Соціологія короткий енциклопедичний словник

СТРАТИФІКАЦІЯ СОЦІАЛЬНА (від лат. stratum — верства, пласт, а також facere — робити) — водночас процес і результат соціального розшарування елементів соціальної структури. Як процес, це — підтримуване інституційними зразками, нормами, а також легітимними і нелегітимними моделями реальної поведінки відтворення нерівного доступу індивідів та їх об'єднань до дефіцитних благ і ресурсів. Як результат — це ієрархічне, вертикальне розміщення членів суспільства відповідно до міри володіння й розпорядження певними благами. Множина індивідів, для яких така міра є спільною чи близькою за значенням, утворює соціальний прошарок (соціальну верству).

За М. Вебером, сусп. система складається принаймні з трьох порядків, у кожному з яких нерівномірно розподіляються найдефіцитніші ресурси: екон. порядок або розподіл доходів і багатства; політ, порядок або розподіл влади; соціальний порядок або розподіл авторитету, поваги, престижу. Міра привласнення конкретного блага чи позиція на відповідній вертикалі наз. статусом (Див. Статус соціальний).

Різні напрями соціол. теоретизування набувають визначального у суспільстві того чи іншого типу порядку. У марксизмі позиція в економіці, володіння власністю чи виключно робочою силою обумовлює й позицію у розподілі влади й престижу. За Т. Парсонсом, міра лояльності до домінуючих цінностей суспільства, міра втілення їх у реальній поведінці визначає й міру участі у розподілі багатства (міра винагороди), й міру участі у прийнятті рішень. У конфліктол. версії Р. Дарендорфа вирішальним визнається розподіл влади в суспільстві, яким забезпечується доступність матеріальних благ і символ, ресурсів у вигляді шани, честі й слави.

У функціональній теорії С. с. нерівність інтерпретується як наслідок нерівності позицій (функцій, робочих місць) з огляду на їх роль у функціонуванні й розвитку суспільства, а нерівність у розмірі матеріальної та моральної винагороди є тим засобом, який мотивує індивідів займати позиції й ретельно виконувати свої службові обов'язки. Таким чином обґрунтовується теза про функціональність, неуникненість соціальної нерівності, необхідність існування стратифікації. Остання ідейно пов'язана з природничо-науковими уявленнями про закономірності еволюції неорганічних систем і безпосередньо апелює до другого закону термодинаміки. Згідно з ним у природних системах домінує тенденція до набуття стану рівноваги, відсутності руху, тобто стану теплової смерті. У цьому сенсі постійне відтворення нерівності, в якій, власне, й втілюється організованість та порядок, перешкоджає ліквідації С. с. й встановленню згубної для людського суспільства рівноваги інтересів, домагань, настанов і потреб, що означало б остаточну втрату імпульсів до розвитку й вдосконалення умов життя.

Разом з тим у концепціях С. с. відчутні й еталітаристські тенденції. Вони особливо помітні в уявленнях про "середній" або "новий середній клас". Середній — це більшість населення, яка формується поступово і характеризується досить високим добробутом, працелюбністю, дисциплінованістю, відповідальністю, компетентністю. Середній — це не тільки вихід за межі вікового протистояння багатства і бідності, а й особливий тип особи, якому притаманна відповідна трудова етика й система цінностей і норм. "Середній" у такому контексті вказує не лише на становище між "вищим" та "нижчим" класами.

Скоріше навпаки: ідея "середнього" є альтернативою минулому й уже застарілому поділу, який є джерелом соціальної напруженості й конфліктів і вже не відповідає реаліям стабільних, екон. розвинених демократій.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити