Соціологія короткий енциклопедичний словник

СТРАЙК — одна з гострих форм соціального трудового (інколи політ.) конфлікту; груповий, організований, гласний (на відміну від саботажу) і цілеспрямований вплив на органи управління (виробничим процесом, галуззю, країною) шляхом тимчасової відмови соціального суб'єкта від участі у регламентованій трудовій діяльності з метою задоволення висунутих ним вимог. Традиційно виділяють такі види С.: колективне використання соціальними суб'єктами праці для розв'язання трудового конфлікту процедур, що виходять з існуючих правових норм, зокрема, звернення до комісії по вирішенню трудових спорів, арбітражу, суду та ін. Узагалі цю форму вирішення трудового конфлікту можна лише умовно віднести до С., але досвід свідчить, що такі дії суб'єктів праці часто-густо набувають дуже гострої форми, ведуть до тимчасового припинення роботи тощо;

"страйк навпаки" — працівники, учасники конфлікту виконують свої трудові обов'язки, але відмовляються одержувати за це заробітну плату; така форма С. дуже складна для розв'язання, оскільки адміністрація, підприємець не можуть використати увесь спектр наявних правових норм, навіть громадська думка у такому разі виявляється найчастіше на боці страйкуючих, оскільки вони не припиняють, напр., видобутку вугілля чи навчання дітей у школах;

"робота за правилами" — тобто чітке виконання працівниками чинних норм та нормативів, які на практиці, у реальному житті (особливо в умовах перехідного періоду в Україні) практично не можуть передбачити всі виникаючі ситуації і тому така поведінка працівників може призводити до дуже небажаних наслідків для підприємства (тут є важлива обставина підприємець чи адміністрація держ. підприємства практично не можуть застосувати до страйкуючих ніяких санкцій;

страйк у клас, вигляді ( у рос. мові для визначення усіх типів С. застосовується термін "забастовка", а для того, про який іде мова, — "стачка") тобто повне припинення працівниками роботи з усіма можливими наслідками для страйкуючих і підприємства;

"страйк солідарності" — оголошується на підтримку вимог своїх колег, суміжників і т. д.; страйкуючі не висувають своїх вимог, умовою припинення С. тут є задоволення вимог тих колективів, з якими солідаризувалися учасники С.

Специфіка С. як форми перебігу гострого соціального трудового конфлікту (на відміну від саботажу, колективного голодування і та ін.) така. Практично в усіх країнах світу прийняті та діють спеціальні закони, що регулюють С. (закони щодо порядку розгляду, регулювання колективних трудових спорів, конфліктів), регламентують усі проблеми, пов'язані з організацією С.; можливістю висування екон., соціальних, політ, вимог; групами працівників, населення, що мають (чи не мають) прав страйкувати; порядком участі працівників у С.; санкціями до організаторів і учасників С., коли такий не є законним тощо.

Звичайно, проблема регулювання С. не є простою та виключно юридичною (хоча прийняття відповідних законів е справою обов'язковою та дуже важливою). Регулювання С. є сферою складних взаємовідносин держави, підприємців та інших роботодавців, найманих працівників, профспілок. Комплекс проблем, що тут виникають, у зх. індустріальній соціології розглядається у межах т.зв. індустріальних відносин.

Нарешті, потрібно враховувати й те, що специфіка С. (на відміну від інших гострих форм соціальних трудових конфліктів) виявляється також і в ситуації "виходу" з нього. Тут можливі такі варіанти: руйнування С.; повне задоволення вимог страйкуючих; часткове задоволення їхніх вимог; припинення С. унаслідок згасання напруженості серед страйкуючих.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити