Соціологія короткий енциклопедичний словник

МІФ — елемент культури, що з'явився на ранніх стадіях еволюції людства (героїчні та етнологічні М.), але й досі є важливим компонентом сусп. свідомості. Первісна міфологія відображала уявлення людей про природні та соціальні явища в образах богів і легендарних героїв; сучасна міфологія спирається на освячені ідеологією чи традиціями вірування. Так, амер. суспільство значною мірою зобов'язане своїми успіхами і стабільністю М. про суспільство рівних можливостей (амер. мрія), соціаліст. М. тривалий час був фактором консолідації рад. суспільства тощо.

Ще порівняно недавно М. і міфологія в цілому розглядалися виключно як атрибут первісного світогляду, аналіз міфол. свідомості проводився у межах дихотомії "міфологічне — раціоналістичне", причому наполегливо доводилось верховенство останнього. Нині ж категорія М. посідає почесне місце в арсеналі понять, що використовуються для пояснення широкого кола явищ соціальної дійсності. Міфол. свідомість розглядається як одна з іманентно властивих людству форм свідомості, і "руйнація міфу приводить не до панування раціонального, а до утвердження нового міфу" (О. В. Гулига).

Реабілітація міфології як актуально діючого соціального чинника пов'язана з роботами А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Ж. Сореля, В. Парето, З. Фрейда, Юнга, що розглядали ідеологію як соціальну міфологію. У рад. соціології дослідження соціальної міфології проводилися П. С. Гуревичем, який розглядає її як специфічний феномен ідеол. практики XIX — XX ст., особливий тип духовної діяльності по створенню і розповсюдженню політ. М. Виходячи з цих позицій, поняття М. у соціології стало розглядатися як позначення різноманітних ілюзорних уявлень, що умисно використовуються панівними у суспільстві силами для впливу на маси.

На наш погляд, не варто звужувати галузь соціальної міфології до сукупності політ. М. Соціальні М. мають більш широку базу у сусп. свідомості, і їхня проблематика виходить за межі політики. Віддавна соціальні М. освячують "споконвічні" питання влади і підлеглості, залежності і свободи, справедливості і нерівності тощо. Вони являють собою заг. для всієї людської спільноти форму осмислення світу, що побудована на єдиних механізмах функціонування людської психіки. Це могутній підсвідомий чинник духовної культури, скарбниця традицій і пережитків, деміург багатьох форм соціальної поведінки. Тому продуктивним уявляється комплексний підхід до вивчення проблеми М., що включає разом із політол. історико-культурологічнии, соціол. та соціально-психол. аспекти.

Досі не існує вичерпного і внутрішньо несуперечливого визначення М. Разом з тим можна зафіксувати ряд суттєвих його характеристик.

1.               М. — це така система мислення (і оповідання), яка має свої власні категорії простору і часу, структуру і функції; в якій абстрактні поняття заміщуються конкретними символ, образами. Для М. властива психол. достовірність.

2.                   Розуміння М. здійснюється через виділення двох сенсових шарів будь-якої міфології: міфологеми та етнологічного М. Перша являє собою інтуїтивно-емоційний образ, що містить здогадку про сутнісний момент буття; вона ахронічна, ірраціональна і виражена поетичними засобами. Другий - це спроба раціонально-логічного пояснення світу на рівні т. зв. здорового глузду, певний спекулятивний спосіб осмислення змісту ідеологеми.

3.                  М. є образною концепцією світоусвідомлення, що характеризується цілісністю сприйняття. Осмислення реальності як єдиного цілого є важливою особливістю міфол. свідомості, що забезпечує стабільність внутрішнього світу людини.

4.                    Як засіб моделювання світу М. — поліфункціональне утворення; втрачаючи одну з функцій, він зберігає інші, набуваючи водночас нових. Напр., М. може бути елементом реліг. свідомості і водночас — фактом худ. культури.

5.                  У сприйнятті кожної наступної культури попередньою спостерігається елемент міфотворчості, що втілюється в ідеалізації певних моментів минулого.

6.                    М., як і критико-аналіт. пізнання, є формою проникнення в істор. реальність, але з боку її суб'єктивної іпостасі. Самосвідомість і суб'єктивна оцінка часу, що міститься у сприйнятті минулого, відображені у цьому сприйнятті уявлення про ідеал і норму власного буття також входять до змісту епохи і так само важливі для її розуміння, як і безпосередні дані сусп. досвіду.

7.                   Міфологія не монополізує свідомості людини, її функція регулятора поведінки людей за різних істор. часів була неоднаковою. Проте немає підстав говорити про неухильне зубожіння ролі міфології в суспільстві. Міфол. уявлення, підкріплені авторитетом релігії або ідеології, здатні значною мірою визначати колективне сприйняття дійсності і впливати на поведінку членів даного соціуму.

8.                  Джерело міфол. мислення — механізм колективної знакоутворюючої діяльності, у процесі якої моделюється навколишня реальність і структурується соціум. У цьому зв'язку М. можна визначити як систему онтологізованих семіотичних цінностей, котрі є актуальними в конкретній соціокультурній спільності.

Отже, М. — це інструмент осмислення реальності, в якій існує соціум. Міфол. мислення, що використовує сукупність М. для осмислення світу, є певним способом систематизації, не доведеним до понятійного рівня, воно має потужну інтегруючу, стабілізуючу та мотивуючу силу. У цій своїй якості сусп. чинника міфологія й становить предмет соціол. дослідження.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити