Соціологія короткий енциклопедичний словник

КУЛЬТУРА СОЦІАЛЬНА — особлива здатність особи, завдяки якій вона адаптується в суспільстві, утримується в структурах його соціальної організації, забезпечує собі статусне просування та реалізацію свого діяльнісного потенціалу, інтеграцію в спільноти. Засадами К. с. є система знань, фаховий та життєвий досвід, заг. культурний рівень особи, її вміння соціально самовизначатися (див. Соціальне самовизначення), тобто освоювати соціальний досвід, досягати адекватних своїм потенціям статусів та позицій, демонструвати відповідну поведінку.

К. с. набувається в процесі соціалізації індивіда та нагромадження ним досвіду взаємодій, співжиття в суспільстві, соціальних групах, організаціях, ін-тах. Особливий зв'язок К. с. простежується у процесі спілкування людей, коли "виробляються" і реалізуються найбільш витончені, досконалі форми та рівні. Тому для вивчення внутрішніх особливостей та розуміння суті К. с. важливе значення мають феноменол., біхевіористський, етнометодол. та ін.. підходи в мікросоціології, що розкривають специфіку інтерсуб'єктивного світу повсякденного життя, котре виступає як особлива сфера набуття і розгортання К. с. Скажімо, концепція символ, інтеракціоніста Джорджа Міда щодо стадійності становлення людської самості показує, як процес соціалізації озброює індивіда засобами і механізмами засвоєння сусп. досвіду, соціальних відносин, адаптації до середовища і виробляє в ньому здатність сприйняття "узаг. інших", взаємодії з ними.

Вчення А. Шюца про структуру соціального світу і його типізацію її конструктах буденного мислення людей теж дає підстави говорити про те, що К. с. ґрунтується на засадах індивідуального досвіду і обмежується її горизонтами сенсів та значень буденного світу. Проте К. с. охоплює також і ті сфери людської життєдіяльності, формуючись і реалізуючись на їхній основі, які виходять за межі буднів ("життєвого світу"), тобто вона проявляється скрізь, де діє і взаємодіє її носій.

Поняття К. с. уперше в вітчизняній соціології розробив і ввів у наук, ужиток В. Н. Ніколаєвський (дис. "Соціальна культура молодих учених та інженерів (соціол. аналіз)", 1986, наук. кер. проф. О. О. Якуба). Він інтерпретував К. с. як особливу рису "соціальності індивіда", спосіб освоєння ним соціального досвіду, вимог і завдань, що їх висуває та ставить перед індивідом суспільство, як готовність індивіда мобілізувати резерви своєї активності, щоб збільшити власну віддачу, внесок до спільної скарбниці сусп. надбань.

Як і інші форми культури індивіда, К. с. допомагає йому відтворювати весь комплекс внутрішніх і зовнішніх рис, характеристик, яким він завдячує своєю можливістю жити в суспільстві, підтримувати рівновагу з ним та у взаємодіях з численними соціальними групами й індивідами. Оскільки К. с. набувається, то її може бути "більше" чи "менше" в людях, вона може вдосконалюватися чи деградувати. Більше того, деякі індивіди за певних обставин навіть втрачають її, опускаючись на соціальне "дно". Неможливо переоцінити роль і значення К. с. у перехідному, соціально не визначеному суспільстві, де вона може виступати як стабілізуючим, так і дестабілізуючим фактором людської поведінки,

Поняття К. с., як і явище, що позначається ним, потребує розгортання відповідних досліджень та аналізу.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити