Соціологія короткий енциклопедичний словник - 2020
СПОНТАННІСТЬ
СПОНТАННІСТЬ — істотна характеристика соціальних процесів, явищ з боку їх об'єктивної природи — наявність у них внутрішньо самочинних, довільних, принципово незапланованих варіантів, способів і механізмів нагромадження та протікання змін. Спонтанні явища і процеси, хоча й відбуваються за свідомої діяльності людей, усе ж виникають поза їх волею, намірами і очікуваннями, не збігаються з ними (або необов'язково збігаються) і найчастіше призводять до непередбачуваних (незапрограмованих) наслідків, Спонтанні явища і процеси в людському суспільстві взаємодіють або межують із свідомо керованими, планомірно здійснюваними процесами, що по-різному позначається на їх перебігу і наслідках: в одних ситуаціях такої взаємодії можуть перевершувати спонтанні чинники — і тоді процеси, що свідомо управляються, виходять з-під влади людей, ідуть усупереч їх волі і намірам, примушуючи їх активних суб'єктів або поступитися своїм намірам, вносити в них певні корективи, або ж удаватися до нових спроб здійснення накреслених програм; в інших ситуаціях спонтанні процеси можуть підпадати під свідомо заплановані і керовані дії людей, підкорятися їм — і тоді дія суб'єктивних чинників посилюється, отримує додатковий імпульс, забезпечує людям успіх, бажані для них наслідки; у третіх ситуаціях спонтанність частково перетворюється на предмет свідомого управління (свідомо здійснюваних змін), а останнє частково втрачає свою владу над спонтанним процесом, внаслідок чого люди отримують «частковий результат» своїх передбачуваних дій.
У соціології феномен С. тлумачиться по-різному, Зокрема, школи раціоналістичного ґатунку віддають перевагу усвідомленим чинникам соціальних процесів і дій, розглядаючи спонтанність як ту «тіньову» частину соціальної дійсності, якій згодом належить підкоритись всемогутності людського розуму. Сайєнтистські й біхевюристські напрями соціол. думки на Заході схильні до того, що всі сфери і різновиди багатоманітної людської діяльності мають бути неодмінно раціоналізовані, стати об'єктами різнорівневого управління (пан менеджеризм), а соціол. наука, створивши соціократію, має винайти засоби тотальної «модифікації людської поведінки». За таких умов спонтанності взагалі не залишається місця в «раціоналізованому» людському суспільстві. Спотворюючи аутентичний марксизм, офіційна «рад. соціологія» тлумачила спонтанність як стихійність і вбачала в останній негативну, нерозвинену сторону соціально-істор. процесу. Відоме сполучення понять «усвідомленість і стихійність» у цій соціології мало характер дихотомії, коли зазначені протилежності не взаємодоповнювали одна одну, а взаємодіяли таким чином, що «стихійність» (спонтанність) мала постійно долатись «усвідомленням» і поступатися місцем перед світлом науки. Отже, за цією версією спонтанність має істор. минущий характер. Абсолютизація свідомо-суб'єктивного фактора в істор, процесі призвела до того, що спроби все зарегулювати й зарегламентувати стали одним з механізмів тоталітаризації рад, суспільства держпартноменклатурною верхівкою.
На відміну від сайєнтистських, раціоналістських та псевдомарксист. тлумачень С. неораціоналістські та інтуітивістські її версії наполягають на тому, що визначальну, об'єктивно-раціональну роль у соціально-істор процесах відіграє не чинник усвідомлення, а саме С. Остання відбувається завдяки свідомій діяльності людей, але усвідомленість при цьому не повинна виходити за межі емпірично наявних ситуацій і дій за принципом «малих справ» (К. Поппер). Усілякі ж спроби провіщати конкретні шляхи історії людства і будувати на цій підставі «рай на землі», за Поппером, «неминуче призводять до пекла». Багато уваги приділяв питанню С. відомий економіст і соціолог Ф.-А. Хайєк. Його концепція «спонтанного порядку» побудована передусім на узаг. світового досвіду функціонування ринкової економіки. Спонтанний порядок, стверджує Хайєк, встановлюється завдяки індивідуалізованій власності, конкуренції і ринку, яким притаманні механізми самочинності (самочинної еволюції) і суб'єктивними чинниками яких виступають традиції, звичаї, здоровий глузд, елементарні норми Усілякі інші суб'єктивні фактори у вигляді соціальних проектів, широкомасштабних програм і конструкцій, що зазіхають на «накреслення майбутнього», Хайєк оцінив як «згубне самохвальство». І абсолютизація усвідомленості, і апологія С. у соціальних процесах, очевидно, різною мірою хибують на однобічний підхід до висвітлення рушійних механізмів цих процесів. Мабуть, питання про зіставлення і взаємодію спонтанних та свідомо спрямованих чинників і дій тут має вирішуватись передусім на основі визначення базової і домінуючої ролі спонтанних процесів порівняно з, по-перше, запланованим усвідомленням і, по-друге, шляхом врахування значимості фактора усвідомленості залежно від міри його адекватності змістові та сутності спонтанних процесів, Варто також підкреслити й ту важливу обставину, що неусвідомлювана С., втілюючи в собі дію певних сусп. закономірностей чи тенденцій, супроводжується значним статист, розкиданням, тоді як фактор усвідомлення її може надати дії спонтанних чинників оптимального характеру (з т,з. суспільства чи його певних груп).