РОБОТА — конкретна форма вияву і реалізації соціальної діяльності як процесу виконання різних завдань» розв'язання практ. і теорет. проблем у межах певної системи інституціально-статусної, технол, та кваліфікаційної її організації і диференціації. Іншими словами, Р. — це конкретна, диференційована через посади (статуси), технологію та кваліфікаційні норми і нормативи форма праці, підпорядкована певній меті.

Звідси випливають найважливіші соціол. характеристики Р. — місце її проведення (робоче місце), соціальний тип її виконавця (працівника), соціальний потенціал (можливості трудових і соціальних досягнень працівника), соціальний престиж (значимість, привабливість).

Робоче місце, де безпосередньо поєднуються речові та особистісні, просторові і часові чинники діяльності, являє собою поле Р., організацію матеріальних і духовних умов, за яких вона виконується. Саме на робочому місці матеріал піддається змінам відповідно до поставленої мети, виконуваних завдань та технології його, матеріалу, зміни. Робочих місць дуже багато, класифікувати і типізувати їх можна за різними ознаками. Вони можуть бути, зокрема, стаціонарними (верстат токаря на заводі) або тимчасовими і змінними, з випадковими елементами своєї структури (робоче місце соціолога на вулиці, в аудиторії, на підприємстві і т. д., скрізь, де він опитує респондентів). Проте яким би робоче місце не було, воно завжди є статусним робочим місцем у системі певної інституціолізованої форми соціальної діяльності, а тому несе на собі відбиток особливостей цього інституту, а відтак особливим чином впливає і на характер та тип Р.

Суб'єкт, котрий виконує Р., — працівник, виконавець (індивід, група, колектив). Якщо виконавець сукупний, успішна Р. можлива лише за умови кооперування індивідів та їх груп. Для виконання Р. працівник повинен бути підготовленим, мати засоби (знаряддя) і матеріал. Через взаємодію всього цього Р. згасає, втілюючись у своєму продукті.

Матеріал — усе те, що у процесі Р. піддається обробці, змінам, формуванню, переформуванню і т.д. та чинить опір працівникові, виконавцю. За матеріал може правити річ, речовина, предмет (тоді продуктом Р. буде виріб), духовна вартість, інформація (продукт — духовний витвір), людина (продукт — нові якості чи стани людей), група, ін-т (продукт — нові стани, нова організація, структура групи, ін-ту) і т.д. Серед продуктів в-ва К.Маркс виокремлював ті, що мають самостійну форму, і ті, що не мають такої форми, тобто вони невіддільні від самого процесу в-ва, виконання Р. Напр., продукти діяльності (виконуваної Р.) ораторів, авторів, учителів, священиків та ін. набувають "предметного" змісту лише у свідомості людей, що "розпредметнюють", споживають цю Р. у процесі її виконання.

Р. відзначається різноманіттям форм і видів: практ. і теорет., розумова і фіз., індивідуальна і колективна, творча і нетворча, руйнівна і будівнича, проста і складна і т.д. Особливою є Р., матеріал якої становлять люди (управлінська, ідеол., виховна та ін.), спільноти, соціальні інституції, організації, системи і підсистеми суспільства (реформаторська, організаційна, регулятивна, профілактична та ін.).

З-поміж багатоманіття властивостей Р., що фіксуються в соціол. показниках, найважливішими є її якість і ефективність. Якість Р. — це відповідність її соціально визнаним стандартам і нормам, технол. вимогам. Ефективність Р. - це міра її впливу на матеріал, залежно від якої він піддається змінам, формуванню, розформуванню і т. д., тобто перетворюється на продукт за умови певних еталонних вимог.

Категорія Р. є одним із фундаментальних понять соціології праці. В укр. соціології її не досить досліджено.