Соціологія короткий енциклопедичний словник

НАДІЯ — це водночас особливий стан та певний істор. етап розвитку етносу, пов'язаний з творенням нац.-держ. символів та атрибутів, нац.-держ. самосвідомості, заг. нац. інтересів, нац. ідеї і нац. культури.

Первинною основою Н. є етнос як своєрідна людська спільність, що складалася історично, набуваючи низки єдиних соціально-культурних ознак: етнічної самосвідомості, спільної самоназви, мови, схожих особливостей психічн. складу, культури, побуту, єдиної форми соціально-терит. організації.

Поняття Н., як і її природи та механізму формування, залишаються дискусійними. Усталилися два основні полярні погляди на цю проблему, сформовані в неоднозначних етнонац. ситуаціях і різних етнологічних школах: конструктивіст. - більш характерний для науки і практики країн Заходу, та примордиалістський (етнонаціоналіст.), особливо притаманний вітчизняній етнології. Перший, по суті, заперечує реальність Н., коли тлумачить її як "міфол. конструкцію інтелектуалів", ототожнюючи тим самим Н. з державою, а нац. приналежність людини з її громадянством. Етнічність конструктивістами розглядається лише як суто культурне явище, що твориться домінуючою в державі нац. групою або сукупністю груп.

Примордиалісти (а до них належить переважна більшість укр. дослідників) вважають Н. порівняно незалежною й динамічною соціально-культурною системою, живим соціальним організмом. Для того є ґрунтовні підстави: адже Н., як і будь-яка соціальна система, здатна до самовідтворення; вона має достатньо виражену структуру, основою якої є освячена традиціями міжпоколінна етнокультурна інформація; вона, нарешті, має відчутний реальний вплив на всі соціальні процеси. Підтвердженням останнього положення можуть бути нац. рухи та нац. визвольні війни, на які особливо багата етнічна історія українців.

Отже, поштовхом до розвитку Н. стають нац. рухи як певний наслідок реалізації нац.-держ. інтересів та нац. ідеї, а кінцевим результатом є творення державності з усіма її атрибутами, ін-тами та символами.

За етимологічним походженням слово "Н." означає "народ", але в сучасній практиці міжнар. відносин під Н. розуміють не будь-який народ, а лише такий, який має власну державність і суверенність і може виступати як самодостатній суб'єкт зовнішніх відносин. Організація Об'єднаних Націй (ООН) є співтовариством саме таких народів. Отже, народ, що має державність, а відтак — політ, кордони, митні установи, армію, службу безпеки, власні конституцію і грошову одиницю і т. д., і є нацією. Найважливіші ознаки Н. — це єдність недоторканної території, а також єдність екон. та політ, життя. Народ консолідується у Н. опосередкованою дією та під тиском передусім зовнішніх щодо себе чинників.

Якщо етнос є утворенням переважно соціально-екон. та політико — правовим, то Н., до того ж, як і народ, є утворенням політ. Але народ, що склався на основі одного етносу і містить у собі певну кількість етнодисперсних груп, може протягом деякого істор. часу існувати як складова частина якоїсь держави (Україна чи Вірменія у межах СРСР, Словаччина у межах ЧССР, Словенія у межах СФРЮ) і лише за сприятливого збігу обставин почати перетворюватися на націю. Такий же народ, що склався з кількох порівняно рівновеликих етносів (бельгійський, швейцарський тощо), міг конституюватися як один народ лише за умов державності, тобто водночас формуючись і як Н. Разом із Н. виникає таке явище, як держ. мова. Причому Н. може мати і не одну держ. мову.

Щодо укр. нації, то ЇЇ формування пов'язано з творенням Київської держави, котра сприяла консолідації розрізнених етноплемінних утворень (полян, сіверян, древлян, тиверців, уличів, волинян, білих хорватів), що ставали субетносами — головної ознаки націогенезу. Проте у період Київської Русі націогенез українців не був завершений, відновившись у XVI — XVII ст. на тлі козацтва й у процесі нац.-визвольної боротьби. Пізніше він "дозрів" через ряд етапів, відомих як нац.-культурне відродження. Розпочавшись у XVI ст, як військ.-політ, відродження, воно продовжилося напр, XIX ст, у сфері культури й духовності, 20-х рр. XX ст. - як держ.-політ, розбудова, нарешті, в наші дні - у формі заг. нац. піднесення всіх важливих сфер життя укр. народу: державотворення, культури, науки, побуту.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити