Соціологія короткий енциклопедичний словник

АНОМІЯ - стан сусп. системи, для якого характерна відсутність заг. прийнятих цінностей і норм як універсальних регуляторів соціальної поведінки людей. В умовах А. в суспільстві немає заг. прийнятих уявлень, згідно з якими люди знають: якщо вони робитимуть те, що суспільство схвалює, то отримають соціальну винагороду, а якщо робитимуть те, що не схвалюється, то до них застосують відповідні санкції.

До феномена А. соціологи звертаються щоразу, коли конкретно-історичні умови ведуть до соціальних криз і порушення заг. соціальної стабільності. Виникнення цього явища пов'язане з формуванням культури полісу в Давній Греції, коли процес розкладу традиційної культури і способу життя, що породив екон. нерівність і політ, пристрасті, почав асоціюватися в свідомості людей з соціальною дисгармонією.

Появу категорії "А." як одного з ключових понять у соціол. концепції Е. Дюркгейма, як правило, пов'язують з політ, нестабільністю, що виникла в результаті Великої французької революції. Проблеми А. і соціальної організації знову з'являються в полі зору соціологів після І і II світових війн, а також значних екон. і соціальних криз.

А як певний стан соціальної організації типова для будь-якого перехідного суспільства (або трансформації якоїсь частини сусп. відносин: створення нових соціальних груп і ін-тів, зміна принципів взаємовідносин між окремими соціальними групами або ін-тами). Тільки за виняткових істор обставин А. досягає глобальних масштабів, коли все суспільство в цілому свідомо відмовляється від головних ідеол. принципів своєї організації, по суті, не маючи нової цілісності, відпрацьованої часом ціннісно-нормативної системи. Саме в умовах глобальної А. опинилося пострад. суспільство.

Закономірний результат дезорганізації суспільства і глобальної А зростання соціальної незатребуваності, яке виявляється у незадоволенні людиною своїм становищем у суспільстві, тим, що вона дає суспільству, і тим, що від нього отримує.

Порівняльний аналіз соціальної незатребуваності різних соціально-демогр. груп, проведений за результатами репрезентативних для населення України опитувань (Н. Паніна, С. Головаха), показав, що руйнація нормативних моделей, навіть така, що ґрунтується на масовій підтримці, за відсутності нових нормативних зразків з гарантованою інституціальною підтримкою, призвела до зростання соціальної відчуженості практично у всіх головних соціальних групах.

Один із наслідків цього — деморалізованість індивідів і соціальних груп. Виходячи з розуміння А. як неузгодженості між соціально схваленими цілями і засобами їх реалізації, Р.Мертон обґрунтував положення про те, що деморалізація виявляється в тих соціальних групах, де відбувається дезінтеграція цільових інструментальних структур. Напр , реалізація "амер мрії" про матеріальне процвітання для кожного залишається без еквівалентних інституалізованих засобів, а це призводить до масової незатребуваності й деморалізації серед соціальних аутсайдерів. У. Томас і Ф. Знанецький розглядали деморалізацію як вияв нездатності індивіда організувати власне життя за умов соціальної дезорганізації, хоча й підкреслювали, що деморалізація індивідів не еквівалентна соціальній дезорганізації, оскільки остання є універсальним процесом, у межах якого можливі й інші форми індивідуальних реакцій, окрім деморалізації. Ця думка підтверджується багатьма прикладами індивідуального і масового подолання деморалізуючого впливу соціальної дезорганізації за умов сусп. кризи, руйнівних конфліктів, природних і техногенних катастроф.

За умов посттоталітарного розвитку суспільства деморалізація може виникати як реакція на нереалізованість "демокр. мрії" про швидке подолання кризи і підвищення рівня життя. Численні дані опитувань 1990 — 1995 рр. свідчать про наростання песимістичних настроїв, негативної оцінки свого життя і песимізм при прогнозуванні свого майбутнього.

Високий рівень такого стану можна зафіксувати у певних виявах масової свідомості. Один з таких показників — зростання апокаліпсичних настроїв у посткомуніст. державах. Широке розуміння "загибелі", "катастрофи" як імовірних чи навіть реальних можна інтерпретувати як показник деморалізованості, що потребує нормативної реакції на А.

Поглиблення деморалізованості породжує нормативну реакцію на А. За тривалої відсутності нормативних регуляторів поведінки, коли багатьом здається, що за таких умов може відбутися "що завгодно", майже автоматично, як вважає Г. Беїскер, виникає вимога "повернутися до старих добрих часів". Інший вихід з глухого кута масова свідомість убачає, за Г. Беккером, у пошуках "авторитетного пояснювача" — лідера, який знає правильні способи діяльності і може примусити "інших" їх виконувати.

Ці два типи нормативної реакції на А. обумовлюють формування відповідних типів ціннісно-нормативних підсистем: традиційно-архаїчної (вимога повернути стару систему цінностей) і авторитаристської (вимагає привести до влади сильну особистість, яка встановить "твердий порядок"). Існує також два типи ненормованої реакції на А.: соціальний цинізм та екстремізм.

Ситуацію, яка визначається прийняттям цінності-цілі і відсутністю інституціальних цінностей — засобів, Р. Мертон розглядав як безпосередньо аномічну (на прикладі амер. суспільства 20 — 30-х рр.). Це один з імовірних видів реагування на А., ненормативна реакція - байдужість щодо засобів досягнення мети. Інтеріоризована "неупередженість" щодо цього (а саме щодо норм) призводить до соціального цинізму. Інший тип ненормативної реакції - екстремізм - орієнтація на деструктивні засоби досягнення політ, цілей.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити