Соціологія короткий енциклопедичний словник

ДОСЛІДЖЕННЯ МАЙБУТНЬОГО — сучасна, більш точна і визначена назва футурології; в широкому значенні сукупність уявлень про майбутнє людства; у вузькому - галузь наук, знання, що охоплює перспективи соціальних процесів у тій чи іншій країні, в тому чи іншому культурному контексті. Термін "Д. м.." з'явився на поч. 60-х рр., майже повністю витіснивши поняття "футурологія", запроваджене нім. соціологом О. Флехтхаймом у 1943 р.

Як дисципліна Д. м. з'явилися майже одночасно в Америці і Європі (Франції) наприкінці II світової війни. В США поява Д. м. була зумовлена необхідністю довгострокових технол. передбачень на великих підприємствах Ренд Корпорейшн, Дженерал Електрик, Шелл, Ай Бі Ем (Г. Кан, О. Гелмер, Дж. Мартіно). В Зх. Європі Д. м. активно розвиваються у Франції, Італії, Німеччині, Фінляндії. Останнім часом спостерігається спалах зацікавленості в Д. м. у Сх. Європі (Угорщині, Чехії, Румунії, Польщі). За рад. часів Д. м. були тісно пов'язані з прогностикою і прогнозуванням, виступаючи як синонім останніх.

З сер. 60-х рр. Д. м. розвивались у напрямі розробки ідей індустріального та постіндустріального суспільства (Д. Белл, Дж. Гелбрейт, Дж. Медоуз, Ю. де Жувенель, Ж. Фурастьє), з кінця 70-х рр. повернулися до теорій суспільства технологічного і інформаційного (О. Кінг, Е. Ласло, Дж. Найсбіт, А. Тоффлер (США), Р. Слотер (Австралія), Р. Юнгк (Австрія), Ю. де Жувенель, М. Годе (Франція), Й. Галтунг (Норвегія), Й. Масуда (Японія).

У своїх концепціях дослідники майбутнього наголошують на необхідності осмислення не тільки існуючих глобальних проблем, а й глобальної небезпеки, що постає перед людством у результаті модернізації сучасного суспільства, його інформатизації, раціоналізації та універсалізації, вироблення нових стратегічних, культурних та моральних орієнтирів. У глобальному контексті останнє призводить до становлення певного типу самосвідомості — колективної відповідальності за долю цивілізації. Значний внесок у цьому напрямі зробив Римський клуб, створений у 1968 р. в Італії А. Печчеї. Головним завданням цього клубу було попередження людства про глобальну небезпеку. У своїх доповідях (а їх понад 15) пропонує різноманітні варіанти трансформації сучасної цивілізації на основі гумагнетичних цінностей, вдосконалення людських якостей, самореалізації особи.

Умовно дослідників майбутнього поділяють на песимістів та оптимістів. Песимісти (Дж. Форрестер, Дж. Медоуз, Е. Ласло) передбачають неминучу катастрофу планети, якщо не буде вжито відповідних заходів. У цьому вони близькі за своїми поглядами до інвайронменталістів та екофутурологів. Оптимісти (Г. Кан, Р. Юнгк, Е. Мазіні, Дж. Найсбіт, А. Тоффлер) убачають вирішення проблеми у розвитку науки і новітніх технологій, переосмисленні ролі і функцій людини на землі шляхом реалізації її здібностей, освіченості, самосвідомості. І песимісти, і оптимісти з огляду на реальні перетворення, що відбуваються в сучасному в-ві, а також на ті можливості, які при цьому відкриваються, проголошують нову парадигму сусп. розвитку третю його хвилю — стадію інф. суспільства. Тут, на їх погляд, має відбутися заг. переоцінка ролі і місця особи в сусп.-істор. та природному процесах, встановитися нові, в планетарному масштабі, відносини. І якщо в умовах індустріального суспільства такі прогнози сприймалися як утопія, то за умов інф. суспільства ці сподівання стають реальністю.

Існує також умовний поділ дослідників майбутнього відповідно до їх політ, та ідеол. орієнтацій: 1) т. зв. техноліберали — прихильники ринкової економіки, радники та консультанти великих корпорацій та урядових структур - вірять у всеохоплюючу владу технології і управлінської політики у вирішенні проблем (Г. Кан, Дж. Сімон, Дж. Гелбрейт, Д. Белл, Б. Х'юз, М. Месарович); 2) радикали — поділяють соц.-демокр. або неомарксистські погляди (І. Валлерстайн, Г. Маркузе, Е. Блох, Б. Коммонер, У. Вагар, Р. Баро, А. Горц); 3) представники "контркультури", колишні теоретики "нових лівих" (М. Маріен, Е. Шумахер, І. Ілліч, Т. Розак, Г. Гендерсон), які виступають за децентралізацію управління й економіки, говорять про трансформацію людської свідомості та культури взагалі. Всі разом вони захищають цінності демократії, виступають за громадянські свободи, світовий порядок, законність, самовизначення народів.

Методів Д. м. досить багато, і дискусії навколо того, яким з них віддавати перевагу, тривають досі. Можна виділити дві великі групи методів Д. м — об'єктивні і суб'єктивні. До об'єктивних належать екстраполяції тенденцій: морфологічний аналіз, істор. аналогії, сценарний метод. Серед суб'єктивних розрізняють методи "мозкової" атаки, техніку Дельфи, матриці перехресної взаємодії (О. Гелмер, Г. Лінстоун, Дж. Мартіно). В окрему групу виділяють системні методи та методи глобального моделювання.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити