Підґрунтям геополітики — теорії залежності зовнішньої політики держави від географічних чинників — є передусім політична географія — наука про політичні організми у просторі та їх структуру. Її завдання — забезпечити належним чином політичні дії і надати напрям політичному життю в цілому. Геополітика — це «географічний розум» держави. Вона розглядає державу не статично, як постійне і незмінне утворення, а в динаміці — як живу істоту.

Геополітика — політична доктрина, яка надає головне значення в обґрунтуванні політики зовнішнім чинникам. Крім того, під геополітикою розуміють конкретно-історичні форми впливу територіально-географічних особливостей розташування країни чи групи держав на локальні, регіональні й глобальні міжнародні процеси, а також політику якоїсь держави.

Як наука геополітика виникла із поєднання трьох наукових підходів: цивілізаційного, військово-стратегічного та теорії географічного детермінізму.

Засновником цивілізаційного підходу до історичного процесу вважають російського вченого — біолога, історика, соціолога, автора відомої книги «Росія та Європа» (1869) М. Данилевського. На його думку, основними дійовими виконавцями на історичній арені є не держави чи окремі нації, а великі культурно-релігійні спільноти, які він називав «культурно-історичними типами» (згодом їх назвали «цивілізаціями»). Подальший розвиток ця теорія дістала в роботах англійського історика А. Тойнбі, який розробив докладну класифікацію цивілізацій. Теорією цивілізації займався професор Гарвардського університету С. Хантінгтон, який вважав, що в XXI ст. головним джерелом конфліктів будуть не економіка та ідеологія, а цивілізаційні відмінності.

Військово-стратегічні теорії Н. Макіавеллі, К. Клаузевіца, X. К. Мольтке, А. Мехена внесли у методологію геополітики ідею ключових пунктів та зон, що дають змогу контролювати значні території потенційного супротивника, які в добу космічних технологій набувають особливого значення.

Концепція географічного детермінізму полягає в ідеї впливу географічних чинників (клімату, ґрунту, річок, морів та ін.) на історію та людину. Це найдавніше джерело пізнання. Ці ідеї зустрічаємо ще у Полібія та Аристотеля. Новим етапом розвитку географічного детермінізму стала європейська доба великих географічних відкриттів. Ж. Боден та Ш.-Л. Монтеск'є пояснювали відмінності та зміни у державному устрої різних країн трьома причинами: Божою волею, людським свавіллям та впливом природи. Найґрунтовніше вплив географічних чинників на політику дослідили німецькі вчені К. Ріттер, Ф. Ратцельта шведський науковець Р. Челлен.

Сучасна геополітика аналізує розвиток подій у світі на глобальному, регіональному, субрегіональному та державному рівнях.

Процеси глобалізації сформували новий, досить суперечливий міжнародний контекст існування держав. Триває процес «розмивання» національних кордонів, змінюються напрями й характер інтенсивності товарних, фінансових, технологічних, інтелектуальних і трудових потоків. З'явилися нові можливості для комбінування ресурсів, мобільність яких дедалі більше визначається масштабністю та привабливістю проектів, що реалізуються. Все це — сучасні вимоги розвитку, і той, хто на них не зважає, залишається поза грою.

Так що ж таке глобалізація? Дослідники розуміють під цим поняттям нормативну гомогенізацію територій і соціальних систем з метою становлення глобальної цивілізації й масової культури, які виробляються в певних центрах. Глобалізація (синонімом цього терміну є «вестернізація») передбачає домінування цінностей лібералізму й універсалізму. їх межі визначають глобальні ринки і глобальні фінансово-економічні інститути — Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд тощо, мета яких — регулювати конкурентні відносини між національними державами та міждержавними утвореннями (федераціями, конфедераціями, різними регіональними союзами).

Сполучення процесів інтеграції і фрагментації американський політолог Дж. Розенау назвав фрагмеграцією. Фрагмеграція — формування й зміцнення блоків та союзів національних держав у вигляді складних ієрархічних систем, які ведуть боротьбу за збіднілі ресурси. Колишні глобальні ринки розподіляються між цими угрупованнями у процесі локальних війн, яким міжнародні інститути (наприклад, ООН) не в змозі запобігти.

Консолідація етнічних і цивілізаційних утворень на основі фундаменталістських ідеологій дістала назву локалізації. Локалізація означає здійснення політики культурної ізоляції шляхом домінування в економіці традиційних (автаркічних) способів ведення господарства, а це унеможливлює формування глобальної цивілізації навіть під гаслами захисту довкілля.

Поєднання процесів модернізації локальних структур з досягненнями глобальної мультикультурної цивілізації, що формується, політологи називають глокалізацією. Цей термін запропонував керівник корпорації «Соні» Акіо Моріта. Глокалізація є результатом співробітництва і взаємозбагачення культур у межах культурних регіонів. При цьому регулювати розвиток глобальної цивілізації покликані інститути глобального громадянського суспільства — різні міжнародні неурядові організації.

Здобувши незалежність, Україна розпочала формувати власний зовнішньополітичний стиль за доволі складних умов. Адже, будучи однією із засновниць ООН, вона не мала відповідного місця й впливовості у міждержавних відносинах. Обравши концепт багатовекторної політики, держава зробила спробу розширити й утримати простір свого самовизначення. Наведемо основні геополітичні та економічні характеристики Української держави

Геополітична характеристика

Україна — держава Східної Європи, з півдня омивається Чорним та Азовським морями

Суміжні держави Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Російська Федерація, Білорусь.

Клімат

У межах Східноєвропейської рівнини (95 % площі), а також середньовисотних Українських Карпат та Кримських гір (5 %

площі) є в основному помірно континентальним, на Південному березі Криму має ознаки субтропічного.

З одного боку, численні економічні і політичні зв'язки пов'язували Україну з республіками колишнього Радянського Союзу, а з іншого — здійснення радикальної соціально-економічної реформи потребувало інтеграції у європейське і світове співтовариства.

Концепція багатовекторної політики, якщо вона не наповнена стратегією, починає суперечити світовим економічним і політичним трендам. Тому сценарій участі України у процесах глобалізації потребує докладного аналізу.

Особливістю геополітичного розташування України є те, що її сусіди — індустріально розвинена Європа (яка активно приєднує східноєвропейські країни), країни Чорноморського басейну та Росія. Україні доведеться обирати між: стихійним перетворенням на специфічну резервацію на сході Європи та усвідомленим вибором стратегії розвитку, яка зможе забезпечити повноправну участь у роботі над розв'язанням регіональних та світових проблем, формуванням самостійного політичного вектора в контексті світових трендів; утилізацією держави і приєднанням українських територій до сусідніх держав (чи союзів держав) або формуванням нової державної ідентичності й оформленням сучасного громадянського суспільства; транзитно-сировинним та неоіндустріальним розвитком на основі інноваційних технологій. Якщо ми не дамо собі відповіді на ці питання, вибір майбутнього України зроблять поза її межами.

Самовизначення України у світі — не лише зовнішньополітичне, а й внутрішнє завдання.