Соціологія короткий енциклопедичний словник

АНТРОПОСОЦІОГЕНЕЗ — процес формування фіз. типу людини разом з її становленням як суб'єкта сусп. відносин та доцільної перетворювальної діяльності, творця культури. Гомінізація тваринного предка людини відбувалася у поєднанні та взаємообумовленості з процесом визрівання та ствердження соціальних форм організації життєдіяльності та культури як способу людського буття. Тривалий у часі та розгалужений у просторі, А, був перехідним періодом між евол. органічної природи та істор. розвитком суспільства, процесом біол. та соціокультурної коеволюцїї.

А. багатофакторний процес, в якому діяли екол , генетичні, поведінкові чинники, закони природного добору при поступовому підключенні та дедалі зростаючій ролі трудової діяльності, мови, свідомості, сусп. зв'язків та культурних норм. Результатом цього процесу стала докорінна перебудова фіз. типу тваринного попередника людини і набуття таких біол. ознак, як пряма хода, вільний від безпосередньої біол. функції і тому поліфункціональний орган — рука та високорозвинений головний мозок, що є останнім та найважливішим евол. надбанням людини, Біол. природа людини є унікальною і співвіднесена вона не з певною екол. нішею, а із тим світом, який певною мірою творить сама людина.

Теорет. осягнення А. є комплексною наук, проблемою, яку вирішує широке коло природничих та гуманітарних наук. Водночас це проблема і філос., світоглядна, пов'язана з усвідомленням людиною своєї сутності, специфіки власного буття, своїх генетичних зв'язків із природою. Невипадково найдавнішими і універсальними темами первісної свідомості були космологічні та антропологічні міфи — оповідання про виникнення світу та появу в ньому людини. В родовому суспільстві були поширені тотемістичні уявлення про спорідненість кожного роду з певним тваринним чи рослинним предком. На цьому етапі людина в своїй свідомості ще не виділяє себе в природному світі. Світові релігії, зокрема іудаїзм, християнство, іслам вважають людину продуктом божественного творіння. Людина докорінно відмінна від усього тваринного світу, посідає особливе місце в ньому, оскільки створена за образом та подобою Бога, наділена безсмертною душею, розумом та свободою волі, є істотою духовною.

Наук, осягнення генезису людини отримує значний поштовх з появою евол. теорії розвитку органічного світу. Ч. Дарвін, творець цієї теорії, приділив велику увагу і проблемі походження людини, переконливо показавши спорідненість людини і антропоїдів за багатьма рисами і вказавши на Африку як можливу прабатьківщину людини. Сучасна наука місцем початку гомінізації вважає пд.-сх. Африку, а саме — зону великих африканських озер, що утворилися приблизно 5 млн. рр. тому на місці великого рифтового розлому. Саме тут 52,5 млн. рр. тому були широко розповсюджені численні види високорозвинених мавп, т. зв. австралопітекові. Один з цих видів — граціальні австралопітеки, за характеристикою їх першовідкривача Р. Дарта, були істотами, які мали цілком пряму ходу, полювали на дрібних тварин, мали знаряддя з дерева, кістки та рогу, маса їх мозку була більшою, ніж сучасних антропоїдів, і становила близько 600 г. Деякі вченні вважають, що на основі цього виду можна побудувати теорет. модель безпосереднього тваринного предка людини.

Починаючи з 60-х pp. у сх. Африці відкривають дедалі більше австралопітекових форм, одна з яких дістала назву Homo habilis — людина вміла, з масою мозку понад 600 г, яка, можливо, була творцем Олдовайської кам'яної індустрії — перших штучних знарядь з каменю, яким близько 2,6 млн. pp. Наступна форма на шляху олюднення під заг. назвою архантроп (пітекантропи, синантропи, гейдельберзька людина тощо) була поширена близько 1 млн. — 300 тис. pp. тому як у Африці, так і в Європі та Азії. Архантропи виготовляли кам'яні знаряддя однакової форми — ручне рубило, навчилися користуватися вогнем, маса мозку у них сягала близько 1000 г. Палеоантропи (прогресивні та пізні неандертальці) були широко розповсюджені на території Старого світу 250 — 50 тис. pp. тому, вони виготовляли різноманітні спеціалізовані знаряддя (мустьєрська культура), будували захисні споруди, вміли не лише користуватися, а й добувати вогонь, маса їх мозку становила у окремих представників близько 1400 г. Яскравою ознакою культури пал еоантропа є неандертальські поховання, які, можливо, свідчать про усвідомлення смерті та виникнення уявлення про потойбічний світ. 50 — 30 тис. рр, тому з'являється неоантроп — Homo sapiens, людина сучасного фіз. типу, яка створила універсальну соціальну форму спільної життєдіяльності — родову общину, міфи, магію, палеолітичне мистецтво.

Антропогенез нерозривно пов'язаний із соціогенезом та культурогенезом, із становленням та закріпленням суто соціальних зв'язків та відносин між індивідами у первісних спільнотах. Вирішальне значення у цьому відігравала виробнича діяльність, праця, антропогенетична роль якої полягала не стільки у формуванні фіз. тіла людини, скільки у формуванні "тіла соціуму", у перетворенні екол. поведінки окремих істот на екон. діяльність колективу. Одна із найважливіших форм виробничої діяльності людини, що формувалася, — полювання — потребувала спільної скоординованої дії багатьох індивідів, сприяла розвитку форм комунікації між ними, зменшувала зоологічний індивідуалізм самців, впливала на згуртування чоловіків в особливу соціальну групу в колективі, розвивала спритність, кмітливість, спостережливість. Колективне здобування засобів до життя вело і до колективного споживання, сприяючи зміцненню групи, а поділ праці зумовлював її диференціацію та ускладнення структури — стадо перетворювалося на соціальний організм. Особливу роль при цьому відіграла поява перших універсальних моральних норм людства заборона вбивства представника свого колективу (кровного родича) та заборона статевих зв'язків між представниками свого роду (інцесту).

Виникнення екзогамії — соціального механізму регуляції власне біол. відносин по фіз. відтворенню людини сприяло подальшому як соціальному, так і фіз. розвитку людства. Встановлення шлюбних зв'язків одного роду з іншим відкривало, з одного боку, шлях до їх об'єднання в більш широкі соціальні спільності (племена, союзи племен), а з другого вело до ускладнення окремих соціальних одиниць і їх подальшої диференціації на сім'ї. В плані фіз. розвитку екзогамія, порушуючи певну перевагу самця-вожака на продовження роду, що притаманне тваринним об'єднанням, сприяла широкому розповсюдженню різних генотипів у спільноті, індивідуальній варіабельності індивідів і водночас запобігала видовій диференціації людства. Так соціокультурні явища в процесі гомінізації привели, зрештою, до становлення людини як єдиного біол. виду, який розпадається на численні адаптивні типи, раси та підраси, стихією існування яких є соціальність, а механізмами життєдіяльності — різноманітні культурні форми.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити