Соціологія короткий енциклопедичний словник

СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК — стан відносної стабільності, врівноваженості, збалансованості соціальних відносин, діяльності, норм у суспільстві, який задає індивідам, групам, інституціям відповідні моделі (зразки, стандарти) поведінки поза сферою держ. (офіційних), правових та виробничих (ділових) зв'язків і відносин. Зрозуміло, С. п. не можливий без упорядкованості та унормованості соціальних взаємодій. Він складається (виникає) за умов домінування в суспільстві стабілізаційних процесів і механізмів, що забезпечують встановлення рівноваги, зняття соціальної напруженості, врегулювання конфліктів, домінування солідаристської свідомості, відносин партнерства. С. п. є статичною, емерджентною характеристикою соціальної системи, що інтегрує в собі її цілісність, організованість, гармонійність, унормованість, або структурну, інституціальну, організаційну, функціональну, нормативну впорядкованість, тому він може бути насамперед структурним, інституціальним, організаційним, функціональним, нормативним та ін.

Поняття і проблеми С. п. у різних модифікаціях мають глибокі корені в історії соціальних наук. їх так чи інакше торкалося багато дослідників. Напр., дуже чітку їх постановку бачимо, зокрема, у Т. Гоббса: як можливий порядок у суспільстві, адже природним станом людей є "війна всіх проти всіх"? За Т. Гоббсом, установлення порядку відбулося в результаті переходу від стану "всезагальної війни" до організованого суспільства з допомогою держави, що виникла за сусп. договором, та морально-правового регулювання життя людей. Держава своєю абсолютною владою підпорядкувала собі підданих, примусивши їх чинити дії в такий спосіб, щоб вони відповідали вимогам "заг. волі". Виконання вимог і настанов "заг. волі" — це і є не що інше як дотримання порядку.

У соціології О. Конта поняття "сусп. порядок" відповідає статичному станові суспільства. Власне, соціальна статика є теорією С. п, який досягається завдяки взаємодії головних соціальних інституцій (сім'ї, держави, релігії) та з допомогою соціальної політики, що реалізує принципи гармонізації суспільства.

У праці "Основні поняття стратифікації" М. Вебер тлумачив С. п. як спосіб розподілу соціальних почестей (авторитету) між типовими групами суспільства. Е. Дюркгейм вважав найвищою формою С. п. моральний порядок. Т. Парсонс обґрунтовував С. п. як стан стабільності, рівноваги, стійкості соціальної системи, здатної самопідтримуватися, саморегулюватися й опиратися процесам дезорганізації та патології. Цей стан досягається, зокрема, інтеграцією мотивів дій індивідів, гармонізацією їх ролей з допомогою нормативних і культурних стандартів, що забезпечують єдність (солідарність, інтеграцію, стійкість тощо) соціальної системи. В "соціальній драматурги" Е. Гоффмана С. п. зводиться до т.зв. інтеракційного порядку, що являє собою систему узгоджень між взаємодіючими індивідами стосовно предмета створення заг. "правил гри", тобто забезпечення умов підтримання інтеракції (взаємодії).

Отже, категорія С. п. у соціології вельми неоднозначна. Це вимагає спеціального її дослідження для виявлення й уніфікації змісту, функцій, зв'язків у понятійно-категоріальному апараті соціол. науки.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.