Соціологія короткий енциклопедичний словник

ВИКЛИК — ВІДПОВІДЬ — поняття, запроваджені А. Дж. Тойнбі для позначення однієї з визначальних характеристик ритму існування цивілізацій. На його думку, перебіг цивілізаційних процесів і проходження цивілізацією основних етапів її життєвого кола (виникнення, зростання, надлом, деградація і розклад) підлягають закону В.-в., відповідно до якого кожен крок поступу цивілізації постає як адекватна відповідь на виклик довкілля — природного для перших, батьківських цивілізацій; природного та соціального — для наступних. Виклики ці спричиняються дією найрізноманітніших чинників природно — істор. середовища, серед яких А. Тойнбі відзначає, зокрема, "стимул" країни з суворими умовами життя, "стимул" нової незайманої землі, "стимул" несподіваного удару з боку зовнішнього ворога, "стимул" невигідного соціального статусу (скажімо, рабства). Але утворюється той чи інший виклик, як правило, не поодиноким чинником, а комбінацією декількох, тому це не якась єдина сутність, а відношення. При цьому сам А.Тойнбі схильний тлумачити це відношення не лише як взаємодію неживих сил, на зразок "інь" і "янь", а й як "зіткнення між двома надлюдськими особистостями" міфол. чи реліг. типу.

Загалом же значення виклику як зовнішньої спонуки полягає в тому, щоб перетворити внутрішній творчий імпульс на постійний рушій, що сприяє реалізації потенційно можливих творчих варіацій. Виклик дає поштовх розвитку відповідного суспільства (цивілізації), оскільки, відповідаючи на виклик, воно розв'язує проблему, що виникла перед ним, і сягає вищого і досконалішого з т. з. ускладнення структури, стану. Відсутність викликів, дуже сприятливі умови — це відсутність стимулів до зростання й розвитку, чим заохочується зворотний рух. І навпаки, якщо виклик дуже потужний і масштабний, це виключає саму неможливість належної відповіді суспільства на нього. Тому адекватна відповідь — як під час ґенези, так і в ході існування цивілізації, на виклик істор. ситуації, що включає комплекс природних і соціальних чинників, зумовлена своєрідним законом золотої середини: виклик не повинен бути ані заслабким, оскільки тоді він не спричинить достатньої помітної й активної відповіді, ані занадто суворим, бо це може або ж припинити народження цивілізації в зародку, або ж перетяти шлях її існуванню на тому чи іншому етапі.

Основу адекватної відповіді закладає діяльність творчої меншості, що продукує нові конструктивні ідеї істор. перетворень, відповідних виклику. Сама ж відповідь здійснюється в ході засвоєння через мімезис цих ідей і їх втіленням у життя пасивнішою меншістю. Розвиток цивілізації триває, доки вона спроможна на адекватні відповіді все новим викликам середовища, а ця спроможність зумовлюється здатністю творчої меншості продукувати запитані ідеї. Втративши цю здатність, меншість з творчої стає панівною, владарюючою завдяки вже не авторитету, а примусу, матеріальним інструментам влади, передусім — силі зброї.

Таке перетворення панівної еліти зумовлене, по-перше, тим, що відбувається поступове погіршення складу спільності людей з високими обдарованнями, досягненнями, заслугами й моральним авторитетом, мірою її трансформації в замкнену самовідтворювану касту. По-друге, внутрішнє виродження духовної еліти призводить і до того, що влада переходить від людей творчих до владних і авторитетних. Це з необхідністю призводить до дедалі ширшого усвідомлення несправедливості існуючого ладу і "розколу духу". Творчі люди, втративши лідируюче становище, втрачають і інтерес до цілеспрямованого перетворення сусп. реальності, зосереджують свої духовні потенції поза нею, автоматично виконуючи свої соціальні ролі.

На полюсі ж, протилежному панівній меншості, пасивна більшість видозмінюється у "внутрішній пролетаріат" — шар людей, нездатних до суспільно корисної діяльності, яким властивий паразитичний спосіб життя і водночас — готовність до збурень при невиконанні їх вимог "хліба і видовищ". Паралельно на зовнішніх кордонах з'являється "пролетаріат зовнішній" — молодші народи, що відстають від надломленої цивілізації за рівнем розвитку. За таких умов стає дедалі важче, а то й неможливо, давати потрібну відповідь. У суспільстві виникають, нагромаджуються і загострюються дедалі розмаїтніші аномалії, що призводять до надлому цивілізації, а в подальшому до її глибокого занепаду і в перспективі — до загибелі. Однак втрата цивілізацією здатності до відповіді на виклики істор. ситуації не є, за А. Тойнбі, наперед визначеною й остаточною; ця здатність може релаксуватися й за умов надлому та занепаду завдяки раціональній політиці правлячого класу, етерифікації й духовного єднання шляхом утворення, на основі об'єднання світових культур, вселенської релігії та залучення до неї в контексті майбутньої всесвітньої цивілізації.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити