Соціологія короткий енциклопедичний словник - 2020


ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович

ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович (1835 — 1891) — видатний укр. учений-лінгвіст, соціол. проблеми творчості якого ще не досліджені. Нар. у с. Гаврилівка Роменського пов. Полтавської губ. Навчався на юридичному та історико-філол. ф-тах Харківського ун-ту, де після закінчення працював проф., зав. кафедри, з 1875 р. — член-кор. Петербурзької АН. Автор праць «Перші кроки війни Хмельницького» (канд. дис.), «Думка і мова», «Із записок з теорії словесності», «Про деякі символи в слов'янській народній поезії», «Мова і народність», «Про націоналізм» та ін.

Слідом за В. Гумбольдтом, Г. Штейнталем започатковує психол. напрям у мовознавстві, у контексті якого досліджує і соціальну проблематику, відому в соціології як «психологія народів». Досліджуючи спілкування шляхом мовних контактів, П. розкриває численні соціокультурні явища, в яких мова є істотним чинником їх існування і за змістом, і за формою. Підкреслюючи, що «неодмінною умовою існування народу є єдність мови» і розглядаючи процес спілкування, П. показує, як завдяки єдності взаємозв'язків між членами етносу складається спільність уявлень, вірувань, «риси складу мислення», форм духовного життя і культури в цілому. На цій основі виникає «дух народу» — його ментальність, культура, способи життєдіяльності та ін., розкриває заг. соціол. закономірності розвитку пізнавальних процесів.

Пізнання природного та соціального світу йде від міфол., конкретно-чуттєвого, образного знання, котре через аналогію пояснює невідоме через відоме, а з часом підноситься до рівня наук, знання. У праці «Із записок з теорії словесності» П. підкреслював сусп. характер мови, проте в спілкуванні людини з людиною є ще й її індивідуальний, особистісний зміст, коли можливе не лише розуміння, а й непорозуміння між суб'єктами спілкування. В цьому П. вбачав одне з джерел появи нових ідей та проблем, які з часом вирішуються і стають сусп. надбанням. На зміну міфол. приходить наук, знання. Воно ґрунтується на своєрідних «тавтологіях»: наук, поняття фіксують об'єкти, явища чи їх властивості і ніби ототожнюються з ними, розглядаються як їх відповідна мислена модель. Це створює можливість наук, пізнання причин і законів розвитку явищ.

Вдало поєднавши діалектику індивідуального та заг. у вивченні процесів спілкування та пізнання, П. розкрив роль кожного з них у цих складних процесах і тим самим зняв проблеми філос., психол. і соціол. «реалізму» та «номіналізму» — що вважати за первинне, визначальне — одиничне чи заг. у явищах сусп. життя (індивіда чи групу, особу чи суспільство, етнос, спільноту). Вони органічно взаємопов'язані, і одне не існує без іншого.

Аналізуючи форми духовної творчості народів, розкриваючи заг. тенденції й закономірності формування мислення, пізнання (від міфології до мистецтва і науки), П. показує, що їх основою є народна творчість, що все це йде від «народного духу». Народ — творець цивілізації та культури Культура кожного етносу — самобутня, неповторна. Завдяки спілкуванню «народностей» вони засвоюють елементи інших культур, трансформуючи їх через свій «народний дух». Унікальність кожної етнічної культури збагачує зміст заг. людської культури, котра є інтегративним наслідком культурної взаємодії всіх народів, а тому розвиток цивілізації відбувається у «видах усього людства»..

П. розглядав проблему майбутнього націй та підкреслював, що зникнення хоча б одного з існуючих народів буде величезною втратою для всього людства, бо призведе до загибелі цілої групи інтелектуально-культурних процесів, втрати унікальної «системи прийомів мислення», породжуваних мовою цих етносів. Він критикував як неприйнятну («умовну») ідею заміни «відмінності мов однією заг. людською», оскільки наслідки будуть катастрофічні і призведуть до «зниження рівня думки», зубожіння системи засобів пізнання, шляхів «усвідомлення естетичних і моральних ідеалів» та ін.

Далекий від політики П. (в часи валуєвського циркуляру та Емського акта на заборону укр. мови) на поч. 60-х рр. у праці «Мова і народність» в академ. формі порушує проблему денаціоналізації і гостро критикує пов'язані з нею процеси без посилань на конкретні факти. Денаціоналізація, писав учений, породжує «мерзенність запустіння», а «народність, котра поглинається іншою, вносить у цю останню начала розпаду». Це був геніальний прогноз наслідків тотальної русифікації народів. Проте, на думку П., жоден народ добровільно не відмовиться від своєї мови, і тому повна денаціоналізація неможлива, але вона може послабити традиції між старшим і молодшим поколіннями.

У творчості П. ставиться багато ін. соціол. проблем, напр., про значення суб'єктивного фактора в історії, про специфіку розвитку соціального знання та пізнання, про вплив авторитету на ці процеси та багато інших ідей, котрі в сучасній наук, літературі, зокрема соціол., ще не стали предметом аналізу.






Personalised Essay Writing Service for You

Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити