Соціологія короткий енциклопедичний словник

ЕТНОМЕТОДОЛОГІЯ — теорет. і методол. напрям амер. соціології, т. зв. методологія осягнення сенсу через прозирання (проникнення) у смислові структури повсякдення. Головним теорет. витоком Е. є феноменологія австр. соціолога А. Шюца, а також культурна антропологія. Термін "Е." в соціол. обіг було введено Г. Гарфінкелем. Методол. та теорет засади етнометодол. напряму вперше були викладені в праці Г. Гарфінкеля "Дослідження з етно-методології" (1967). Специфіка соціальної діяльності, за Г. Гарфінкелем, полягає в тому, що сенси, які саме й цікавлять соціального дослідника, знаходяться тут у перетворених інтерпретативних формах суджень, думок, т. з. Завдання етнометодолога пов'язано з тим, щоб, працюючи з цими сурогатами сенсів, спробувати дистанціюватися від них, не виходячи за межі дійсності, яку вони виражають, та максимально наблизитися до справжніх сенсів. У центрі етнометодол. підходу — поняття дії. На думку Г. Гарфінкеля, дія та контекст обопільно виробляють та визначають один одного; непоясненних дій не існує. Усі дії типізуються; дія аналізується завжди вперше, тобто завжди через новий контекст; дія морально підзвітна; норми становлять інституційні засади дії.

Ці тези докладно пояснюються, розгортаються та ілюструються у дослідженнях Г. Гарфінкеля, Д. Садноу, А. Сикурела, Д. Ціммермана та ін. Етнометодол. дослідження охоплюють усі сторони буття, щоб з'ясувати його приховану різноманітну сутність. Можна умовно виділити три головні емпіричні лінії (напрями) етнометодол. досліджень: 1. Дослідження соціальних структур як "нормального оточення" дії. Лінія фокусується на таких характеристиках щоденної діяльності людей, як типізація та нормалізація їх вчинків, дій, свідомості . 2. Аналіз діалогу, який має два рівні: "чиста" взаємодія (т. зв. світський діалог) та "інституційна" взаємодія. Увага дослідника зосереджена на методах та процедурах, що за їх допомогою та посередництвом соціальні актори вступають у взаємодію. 3. Вивчення праці. Програма цього напряму констатує існування дескриптивного вакууму щодо соціол. аналізу професій.

А. Шюц у своїх феноменол. записках підкреслював роль свідомості як типізуючого чинника та повсякденної мови як типізуючого середовища. Г. Гарфінкель, наголошуючи на типізації та нормалізації як характеристиках буденної свідомості, дав поштовх головній лінії емпіричних етнометодол. досліджень, цариною якої є девіантність та бюрократичні процедури прийняття рішень. Цю лінію репрезентують праці. Д. Садноу, Д. Ціммермана, А. Сикурела, Дж. Дугласа, Дж. М. Аткінсона. Д. Садноу, аналізуючи діяльність каліфорнійських юристів ("Нормальні злочини", 1965), доводить, що в структурах їхньої свідомості домінує типізоване знання, яким вони керуються при визначенні справедливості покарань, що, зокрема, заг. прийнята типізація злочинів та злочинців значною мірою визначає встановлення типу відповідальності та міри покарання, що нею, зрештою, керується бюрократія.

Паралельно з працею Д. Садноу в 60-х рр. з'явилося багато досліджень, які свідчили про те, що бюрократична система амер. суспільства потребує модифікації та перегляду. Д. Ціммерман довів, що бюрократія має бути здатною не лише до інтерпретацій бюрократичних правил та процедур, а й до реальної зміни, оновлення і що саме це і є переважаючою силою дискреційної влади. Найбільш вагомими з-поміж робіт, які кидали виклик офіційній статистиці щодо питання оцінки соціальних явищ, є праці А. Сикурела про малолітніх злочинців та Дж. Дугласа, Дж. М. Аткінсона про самогубців, в яких доведено, що соціальні чинники, якими пояснюються циклічні зміни кількості самогубств, можуть витлумачуватися в системах бюрократичної типізації та нормалізації у такий спосіб, коли звичайну смерть годилося б зараховувати до самогубств. Це, зрозуміло, впливатиме на статистику смертей і самогубств. Дж. М. Аткїнсон, аналізуючи діяльність британського суду, показав, що існують концепції "типового самовбивства" та "типової біографії самовбивця". Ними користуються юристи, котрі згодом і формують статистику самогубців. Дослідження, що фокусуються на процесах нормалізації та типізації соціальних явищ і досвіду, дають результати, які виводять соціолога на нові рівні розуміння повсякденності.

Аналіз діалогу, що становить особливий аспект Е., помітно поглибився впродовж останнього десятиліття. Головні положення цієї лінії розгорнуті Г. Саксом, Е. А. Щеглоффом, Дж,.Джефферсоном. їх дослідження фокусуються переважно на з'ясуванні методів та процедур, за допомогою і посередництвом яких звичайні актори керують своєю інтеракцією. Дослідники застосовують соціально-натуралістичні методи. Е. А. Щеглофф і Г. Сакс наголошують на тому, що соціол. матеріал вони не створюють, а тільки "витягують" із звичайних життєвих обставин, — створюють же його звичайні соціальні актори. Первинна мотивація вивчення звичайного діалогу, як підкреслює Г. Сакс, була пов'язана із заг. методол. питанням: чи існує взагалі можливість формального відображення взаємодій, що реально мають місце? Успішне розв'язання цієї проблеми посилило зацікавленість безпосередньо процесом інтеракції.

"Звичайний діалог" є "чистою" формою буденного діалогу, бо він являє собою не лише переважаюче середовище взаємодій у соціальному світі, а і переважаючу форму взаємодій. Що ж до більш формальних, або "інституційних", типів взаємодії, то вони являють собою похідну від "звичайного" (чистого) діалогу. Отже, світський діалог репрезентує первинну практику взаємодії, що для її вивчення соціологи застосовують "стратегію оголювання" (взаємо-розкриття один одному тих, хто взаємодіє). Вивченню звичайного діалогу присвячені праці Г. Гарфінкеля і Г. Сакса. Цікаву концепцію "сусідства пар" розглянули Е. А. Щеглофф і Г. Сакс, засадною настановою якої є факт спареності деяких видів діалогової діяльності (напр., привітання — прощання), де перша частина передбачає другу. Сусідні позиції забезпечують ресурс для між суб’єктивного розуміння. Ця концепція набула популярності в дослідженнях сфери інтеракційної діяльності, зокрема у працях Ц. Гудвіна, Дж. Давидсона, А. Померанця, Дж. Джефферсона, Дж. Херіїіжа та ін.

Упродовж останнього десятиліття діалоговий аналіз почав різнитися від "базової лінії", наближаючись до вивчення інституційних установок, досліджуючи такі соціальні ролі, як лікар - пацієнт, інтерв'юер — респондент, соціальні класи - суди. Внесок у розробку даної проблематики зробили Г. Гарфінкель, Дж. М. Аткінсон, Р. Дрю, Е. А. Щєглофф. У їх працях досліджуються роль установок у процесі керування та маніпулювання приватною діяльністю, дисбаланс влади в інтеракційній поведінці, механізм створення договірних обмежень та виникнення процесів (напр., легального примусу), до яких ці обмеження призводять. Конверсаційний аналіз у цілому зробив свій плідний внесок у соціол. науку, піднявши заг. рівень "соціол. чутливості" у пізнанні повсякденної інтеракцц.

Новітня галузь Е. формулюється як "вивчення праці". Г.Гарфінкель зауважує, що ряд соціол. робіт, присвячених вивченню проблеми праці, свідчить лише про тенденцію бути "біля" проблеми, аніж у самій проблемі. Щоб увійти в проблему, соціальні науковці мають бути спроможними зробити саме професійну практику як буденну фундаментальну діяльність. Тут існує кілька аспектів: праця в біол. контексті (М. Лінч), у духовному ракурсі, або що означає, напр., продемонструвати матем. теорему (Е.Лівінгстон), або зіграти щось джазове (Д. Садноу). Застосовується розмаїття методів: текстовий аналіз, етногр. технологія, вербально-аналіт. процедури і т.д. Г. Гарфінкель, проголошуючи методол. плюралізм, висуває "вимоги унікальної адекватності", за якими дослідження праці кожного разу потребує інших методів, адекватних конкретній професійній галузі. Тільки тоді, на думку Г. Гарфінкеля, можна досягти максимальної точності в зображенні професійної специфіки. Роботи Г. Гарфінкеля, М. Лінча, Е. Лівінгстона репрезентують дану лінію, містять багатоманітний аналіз діяльності науковців, математиків, джазових музикантів і т. д. на т. зв. безсторонній основі.

Е. має межі і недоліки, серед якихнатуралістична обмеженість методів, відсутність необхідної для наук, дослідження дистанції між суб'єктом та об'єктом. Як наслідок цьогонеобґрунтованість критерію "безсторонності спостереження". Але немає сумніву в тому, що виникнення цього напряму в соціології свідчить про новий рівень розуміння соціальної взаємодії та намагання подолати обмеженість її вивчення на засадах нормативно-детерміністської моделі дії.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.