Соціологія короткий енциклопедичний словник

ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ галузь філос. знання, що вивчає: істор. процес та його складові як своєрідні, внутрішньо розгалужені і водночас цілісні утворення в їх взаємозв'язку і змінах; природу, способи і форми істор. пізнання; основні особливості, ланки і рівні використання істор. знань. На відміну від істор. науки Ф. і. розглядає історію не об'єктно, не як "чистий предмет", не як частину об'єктивної реальності саму по собі. В центрі її уваги співвідношення "людина світ як історія". Тому основним завданнями Ф. і. є не тільки і навіть не стільки розробка та конкретизація поняття про історію, скільки осягнення ідеї історії, моменту збігу поняття про історію, істор. знань з істор. реальністю з неминучим у подальшому як розходженням між ними, так і повторним збігом і відтворенням цього циклу на дедалі нових щаблях істор, процесу і в якісно відмінних формах.

Філос. погляди на історію ще в стародавньому суспільстві були органічною складовою міфол. світогляду та істор. учень (напр., у Греції — Платона, Аристотеля, Полібія; в Китаї Конфуція, Шан Яна, Сима Цяня тощо). Однак формування Ф. і. як самостійної філос, дисципліни відбувається пізніше і пов'язане з іменами М. Вольтера (який запровадив термін "Ф. і."), А. Тюрго, М.Кондорсе, Й. Гердера, Г. Гегеля (прогресистський напрям); М. Монтеня, Ж.-Ж, Руссо (регресистський); Ібн Хальдуна, Н. Макіавеллі, Дж. Віко (циклічний).

З часткою умовності можна виділити три виміри Ф. і.: онтол,, логіко-гносеол. та методол,

Онтол, вивчає питання про: співвідношення природи й історії; своєрідність істор. процесу, його витоки, сенс і спрямованість, основні діахронічні (на зразок доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільства, формаційного ряду, з якого виходить марксизм, чи традиційної схеми - античність, середньовіччя, нова та новітня історія) та інваріантні, архетипічні (на кшталт культурно-істор. типів М. Данилевського, культур О. Шпенглера, цивілізацій А. Тойнбі чи культурних суперсистем П. Сорокіна) одиниці виміру історії; взаємозумовленість свободи, випадковості й необхідності у русі суспільства.

Логіко-гносеол. розробки в галузі Ф. і. охоплюють два великі напрями: наукоцентричний (марксизм, школа "Анналів" Блок, Февр, Бродель, аналіт, філософія історії Нагель, Гемпель, Дрей, Уайт тощо) та наукобіжний (віталістська Ф.і. Ф. Ніцше, В. Дільтей, О. Шпенглер, Х. Ортега-і-Гассет, екзистенційна М. Хайдегер, М. Бердяев, Л. Шестов, К. Ясперс, неогегельянська - Кроче, Джентіле, Колінгвуд, герменевтична Хайдегер, Гадамер, Хабермас, Рікьор). Специфікою кожного з цих двох напрямів зумовлюється коло й характер розгляду гносеол, питань Ф. і. Наукоцентричний фокусується на проблемах: суб'єкт і об'єкт істор. пізнання, особливості та структура істор. наук, дослідження, співвідношення в істор. пізнанні опису, обґрунтування і пояснення, творчості й відображення, фактуального, емпіричного й теорет. істор. знання, його верифікація та фальсифікація в істор. науці, специфіка з'ясування істор. законів, своєрідності істор. раціональності, побудова наук, істор. теорії та створення істор. картини світу тощо. Наукобіжний уникаючи визнання пізнання як суб'єкт — об'єктної взаємодії і навіть самого поняття "пізнання" , зосереджує увагу на особливостях осягнення світу як історії, трактуючи це осягнення як повернення до буття суб'єктивності, не розкладу на суб'єкт і об'єкт історії чи істор. пізнання. До кола наріжних тут входять такі питання, як: світ як історія, життєвий світ, людське буття, людський досвід, доля, час, екзистенція, екзистенціали, людська ситуація, істор. апріорі, свобода, вибір, переживання, симпатичне вживання, духовна реальність тощо. Останнім часом вимальовується тенденція до інтеграції означених напрямів.

В просторі ж методол. виміру Ф. і. ті характеристики, які в межах перших двох вимірів поставали в проблемному зрізі, оскільки їх з'ясування було там метою діяльності історика, постають уже як нормативи і регулятиви його подальшої творчості. При цьому в кожному з двох напрямів наукобіжному та наукоцентричному методол. використання цих характеристик в осягненні істор. процесу відбувається по-своєму. В межах першого безпосередньо, за допомогою співпереживання, симпатичного вживання, інтелектуальної інтуїції і т. п. У межах другого напрацьовані в Ф. і. узаг. поняття, категорії, закони, підходи і методи сприймаються істориками — фахівцями не лише безпосередньо, а й опосередковано через проміжні рівні теорет. узаг. заг. наук, та власне істор. Останній також поділяється на рівні: всезаг. (фундаментальної, базової) теорії, галузевих істор. теорій; концепцій, гіпотез і окремих узаг. теорет. характеру, емпіричний рівень. Кожен із загальніших рівнів узаг. відіграє при цьому роль методології щодо всіх локальніших рівнів.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити