяються на біогенні, психогенні та соціогенні. Соціогенні мають чи не найскладніший механізм утворення і задоволення, оскільки залежать від знань суб’єкта потреби в певній галузі, рівня освіти, виховання, свідомості тощо.

Вирізняють потреби економічні, матеріальні, політичні, естетичні, етичні, психологічні, соціальні та суспільні. Політичні потреби пов’язані з необхідністю реалізації в державній або суспільній діяльності, а також у діяльності окремих соціальних груп, класів, націй, держав відповідних політичних інтересів.

Політичні міфи. У політиці, політичній діяльності дуже поширені міфи, міфотворчість. Політичний міф — реально існуюче хибне уявлення про політичні відносини та дії, свідомо чи несвідомо доповнені різними абстрактними вигадками, висновками, фантазіями або легендами.

Кожна країна, нація, народ мають власні, сформовані у певній ситуації національні міфи. 3 огляду на те, що політичні міфи ґрунтуються на перекрученому, містифікованому образі певної політичної, економічної чи іншої ситуації, вони досить швидко поширюються. Часто міфи підносять до рівня офіційної політики, усіляко підтримують, використовують як дієві засоби маніпулювання свідомістю людей.

Міфи широко використовують у політиці, адже за ними порівняно легко можна приховати справжню мету. Часто це вдається завдяки тому, що людям, яким адресовані міфи, як правило, бракує достовірної, об’єктивної інформації про явища, які неправильно інтерпретуються. До того ж багатьом властива досить низька політична культура, що є живильною основою для існування політичних міфів. Так, успішно поширюються міфи, пов’язані з “образом ворога”, “справжньою демократією”, міфи про заговори, про золотий вік, про єдність і багато інших. Такі міфи у формі відповідної інформації простіше сприйняти на віру, ніж спробувати зрозуміти їхню сутність.

Міфи-обіцянки багато політиків широко використовують у своїй практичній діяльності, зважаючи на те, що люди сприймуть їх як незаперечну інформацію.

Політичні міфи здебільшого персоніфіковані, пов’язані з конкретними людьми (особистостями). Тому їх як засіб маніпулювання людьми (а то й усім суспільством) використовують певний час і саме в тому обсязі, в якому вони у змозі впливати на свідомість тих, заради кого їх створюють.

Окремі міфи існують досить довго. Це, наприклад, міфи про любов підлеглих до свого вождя, короля, царя, лідера партії. Або міфи про віру всього народу країни у певну ідею, ідеологію. Такі міфи ще донедавна успішно створювалися й поширювалися в країнах так званого соціалістичного табору, в колишньому СРСР. Вони активно підтримувалися ідеологічною пропагандою за допомогою вигадок-маніфестів на кшталт “Морального кодексу будівника комунізму” чи “Закону про боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом”. А що вже говорити про численні міфи про “батьків народу”, ”ідеалів нації”, “великих керманичів” тощо. У цьому разі творцями ілюзорних міфів були саме ті, кого насправді мало цікавили конкретна людина, нація, народ, “вождями” якого вони хотіли себе бачити і відчувати зовсім не заради долі свого народу.

Політичні традиції. Це звичаї і правила поведінки у політичному житті, що склалися історично і передаються від покоління до покоління. Іншими словами, це поважання і додержання певного політичного порядку, форм політичної дії, певна політична практика. Така практика є конкретно-історичною, притаманна певному народові, нації і невіддільна від них, їхнього способу і особливостей життя.

По суті, політичні традиції є найважливішими факторами формування політичної культури людини (особистості), соціальної групи, класу, політичної партії чи об’єднання, нації, народу.

Політичні традиції існують у формі звичаїв, певних принципів і норм поведінки, ритуалів та обрядів. Вирізняють прогресивні, регресивні, консервативні, ліберальні політичні традиції. Передаються різними способами: усно, письмово, зорово та інституціонально.

Помітним і обов’язковим явищем політики, політичних процесів є політичні ритуали.

Політичний ритуал (від лат. ritualis — зразковий) — історично сформована або спеціально встановлена форма символічної поведінки суб’єктів політики, засіб наслідування і передання певних цінностей, традицій досвіду, почуттів, зразків політичної поведінки [168, 178].

Варто зазначити, що сама по собі політика є явищем ритуальним, оскільки в ній обов’язково наявні певні послідовні дії, демонстрації тощо (збори, засідання, зустрічі, прийоми, вручення нагород, вшанування, маніфестації, пікети, страйки та інше, завжди здійснюються за відповідним сценарієм, планом, що, власне, і є своєрідним ритуалом).

Багато ритуалів пов’язані з різноманітними церемоніальними діями, мета яких — вшанувати державу, державний орган, посадову особу тощо. Це, зокрема, прийняття присяги, підняття і спускання державного прапора, урочиста зустріч визнаного державного, громадського, політичного діяча, відкриття пам’ятника, монумента тощо.

Політичний ритуал надає політичному життю відповідного порядку, ритму, символізує певну послідовність дій, стабільність і відтак часто може перетворити звичайну подію на особливу, знакову.

Ритуал відіграє велику роль у формуванні загальної та політичної культури громадян, у формуванні, особливо у молодого покоління, високих рис громадянськості та патріотизму.

3авдяки політичним ритуалам значною мірою існують політичні традиції, відбувається процес легітимації влади.

Проте нерідко за допомогою політичних ритуалів здійснюються спроби зберегти беззмістовну, а то й антинародну, далеко негуманістичну політику.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.