ЗАДАЧІ З ГЕОГРАФІЇ - Лавренчук Г.М. - 2009 рік

ЗЕМЛЯ У КОСМІЧНОМУ ПРОСТОРІ

Часові пояси

У будь-якій точці одного і того ж самого меридіана спостерігається однаковий час – місцевий час. Якщо змінюється довгота, змінюється і місцевий час. Чим більша відстань одного меридіана від іншого, тим більша різниця між ними у часі. Оскільки Земля обертається на 360º за 24 години, то на 1º вона обертається за 4 хвилини. Тобто кожний меридіан, проведений через 1º, відрізняється в часі від сусіднього на 4 хвилини. Знаючи це, можна знайти різницю часу між окремими пунктами. Наприклад, необхідно визначити місцевий час у м. Києві, якщо у Лондоні 10 год. Визначаємо різницю географічних довгот цих пунктів:

Лондон: λ1 = 0º д., Київ: λ2 = 30º 30΄сх.д. λ1 - λ2 = 30º 30΄.

Складаємо пропорцію: 1º - 4 хв. 30,5º - х;

Звідки: х = 30,5 · 4 / 1 = 122 (хв.) = 2 год. 2хв .

Різниця часу між Лондоном і Києвом - 2 год. 2хв. Якщо у Лондоні 10 год., то у Києві буде 12 год. 2 хв. (якщо пункт знаходиться на схід від даного пункту, то різницю часу треба додавати, а якщо на захід, то віднімати). Варто також пам’ятати, що оберт Землі на 1΄ здійснюється за 1 сек., а на 1˝ - за 0,067 сек.

Гринвіцький меридіан, який проходить через колишню астрономічну обсерваторію в Гринвічі (передмістя Лондона), називають початковим меридіаном. Його довгота 0˚00΄00˝. Місцевий час за Гринвічем, що відлічується від 12-ї години ночі, називається всесвітнім, або світовим часом.

 У практичній діяльності користуються поясним часом: вся поверхня земної кулі від полюса до полюса умовно поділена меридіанами на 24 годинні пояси (по15˚ ), кожний з цих поясів має відповідний номер від 0 (нульового) до 23-го (нумерація проведена із заходу на схід, але слід пам’ятати, що нульовий меридіан є серединою 0-го (24-го) поясу, меридіан 15˚ сх.д. - серединою 1-го поясу, 30˚ сх.д. - 2-го поясу і т.д.). У межах кожного поясу час визначається за середнім меридіаном цього поясу. Межі годинних поясів часто не співпадають з теоретично визначеними, бо враховують адміністративний поділ держави. Знаючи розміщення пунктів у годинних поясах, можна визначити різницю поясного часу між ними. На середньому меридіані поясу поясний час співпадає з місцевим часом.

З метою раціонального використання денного світла та економії електроенергії Декретом (Постановою) уряду запроваджується декретний час. В Україні з березня по жовтень діє літній час (стрілки годинника переводять на 1 год. вперед).

 Внаслідок зміни часу на земній кулі встановлено границю зміни дат (180-й меридіан). При перетині її зі сходу на захід необхідно пропускати 1 день (після 1 травня ще раз 1 травня). Це необхідно враховувати при визначенні дат у різних півкулях.

Річний рух Земля здійснює за 365 днів 6 год. Найближче до Сонця (147 млн. км.) Земля перебуває 3 січня, а найдалі (152 млн. км.) - 3 липня. Внаслідок цього полярний день в північній півкулі триває довше (на 4 доби), ніж у південній.

Спостерігаючи за положенням Сонця на небі протягом року, можна визначити, що висота Сонця змінюється. Траєкторія руху зірки по небесній сфері утворює правильне коло. Річний шлях Сонця по небесній сфері – екліптика. Площина екліптики знаходиться під кутом до площини екватора. Кут змінюється протягом року від 0º до 23º 27΄ : 22 червня - + 23º 27΄ ; 22 грудня - -23º 27΄ ; 21 березня і 23 вересня - 0º .

Вісь Землі знаходиться під кутом до площини орбіти Землі 66º 33΄. Тропіки (23º 27΄пн.ш. і 23º 27΄пд.ш.) є природною межею положення Сонця в зеніті. Полярні кола – умовні паралелі, які є межею полярної ночі і дня (66º 33΄пн.ш. і 66º 33΄пд.ш.).

У дні рівнодення висота полуденного Сонця над горизонтом (φо) для різних широт (φ1) визначається за формулою: φо = 90º - φ1 ± φz , де φо - кут, під яким видно Полярну зірку, до площини горизонту; φ1 – кут між точкою зеніту і Полярною зіркою; φz - 23º 27΄. Для 21 березня і 23 вересня дійсна формула: φо = 90º - φ1. Якщо задана точка і Сонце знаходяться в одній півкулі, то φо = 90º - φ1 + φz. Якщо ж задана точка знаходиться в одній півкулі, а Сонце переміщується в протилежну, то φо = 90º - φ1 - φz.

Земля на плані і карті

 План (від лат. planum – рівне місце, площина ) - це зменшене, узагальнене зображення невеликої ділянки земної поверхні, виконане за допомогою умовних знаків у великому масштабі.

 Карта ( від грец. chartes - аркуш папірусу ) – зменшене, побудоване в картографічній проекції, узагальнене і виконане в певній системі умовних позначень зображення поверхні Землі, іншого небесного тіла чи позаземного простору з розміщеними на них об’єктами реальної дійсності.

 Масштаб ( від нім. mabstab – міра, розмір ma stab – палиця) – відношення, яке показує, у скільки разів зменшені лінійні розміри еліпсоїда або кулі при їх зображенні на карті. Масштаб може бути іменований, числовий та графічний.

Для зображення географічних об’єктів на картах використовують графічні символи – умовні знаки, пояснення яких подано в легенді карти. Легенда – це ключ до розуміння і читання карти. Умовні знаки бувають: заповнюючі (контурні), лінійні, поза масштабні і пояснювальні. Контурні знаки використовують для заповнення площ об’єктів, які виражаються в масштабі карти (контури лісу, озера, міського кварталу тощо).

Позамасштабні умовні знаки використовуються для зображення об’єктів, які не виражаються в масштабі карти колодязь, пам’ятник, церква). Умовними лінійними знаками позначають об’єкти лінійного характеру: залізниці, межі районів, ріки.

Особливу категорію лінійних знаків складають ізолінії  (від грец. isos – рівний) – лінії, які з’єднують точки з однаковими значеннями явищ, які зображаються. Для зображення рельєфу – нерівностей земної поверхні – використовують горизонталі (ізогіпси) – лінії, які з’єднують точки з однаковою абсолютною висотою, тобто висотою над рівнем моря (мал.4). Горизонталі можна розглядати як сліди перерізу рельєфу по висоті горизонтальними площинами через рівні проміжки. Відстань між сусідніми січними площинами, що характеризують різницю висот сусідніх горизонталей, називають висотою перерізу. Цифрові значення горизонталей даються через певні інтервали. Величина інтервалу (ступеня, шару) залежить від масштабу карти. Система ізоліній, проведених через інтервали встановленої величини, називається шкалою ізоліній. Чим більше горизонталей зображають схил, тим він вищий. Чим ближче горизонталі одна до одної, тим схил крутіший, і, навпаки, чим далі одна від одної, тим схил пологіший. Отже, за горизонталями можна визначити форму і крутість схилів, абсолютну висоту будь-якої точки і перевищення одних точок поверхні над іншими відносну висоту. На вододілах, біля річок, озер позначаються точки з абсолютними висотами. Висоту перерізу рельєфу і шкалу схилів зазначають на карті під її південною рамкою.

Рельєф на дрібномасштабних картах звичайно зображують горизонталями з пошаровим забарвленням. Горизонталями розмежовують висотні ступені, а для більшого унаочнення проміжки (ступені) між горизонталями зафарбовують відповідно до прийнятої шкали. Шкали на дрібномасштабних картах називають гіпсометричними. На шкільних картах рівнини, низовини й западини здебільшого зеленого кольору різних відтінків; підвищені та гірські ділянки мають жовті, оранжеві та коричневі тони.

Крутість схилів на карті визначають за допомогою графіка закладання, який міститься на кожному листку карти. Горизонтальна основа графіка означає крутість схилів у градусах. На горизонтальній осі графіка підписані значення кутів похилу. Щоб визначити крутість схилу, циркулем вимірюють відстань між двома сусідніми горизонталями на карті. Переносять відстань на графік закладання і на горизонтальній осі зчитують крутість схилу в градусах.

Рельєф дна морів і океанів зображають ізобатами (лініями однакових глибин) з пошаровим забарвленням між нами від блакитного до синього. Шкали висот і глибин вміщують у легенді карти.

Прочитати рельєф за картою – це значить встановити напрям і крутість схилів, визначити за горизонталями форму (вид) нерівностей місцевості, висоти над рівнем моря і перевищення одних точок над іншими. Бергштрихами ( від нім. – berg гора та strich – риска, лінія) короткими рисками, перпендикулярними до горизонталей показують напрямок пониження схилу. Числові відмітки на горизонталях і відмітки висот означають висоту над рівнем моря. Верхня частина цифр біля горизонталей завжди звернена в бік підвищення схилу. Місцевість звичайно знижується в бік водойм – річок, джерел, озер.

Куляста форма Землі і добове обертання визначають існування на поверхні планети двох нерухомих точок – полюсів (від грецьк. “полюс” – вісь) - північного і південного . Через полюси проходить уявна земна вісь, навколо якої обертається Земля. Найбільше коло, рівновіддалене від полюсів, площина якого перпендикулярна до земної осі, називається екватором  (“рівнодільник”). Паралельно площині екватора можна провести безліч площин, які при перетині із поверхнею земної кулі утворюються малі кола – паралелі. На глобусі і картах вони проведені через певні проміжки і орієнтовані із заходу на схід. Довжини кіл рівномірно зменшується від екватора до полюсів.

При перетині земної кулі площинами, що проходять через земну вісь перпендикулярно екватору, утворюються великі кола – меридіани (від лат. meridianus – полуденний). Всі меридіани перетинаються в точках полюсів і орієнтовані з півночі на південь. Напрям місцевого меридіана в будь-якому пункті можна визначити о півдні за напрямом тіні від гномона. В північній півкулі кінець тіні від предмета показує напрям на північ, в південній – на південь.

Щоб визначити відстань в кілометрах між двома точками на одному меридіані, число градусів між пунктами множать на 111 км (40008,5 км : 360˚ = 111 км, 1˚ меридіана = 111 км).

Щоб визначити відстань в кілометрах між пунктами на одній паралелі, потрібно відстань в градусах між пунктами помножити на довжину 1о паралелі, яку визначають за картою або таблицею:

Табл. 3. Довжина дуги 1˚ паралелі на різних широтах

Широта, градуси

Довжина дуги 1о паралелі, км

Довжина паралелі, км

0

5

10

15

20

25

30

35

40

45

50

55

60

65

70

75

80

85

90

111,321

110,901

109,641

107,552

104,649

100,952

96,488

91,290

85,395

78,848

71,697

63,995

55,801

47,176

38,187

28,902

19,394

9,735

0,000

40 068

39 924

39 456

38 718

37 674

36 342

34 740

32 868

30 744

28 386

25 812

23 040

20 088

16 992

13 752

10 404

6 984

3 492

-

Відстань між двома точками на карті визначають циркулем і переносять на лінійний масштаб карти – одержують довжину в метрах або кілометрах. Також можна виміряти відстань між двома точками в сантиметрах за допомогою лінійки, використавши числовий масштаб, визначити відстань в кілометрах. Щоб визначити відстань за кривими лініями – шляхами сполучення, кордонами, звивистими річками – користуються курвіметром. За поділками шкали на циферблаті визначають відстань по карті в сантиметрах, потім отриману величину переводять в кілометри.

Система меридіанів, паралелей, полярних кіл, тропіків та полюсів на картах і глобусі утворює градусну сітку Землі. Положення будь-якої точки на поверхні планети визначається за допомогою географічних координат: широти і довготи. Географічні координати ввів давньогрецький вчений-астроном Гіппарх (бл.190-125 р.р. до н.е.).

Географічна широта точки (φ) – кут між прямовисною лінією в даній точці і площиною екватора (це відстань в градусах від екватора до даної точки). Широти відлічують по дузі меридіана від екватора, (φ=0˚) до полюсів (φ=90о) , широти бувають північні і південні.

Географічна довгота точки (λ) – двогранний кут між площинам початкового меридіана та меридіану даної точки (відстань від початкового меридіану до даної точки в градусах). Довготи відлічують по дузі паралелі, вони змінюються від 0˚ (на Гринвічі) до 180˚ на захід і схід. У східній півкулі – довгота східна, а в західній – західна.

Найточніші координати точок визначають за допомогою топографічних карт. Топографічні карти – це детальна загальногеографічні карти великого масштабу. Вони відзначаються найбільшою точністю зображення і тому найбільш придатні для детального вивчення місцевості. За допомогою цих карт можна не тільки встановити місцезнаходження об’єктів, а й визначити їх розміри, дати якісну характеристику.

Щоб визначити за топографічною картою положення даного об’єкта, треба встановити його довготу і широту в системі географічних координат і прямокутні координати.

Географічні координати визначають, як відомо, за паралелями і меридіанами. На топокарті таких немає, але їх можна провести. Меридіани проводяться паралельно до вертикального боку рамки карти, а паралелі - до горизонтального; на мінутній рамці карти є значення географічної широти і довготи.

Щоб визначити показники географічних координат пункту, треба з нього опустити перпендикуляр на мінутну рамку карти (на вертикальній буде географічна широта, а на горизонтальній - довгота).

Топографічні карти складаються з багатьох аркушів. Аркуш такої карти являє собою зменшене в 1 млн. раз зображення трапеції 6º ш. х 4º д. (бічні сторони її – меридіани, а верхня і нижня основи – паралелі) масштабу 1 : 1000 000. Система поділу карт на окремі аркуші називається розграфленням. Межами – рамками – аркушів топографічної карти є відрізки паралелей і меридіанів. Для встановлення адреси аркушів карт застосовують особливу систему умовних позначень – номенклатура топографічних карт. Як же отримують аркуші топографічних карт? Поверхню земної кулі ділять на частини меридіанами через 6º . Ці частини називають колонами. Вони нумеруються арабськими цифрами від меридіану 180º із заходу на схід ( від першої до 60-ї колони). Паралелями поверхню Землі від екватору поділяють на ряди через кожні 4º , які позначаються великими літерами латинського алфавіту від А до Z , їх рахунок ведеться від екватора до полюсів.

Номенклатура (мал 3):

- аркуш масштабу 1 : 1 000 000 має номенклатуру К- 4, де К – ряд, 4 – колона.

- аркуш масштабу 1 : 100 000 отримують, розбивши аркуш масштабу 1 : 1000000 меридіанами через 30΄, а паралелями - через 20΄( виходить 144 аркушів масштабу 1 : 100000). Кожен аркуш позначається арабськими цифрами від 1 до 144. Номенклатура: К- 4-1, де 1 – номер аркуша стотисячного масштабу.

- аркуш масштабу 1: 50000 отримують шляхом поділу аркуша стотисячного масштабу паралеллю і меридіаном на чотири трапеції розміром 15΄ по довготі і 10΄ по широті. Кожен з чотирьох аркушів позначається першими 4-ма великими літерами українського алфавіту. Номенклатура: К-4-1-А, тобто це перший із чотирьох п’ятидесятитисячних аркушів, отриманих в межах одного стотисячного аркуша.

- аркуш масштабу 1 : 25 000 отримують шляхом поділу п’ятидесятитисячного аркуша на чотири рівні частини. Такий аркуш має розміри по довготі 7΄30˝ і по широті 5΄. Кожен з таких аркушів позначається першими 4-ма маленькими літерами українського алфавіту. Номенклатура: К- 4-1-А-а, тобто це перший із чотирьох (а, б, в, г) отриманих аркушів в результаті поділу п’ятидесятитисячного аркуша.

Всі аркуші топографічних карт мають рамку у вигляді трапеції. Верхньою (північною) і нижньою (південною) сторонами рамки є паралелі, а бічними (західною і східною) – меридіани. Географічні координати цих меридіанів і паралелей у градусах позначено у вершинах карти. Щоб зручніше було визначати широту і довготу будь-якого об’єкту, її рамка поділена на відрізки, що дорівнюють одній мінуті (1΄), а на кожному мінутному відрізку точками позначено поділки, що дорівнюють десяти секундам (10˝). Крім того, на всьому полі топографічної карти накреслено вертикальні лінії, що утворюють прямокутну координатну (кілометрову) сітку. Кілометровою сітка названа тому, що розмір сторони квадрата завжди ціле число кілометрів. На картах масштабу 1 : 25000 вони дорівнюють 1 км і проведені через 4 см. За вісь Х прийнята вертикальна лінія (пн.-пд.). Вісь У – це горизонтальна лінія (зх.-сх.). Кожна горизонтальна лінія на топографічній карті має позначення з чотирьох цифр, наприклад, 4534, які означають відстань в кілометрах від екватора. Щодо осі Х-ів, то для топографічної карти не можна користуватись однією віссю, так як координати визначаються по зонах. Середній меридіан кожної зони називають осьовим , який ділить її на дві рівні частини ( західну і східну). Відлік ординат ведеться від осьового меридіану зони. Вертикальні лінії топографічних карт також мають цифрові позначення під південною рамкою карти, наприклад, 4356, де 4 – номер зони, а 356 – відстань від середнього меридіана зони. Умовно кожен меридіан зони позначають числом 500. Якщо точка знаходиться в 100 км на захід від осьового меридіана, вона матиме значення 400 (500-100), а на схід – 600 (500+100).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити