Юридичний словник-довідник

Окупація (лат. occupatio — володіння, заволодіння) — тимчасове насильницьке зайняття території іншої держави без придбання суверенних прав на неї. В минулому вважалося, що відкриття невідомої раніше території, встановлення на ній свого національного прапора є достатньою підставою для приєднання її до володінь власної держави. Насправді ж О. нерідко здійснювалася стосовно заселених територій з порушенням прав місцевого населення. О. як спосіб придбання територій заборонена сучасним міжнародним правом. Нині зберігає своє значення воєнна О., яка означає тимчасове зайняття збройними силами території противника, встановлення на ній влади військової адміністрації. Режим О. визначається Гаазькими (1899 і 1907) і Женевськими (1949) конвенціями про закони і звичаї війни, Додатковими Протоколами (1977) до Женевських конвенцій (1949). Режим О. встановлює право населення окупованої території зберігати вірність своїй державі, забороняє колективні покарання, вигнання населення тощо. Держава окупант зобов'язана вжити заходів щодо забезпечення основних прав людини, діяльності місцевих органів влади, господарського життя населення. Порушення окупаційними властями і особами із складу окупаційних військ норм міжнародного права, що стосуються О., тягне за собою політичну та матеріальну або кримінальну відповідальність.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити