ПОЛІТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Розділ 3

Політичне життя та основні його детермінанти

3.1. Політичне життя і політичний процес

 

Сутність політичного життя. Це одна з основних сфер суспільного життя, пов’язаного з діяльністю і відносинами індивідів та соціальних спільнот, створених ними політичних інститутів, а також з боротьбою за реалізацію певних інтересів.

Політичне життя характеризується величезною складністю, розмаїтістю, своєрідністю і неповторністю. Це витвір загалом всього життя суспільства — економічного, соціального, духовного, морального. Базисом для виникнення політичного життя були і є різні групи інтересів, насамперед майнових.

Сутність політичного життя в суспільстві становлять відповідні політичні відносини. Основними з них є:

• відносини політики і влади;

• політична участь (участь у політиці всіх її суб’єктів);

• політична система і режим (характер та особливості функціонування).

Політичні відносини існують скрізь, на що впливає влада, яка виникає й існує в результаті відповідного управління. Це економіка, суспільне життя, право, культура тощо. Тобто політичні відносини існують не лише у політиці, а й в усіх сферах життя суспільства — економічній, політичній, соціальній, духовній тощо.

Основними складовими політичного життя суспільства є:

• політичні потреби та інтереси;

• політика;

• влада і владні відносини;

• політична участь (діяльність, поведінка);

• політична система суспільства;

• політичний режим.

Політика, за визначенням М. Вебера, охоплює усі види діяльності, пов’язаної із самостійним керівництвом. Можна говорити про валютну політику банків, про політику профспілок під час страйків, про освітню політику, політику міської або сільської громад, про політику правління, керуючого корпорацією, врешті, навіть про політику розумної дружини, яка намагається керувати своїм чоловіком, тощо.

Життя громадян, а понад усе — політичне, особливо складне саме в суспільстві перехідному, нестабільному, оскільки в ньому бракує сталого економічного розвитку, відрегульованої політичної системи, в якій основні структурні елементи (політичні інститути, політичні та правові норми, політичні відносини, політична свідомість та культура) були б повністю сформовані та більш-менш чітко взаємодіяли між собою.

Політичний процес. Досить часто політичне життя звужено уявляється (подається) як певний політичний процес. Це не зовсім так. Політичний процес — форма функціонування політичної системи, суспільства, яка постійно еволюціонує у просторі, часі, тобто має конкретні характеристики, часові періоди.

Таке визначення, однак, є надто узагальненим, об’ємним. Це те саме, що уявляти політичний процес як сукупність окремих політичних дій та політичних кампаній. Потрібно внести певні уточнення щодо сутності політичного процесу загалом.

Політичний процес — це конкретна взаємодія суб’єктів політики, в результаті якої практично і забезпечується функціонування політичної системи суспільства загалом.

Основний зміст політичного процесу становить сукупність дій суб’єктів політики щодо реалізації їх політичних інтересів, переважно інтересів, пов’язаних зі здобуттям, утриманням, використанням влади та владних повноважень. Політичні інтереси пов’язані з відповідними політичними орієнтаціями людини і є виявом переважно матеріальних і духовних її потреб.

У політиці діють як інституалізовані так і неінституалізовані суб’єкти політики. Саме їх спільна дія вибудовує політичний процес, обумовлює його зміст, характер, особливості.

Політичний процес суттєво відрізняється від інших процесів (економічного, ідеологічного, духовно-культурного та ін.) своїми основними якісними характеристиками. Як жодна інша політична сентенція, політичний процес є надто динамічним, рухливим і специфічним явищем, що зазнає певного моделювання, прогнозування і управління (керування). Щодо змісту і характеру політичного процесу, то його зумовлюють насамперед суспільно-політичні відносини (їх зміст і рівень).

Вирізняють такі основні підходи до визначення сутності політичного процесу:

• політичний процес — це результат функціонування політичної системи (Т. Парсонс);

• політичний процес як боротьба за суперництво між різними соціальними групами за владу (Р. Дарендороф);

• політичний процес як реалізація суб’єктами політики власних цілей (Ч. Мерріам);

• політичний процес і політика практично тотожні (Р. Доуз) тощо.

Політичний процес має такий режим існування (у логічній послідовності):

• функціонування;

• розвиток;

• занепад.

Існують такі види політичного процесу:

• мирний і насильницький; революційний та еволюційний (за характером і особливостями зміни влади);

• відкритий і прихований, або тіньовий (виходячи з публічності, відкритості);

• стабільний і нестабільний (виходячи з рівня його сталості).

Коли ми розглядаємо проблему політичного процесу, постає потреба дати кілька пояснень специфіки цього явища, аби пев- ною мірою уникнути непорозумінь і неточностей.

Деякі філософи, соціологи, політологи намагаються довести та обґрунтувати думку, що за всіх розбіжностей між людьми, за всієї унікальності та неповторності окремої особистості людство — єдине. Так, американський спеціаліст з прав людини Т. Пейн пише: “Всі люди — одного рівня, а отже, всі люди народжуються рівними і мають рівне природне право. їхнє життя та права визначені Творцем цього світу, а не попередніми поколіннями, які є тільки способом продовження минулого, і відповідно кожну народжену на світ дитину треба розглядати як створіння Боже” [157, 46]. Він водночас звертає увагу і на ту суттєву обставину, що всі відомі світові релігії прямо стосуючись людини, ґрунтуються також на єдності та рівності людей. На небесах, у пеклі чи ще деінде, куди може потрапити людина після смерті, єдиною відмінністю між людьми є добро і зло. Навіть більше, урядові закони змушені підкоритися цьому принципові, оскільки оцінюються дії, а не особи, які чинять їх” [157, 47].

Такі точки зору змушують схилятися до думки, що політичний процес, попри численні його причини та особливості, все ж має базуватися на певних загальнолюдських, гуманістичних засадах. їх диктує і вимагає загальне людське єство, існування якого базується на таких загальнолюдських цінностях і пріоритетах, як Щастя, Справедливість, Добро, Краса, Честь тощо. Тисячоліття існування людства були постійним пошуком такого влаштування життя, яке будувалося б насамперед на перерахованих цінностях і чеснотах.

У Декларації прав людини і громадянина, прийнятій національною асамблеєю Франції, записано: “1. Люди народжуються і залишаються вільними й рівними у правах. Громадянські відмінності можуть встановлюватися тільки з міркувань загальної суспільної користі. 2. Мета всіх політичних об’єднань — гарантувати природні та невід’ємні права людини. Такими правами є свобода, власність, безпека й опір пригнобленню. 3. Істотним джерелом суверенності є нація. Жоден індивід ані група людей не можуть бути наділені владою, яка явно не походить з цього джерела”.

Наведений приклад доводить, що в суспільному, політичному житті природні та штучно встановлені, детерміновані права часто залишаються не лише неузгодженими, а й суперечливими, а то й протилежними. Власне, політична боротьба саме цим великою мірою обумовлена і детермінується.

3 огляду на означене можна дійти такого принципового висновку: ефективний, позитивно вивірений, спрямований на забезпечення природних і невід’ємних прав людини політичний процес в ідеалі може бути тільки в такому суспільстві, де це чітко усвідомлює якомога більша кількість активних суб’єктів політичного процесу. В такому разі говорять про політичний консенсус, тобто стратегічний збіг основних векторів діяльності суб’єктів політики. Певна річ, така політико-соціальна ситуація бажана, але надто рідкісна і притаманна, як правило, суспільствам надзвичайно стабільним, демократично розвиненим, з високим рівнем політичної культури і свідомості більшості громадян. А загалом це та ідеальна ситуація, до якої завжди прагне людська спільнота заради бажаної спільної стабільності в інтересах усіх.

Підсумуємо розгляд феномену “політичний процес”.

У найзагальнішому плані політичний процес є “формою функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі й часі” [177, 271]. В. Мирончук і В. Храмов під політичним процесом розуміють ”єдність динамічного політичного поля і всієї множини структур політичної реальності, що постійно змінюються” [134, 263]. Тобто це своєрідна політична динаміка, мінлива реальність, специфічне політичне середовище, в якому перебувають і взаємодіють усі суб’єкти політики.

Основні типи політичного процесу [171, 265-283]:

а) • локально-регіональні (найчастіше — процеси, що відбуваються в окремій країні, на окремо взятій території);

• глобальні (процеси, що стосуються взаємин між країнами, континентами).

б) • стабільні;

• кризові.

в) • легальні;

• тіньові.

Основними, домінуючими складниками політичного процесу є дискусії і дебати, оскільки саме вони дають можливість віддзеркалити, визначити, оприлюднити, порівняти політичні ідеї, думки, точки зору, пріоритети, пропозиції, шляхи розв’язання будь-яких проблем.

Політичному процесові, політичній дії в багатьох випадках притаманний інноваційний, пошуковий, творчий характер. Творчість у політиці — це пошук неординарних рішень і дій, що робить політичні процеси перспективними, дієвішими.

Творчість у політиці означає вміння вибирати, максимально використовувати усі резерви політики з тим, щоб вона найбільшою мірою сприяла розв’язанню існуючих у суспільстві проблем.

Політику, політичний процес важко уявити без політичного розвитку. Такий розвиток можна розглядати у двох аспектах — як розвиток політичних відносин, подальше їх ускладнення і як складнішу модифікацію, тобто як розвиток суто політичної діяльності (політичні технології), її форм і видів. Це зумовлено тим, що політичний розвиток пов’язаний з конкретним історичним часом, ситуацією.

Водночас політичний розвиток пов’язаний з потенціалом відповідних учасників політичного процесу — людей, організацій, структур. Такі структури не є сталими, їх функції, специфіка діяльності видозмінюються відповідно до суспільних змін.

Отже, політичний процес — це невід’ємний атрибут політичного життя.

Основні складові політичного життя:

• політичні орієнтації суб’єктів політики і суспільних процесів;

• політична участь, поведінка і діяльність;

• політична боротьба.

У політичному процесі окремо виділяють низку психологічних феноменів, що значною мірою впливають на поведінку його суб’єктів. Основними з-поміж них є [166, 19-22]:

• установки. Це соціально-економічний, політичний, емоційний досвід індивіда, групи, суспільства, отриманий з минулого досвіду і такий, що суттєво впливає на ставлення до сучасних і майбутніх подій;

• настрої. Це переважний, домінуючий стан почуттів, умів осіб, груп, спільнот, які фіксують і відображають певне ставлення до суспільно-політичного життя, визначають його оцінку;

• стереотипи. Це відповідним чином стандартизовані образи соціальних чи політичних об’єктів. Вони формуються під впливом оточення, а також залежать від набутих знань, досвіду і є досить сталими, незмінними (не обов’язково негативними за своїм змістом і проявами);

• менталітет (ментальність). Це певна система елементів духовного життя і світосприйняття особи, групи, навіть великої спільноти, що зумовлює їхню поведінку, діяльність.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.