Соціологія короткий енциклопедичний словник

СОЦІОЛОГІЯ МАРКСИСТСЬКА — моністична модель соціол. науки, що вивчає соціальні процеси та явища, спільності, ін-ти, суспільство з позиції доктрини матеріаліст, розуміння історії, діалектичного способу мислення і використовується як соціально-інженерна технологія управління суспільством та його перетворення. Іншими словами, ні своїм предметом, ні конкретно-наук. методами, ні проблематикою С. м. принципово не різниться під соціології взагалі, частиною якої вона є, а лише заг. кутом зору чи предмет, філос. методологією та методом, світоглядною основою і соціотехнол. призначенням. Останнє означає, що перед С. м. висуваються пізнавальні завдання щодо цілеспрямованої зміни соціального світу, тобто ця наука має виконувати, окрім звичайних пізнавальних функцій, ще й прикладну - не просто надавати традиційні соціол. рекомендації", а виступати як соціальна технологія та інженерія.

З огляду на це С. м. притаманний проективно-конструктивний стиль теоретизування, що передбачає доведення побудови теорій до стану їх соціотехнол. та інженерної) застосування. До речі, С. м. є єдиною моделлю соціол. науки, теорет. концепції якої пройшли апробацію соціально-істор. практикою і дістали реальне втілення у країнах, які будували нове, соціаліст, суспільство. І хоча ці спроби зазнали певної невдачі, все ж позитив і негатив соціотехнол. та інженерного застосування С. м. потребують об'єктивного наук, аналізу. На наш погляд, він має не лише просіяти досвід соціол. досліди, практики за рад. часів, а й дати відповідь на питання про причини теорет. поразки соціології марксистів чи псевдомарксистів. Очевидно, здійснити цей аналіз мають також і укр. соціологи, перед якими лежать нині руїни тієї практики генерування, впровадження та застосовування соціальних ідей, теорій і технологій, яку ще недавно значна кількість їх підтримувала й сама ж творила.

С. м. належить особливе місце в структурі світової соціології, а тому навряд чи справедливо відносити її тільки до розряду окремої, до того ж рядової течії соціол. думки, як це нині роблять, применшуючи її роль і значення, бо С. м. є дещо більше, аніж суто інтелектуальна традиція. С. м. — випробувана практикою система соціальних знань і технологій, відповідно до яких була створена певна соціальна реальність. Досконала чи недосконала, адекватна чи неадекватна ця реальність — питання не риторичне. Відповідь на нього залежить від з'ясування істинності як самої теорії, так і правильності технол. способу її застосування та впровадження. Однак сам факт конструювання соціальної реальності на основі теорії свідчить про її технолого-інженерну силу та особливе місце серед численних неопробуваних соціол. концепцій, що тільки описують та пояснюють соціальну реальність, а тому й не містять у собі соціотехнол. потенціалу. Він свідчить про те, що марксист, соціол. теорія вже вийшла за межі описових теорій-гіпотез і стала безпосередньо практ. теорією, що потребує подальшого удосконалення і розвитку у зв'язку із проведеною практикою творення соціальної реальності, а не голого відкидання чи визнання її рівною з-поміж соціол. концепцій.

С. м. — особлива соціол. практика, що дала певні результати, це — філос.-соціол. методологія, що забезпечує відмінні від інших, самостійні пізнавальні стратегії, "зав'язані" на практ. зміну соціального світу. Крім того, не можна вважати С. м. якоюсь галузевою чи спеціальною соціологією (скажімо, соціологією соціалізму на зразок "психології соціалізму" Г. Лебона), позаяк вона здатна вивчати соціальні системи будь-яких типів. С. м. не є також виключно макросоціологією (хоча макротеорет. конструкти є її основою), оскільки не лише можливі, а й проводяться мікросоціол. та інші (напр., структуральні, феноменол.) дослідження та побудови теорій на її методол. основі. С. м. — також певний досвід проведення емпіричних соціол. досліджень. Нарешті, С. м. — це навч. дисципліна, що викладалася у вузах, діставши реалізацію у відповідних програмах, підручниках, посібниках.

Отже, С. м. є особливим типом соціол. пізнання, що спирається на потужний арсенал різноманітних досліди, засобів і технологій соціології, однак застосовуваних на ґрунті діалектико — матеріаліст. методології. Зрозуміло, ці засоби і технології здатні забезпечити виконання будь-якого досліди, завдання. Тому С. м. як особлива модель соціол. пізнання спроможна не лише створювати свої картини соціального світу, а й технології його конструювання та переконструювання (перетворення) як реальності.

Засновником С. м. є К.Маркс (разом з Ф. Енгельсом). Проте її зв'язок з аутентичним марксизмом (вченням засновників) далеко не прямий, оскільки сам марксизм існує через свої численні версії (каутськіанську, бернштейніанську, ленінську, сталінську, троцькістську, маоцзедунівську, хошімінівську, ідеї чучхе, єврокомунізм, соціал-демократизм, неомарксизм, структуральний марксизм, фрейдо-марксизм та ін.), які опосередковують цей зв'язок і урізноманітнюють форми існування самої С. м., яка, таким чином, є моністичною моделлю соціол. пізнання лише з огляду на заг. філос. (діалектико-матеріаліст.) методологію. Сама ж по собі ця модель плюралістична.

Більше того, С. м. історично розвивалася так, що часто її безпосередньо теоретико-методол. та ідеол. засадами в різних країнах був не аутентичний марксизм, не його діалектико — матеріаліст. метод, а ті чи інші версії марксизму. Напр., у СРСР під сусп. науки, в т.ч. і соціологію, по смерті В.Леніна була підведена звульгаризована й задогматизована сталінська версія марксизму (сталінізм), яка крилася під маскою офіційного марксизму — ленінізму і як методологія виявилася неспроможною. Ймовірно, саме вона спричинили теорет. поразку рад. соціологів.

Доля С. м. у СРСР не склалася, позаяк тривалий час ця наук, дисципліна не визнавалася, відбувалися ідеол. гоніння на неї, нарешті, зазнала повного краху внаслідок розвалу СРСР і його науки та відходу від цієї соціології її авторів — соціологів, котрі змінили свою методол. свідомість, наук, совість та орієнтацію. Звісна річ, цим пояснюється надзвичайно складний шлях розвитку С. м., на якому було спочатку заблоковано її гігантський пізнавальний потенціал, а потім і повністю його зруйновано. Визначимо найприкметніші, на нашу думку, особливості цього шляху.

1.                   1 Значною мірою було загальмовано процес емансипації С. м. від філософії, а тому її виокремлення й становлення як самостійної соціальної дисципліни порівняно в аналогічним процесом, що мав місце в лоні зх. європейської філософії та соціології, невиправдано, затяглися. Головною причиною цього стало невизнання філософами та ідеологами спроб соціологів створити заг. соціол. теорію, що існувала б поряд з істор. матеріалізмом, який визнавався єдиною можливою заг. соціол. теорією.

2.             Було загальмовано також процес інституціалізації С. м. Після розрому в 20 — 30-х рр. соціол. досліди, та навч. центрів соціологія до кінця 50 — поч. 60 х рр. не розвивалися, не було в СРСР у цей час і відповідної соціол. освіти. Тому покоління вчених, що почали працювати не ниві цієї науки, це мігранти з сусідніх наук, дисциплін (філософія, історія, політекономія, демографія, математика, статистики та ін.).

3.              Соціологію було ідеол. та політ, заангажовано, перетворено на служницю панівної ідеології та політики, що зумовило її догматичний характер, шаблонність, апологетичність, тематичну обмеженість, і все це завадило їй дивитися на світ "відкритими очима", неупереджено, бачити п ньому об'єктивну сутність. Відверта ідеологізація соціології змушувала її однотипно тлумачити свій предмет і не визнавати альтернативних способів соціол. пізнання. Було навіть накладено табу на дослідження певних проблем, розробку тем, що звужувало досліди, поле соціології.

4.              С. м. було ізольовано від світової соціол. науки, що не могло не спричинити її відставання від рівня останньої. Крім того, її було посаджено на "голодний пайок" щодо інформації, літ. джерел, емпіричних даних, необхідних для крит. переосмислення та асиміляції концепцій і досвіду зарубіжної соціол, думки. Позитивну, конструктивну критику альтернативних концепцій, унаслідок якої можна було б збагачуватись їх раціональними "зернами", було підмінено агресивним критиканством, що все заперечувало і відкидало, не давши ніяких надбань С. м.

5.          Було придушено творче соціол. мислення соціологів, оскільки цю їх професійну прерогативу перебрав на себе партійний ідеол. апарат, який намагався втиснути творчий інтелект соціологів, як і інших суспільствознавців, у межі інструктивного бюрократичного мислення (дозволеного — недозволеного) і залишити їм можливість лише коментувати "теорет." висновки чиновників від ідеології, цитати класиків, постанови та матеріали партійних з'їздів, пленумів.

6.          Соціол. дослідження нерідко замовлялися не з метою практ. використання їх результатів та рекомендацій соціологів, а створення ілюзій цього використання.

І все ж попри ці складні умови С. м. розвивалася, про що свідчить проблематика її досліджень — як заг. соціол., так і галузевих, теорет. і прикладних: громадська думка, соціальні потреби та інтереси, особистість, трудовий колектив, сім'я, соціальні норми та цінності, методологія, методика, техніка конкретно-соціол. дослідження та ін. Було проведено кілька дискусій щодо предмета соціології.

Нині С. м. продовжує розвиватись у тих країнах, де соціол. дослідження проводяться на ґрунті марксист, методології (напр., у Франції, на Кубі, в Білорусі). В Україні такі дослідження офіційно не проводяться, оскільки їх ніхто не замовляє і не фінансує, та й центри марксист, досліджень не створені. Однак традиційною марксист, методологією продовжують послуговуватися, у т.ч. і при написанні дис.

Чи є перспективи щодо відродження С. м. в Україні? Так, є. їй теж належить заповнити той методол. вакуум, який виник після офіційної відмови від марксист, методології та ідеології і переведення вітчизняної соціології на плюралістичну основу. Цей вакуум почав заповнюватися різними течіями світової соціол. думки, які укр. соціологи мають творчо засвоїти. Однак без марксист, методології, що вже практично апробована, їм навряд чи вдасться "зважити" ці течії і створити не лише власний погляд на них, а й певний теорет. внесок у світову соціологію. Тому існує не лише соціальне, а й суто наук, замовлення на С. м. Ідеться, зокрема, про те, що сам здоровий глузд науки потребує зіставлення і виваження плюралістичної різноманітності соціол. шкіл, течій, теорій, доктрин, для чого потрібні певні фундаментальні засади і заг, метод. С. м. саме й має ту перевагу, що вона здатна виконати роль і цієї основи, і цього методу, зрозуміло, зусиллями нового покоління соціологів.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити