Безпека життєдіяльності - Я. І. Бедрій 2009

2. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ У ПОВСЯКДЕНІШ УМОВАХ ВИРОБНИЦТВА І У ПОБУТІ

2.3. Електромагнітні поля та випромінювання

2.3.2. Нормативи та стандарти


Усе живе в біосфері постійно перебуває під впливом ЕМП природного походження, в зв'язку з чим у організмів в процесі еволюції виробилися механізми, які дають змогу безболісно зносити середній рівень фонового опромінення, «також окремі пристосувальні можливості, що знижують гостроту реакції на деякі відхилення від норми при зміні ситуації (при грозових розрядах, магнітних бурях тощо). Але перевищення інтенсивності випромінювання над фоновим рівнем, зумовлене роботою радіозасобів, викликає несприятливі наслідки і дає підстави твердити про екологічну небезпеку електромагнітного випромінювання практично в усьому діапазоні частот і навіть при дуже малих інтенсивностях. Через це потрібно оцінити ступінь небезпеки, нормувати допустимі рівні опромінення, розробити та вжити необхідних захисних заходів.

Як вказувалося вийде, увагу на шкідливий вплив ЕМП було звернено фактично у початковий період розвитку радіо. Тоді ж були запропоновані і деякі заходи з охорони праці за умов опромінення ЕМП. Але небезпека у широких масштабах не лише для осіб, професійно пов'язаних з радіоапаратурою, а й для населення, стала зрозумілою тільки у 50-ті рр., коли розпочались спеціальні дослідження, які мали на меті розробку та обґрунтування правил техніки безпеки.

Треба відзначити, що будь-які норми та стандарти, пов'язані із захистом людини від небезпечного впливу різних чинників, є компромісом між перевагами, отриманими при використанні нової техніки, та можливим ризиком, пов'язаним із цим використанням. Тому ризик повністю не виключається. Граничнодопустимі рівні впливу будь-якого чинника залежать від того, наскільки нам відомі ураження, завдані організму, які прийняті при цьому критерії безпеки, який обраний відсоток летальних наслідків при незворотних негативних результатах. З урахуванням цього пропонувалося ввести, наприклад, допустимі (чи експлуатаційні) рівні, гранично терпимі (для аварійних режимів).

У 1953 р. американський вчений Г. Шван запропонував вважати гранично допустимою для людини густину потужності НВЧ- випромінювання 100 мВт/см2. Таке опромінення збільшує температуру опроміненої ділянки тіла не більш ніж на 1,5°С та викликає ефекти, подібні до тих, що відбуваються в організмі при природних фізіологічних процесах. Запропонована норма давала 10-кратний запас щодо умов, які викликають теплове ураження. У 1986 році ця норма для діапазону частот від 10 МГц до 100 ГГц була введена американським національним інститутом стандартів як стандарт США для осіб, що професійно обслуговують джерела електромагнітного випромінювання для населення. Аналогічна норма була незабаром прийнята багатьма західними країнами.

Водночас у СРСР були введені «Санитарные правила при работе с источниками електромагнитного поля высокой и ультравысокой частоты» та «Временные санитарные правила при работе с генераторами сантиметровых волн». Згідно з останніми інтенсивність опромінення протягом робочого дня на УВЧ та НВЧ не повинна перевищувати 10 мкВт/см2, протягом двох годин — 100 мкВт/'см2, та протягом 15 — 20 хв. — 100 мкВт/ см2. Ці дані були покладені в основу ГОСТ 12.1.006 — 76 «Электромагнитные поля радиочастот». Аналогічні норми були введені у відповідні документи ряду країн.

Нормування вимог до граничного рівня опромінення не відмінило проведення наступних робіт з вивчення впливу випромінювання та уточнення норм.

Посилена увага до цих питань стимулювалася і тією обставиною, що норми, прийняті в СРСР, були у 1000 разів жорсткішими, ніж у США. Швидке поширення засобів зв'язку на НВЧ та масове запровадження побутових НВЧ- печей зачіпали інтереси широких кіп населення. Ажіотаж у пресі підігрівався активністю ряду фірм, наприклад, виробників печей, які використовували традиційні (не НВЧ) способи нагрівання.

На підставі нових наукових даних американський стандарт у 1982 р. був переглянутий в бік більших обмежень. Крім того, у ньому був значно знижений допустимий рівень випромінювання для частот, близьких до 100 МГц. Ці частоти є резонансними для об'єкта, що має розміри та форму тіла людини, і тому визнані найнебезпечнішими. Новий американський стандарт виходив із вимоги обмеження величини потужності, що поглинається, рівнем 0,4 Вт на кілограм маси тіла (з урахуванням 10- кратного запасу).

Більш глибоке вивчення питання впливу радіовипромінювання дало підставу для перегляду стандарту ГОСТ 12.1.006 — 84 «Електромагнитные поля радиочастот». Він охоплює діапазон частот 60 кГц-300 МГц і встановлює, що оцінка ЕМП у діапазоні 60 кГц- 300 МГц проводиться окремо за електричною та магнітною складовими поля. Гранично допустимі рівні протягом робочого дня за електричною складовою не повинні перевищувати 50 В/м, знижуючись ступенями до 5 В/м у міру підвищення частоти. За магнітною складовою встановлені рівні лише для окремих ділянок діапазону: 5 А/м для частот 60 кГц — 1,5 МГц та 0,3 А/м для частот 30 кГц-50 МГц. Допускається перевищення цих рівнів (але не більше двократного) при скороченні робочого часу на 50%.

Для частот 300 МГц — 300 гГц гранично допустимі значення щільності потоку енергії ЕМП визначаються як результат ділення нормованої величини енергетичного навантаження за робочий день на час впливу. Енергетичне навантаження протягом робочого дня не повинне перевищувати 200 мкВт/см2; у випадку опромінення від антен, що обертаються і скануються (за певних обмежень), може бути трохи вищим. У будь-якому випадку граничне значення щільності потоку енергії не повинно перевищувати 1000 мкВт/см2.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити