Українська мова 5-11 класи - тестові завдання - 2018 рік

Морфологія

Коротко про основне

Морфологія — розділ науки про мову, що вивчає слово як частину мови, граматичні значення і відмінювання слів. У сучасній українській мові налічують 10 частин мови: 6 самостійних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник), 3 службові (прийменник, сполучник, частка) і окрему частину мови — вигук. Серед самостійних частин мови виокремлюють іменні — іменник, прикметник, числівник, займенник. їм властивий рід, число, відмінок. Дієслову притаманні вид, перехідність/неперехідність, спосіб, час, особа, рід (для минулого часу і умовного способу) та число. Прислівнику властива незмінність.

Словозміна іменних частин мови представлена відмінюванням (зміною за відмінками), а словозміна дієслова — дієвідмінюванням (зміною за особами). Словозміна іменника виявляється у відмінах, дієслова — у дієвідмінах. Відміна — певний тип відмінкових закінчень іменників. Словозміна іменників представлена чотирма відмінами. Крім того, є іменники, що не належать до жодної відміни. Дієвідміна — певний тип особових закінчень дієслів. В українській мові є дві дієвідміни.

Іменник має лексико-граматичні розряди (власні — загальні назви; істоти — неістоти; конкретні — абстрактні назви; збірні та речовинні) і граматичні категорії (рід, число, відмінок).

Прикметники за значенням поділяють на три розряди: якісні, відносні та присвійні. Якісні мають такі граматичні особливості, як ступені порівняння, коротка (ця граматична властивість збереглася в обмеженій групі слів: зелен, ясен) та повна (чарівная) форми. За способом відмінювання прикметники належать до твердої та м’якої груп. Однак є невелика група складних за будовою прикметників, які мають закінчення обох груп (білолиций тощо).

Числівники поділяють на кількісні та порядкові. Серед кількісних числівників розрізняють означено-кількісні та неозначено-кількісні. Означено-кількісні представлені числівниками, що позначають ціле число (влас- не-кількісні), збірними та дробовими числівниками. Порядкові числівники змінюються за родами, числами і відмінками так, як прикметники. Словозміна кількісних числівників налічує декілька типів.

Займенник — частина мови, яка може замінювати іменник, прикметник і числівник. У сучасній українській мові налічують дев’ять розрядів займенників: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні.

Дієслово охоплює п’ять типів форм: способові форми, інфінітив, дієприкметник, дієприслівник і безособові форми на -но, -то.

Способові форми об'єднують дійсний, умовний та наказовий способи. У способових формах визначають вид, перехідність/неперехідність, спосіб, час (лише для дійсного способу), особу, рід (для минулого часу та умовного способу) і число.

Інфінітив — неозначена форма дієслова; початкова форма дієслова — має лише вид і перехідність/неперехідність.

Дієприкметник — особлива форма дієслова, що має граматичні ознаки двох частин мови — дієслова та прикметника (написати — написаний, написана, написане). Від дієслова дієприкметник успадкував вид, перехідність/неперехідність, стан (активний та пасивний) і час (теперішній та минулий). Типова синтаксична функція дієприкметника — означення або іменна частина складеного присудка.

Дієприслівник — особлива форма дієслова, має граматичні ознаки двох частин мови — дієслова та прислівника (працювати — працюючи, написати — написавши, сміятися — сміючись, усміхнутися — усміхнувшись). Дієприслівник, як і дієслово, набуває граматичного значення виду, перехідності/неперехідності та часу(теперішнього або минулого); дієприслівнику властива незмінність, як і прислівнику. Дієприслівник у реченні, як правило, є відокремленою обставиною (одиничний або у складі дієприслівникового звороту).

Безособова форма на -но, -то — специфічна форма української граматики. У ній визначають вид (зазвичай доконаний), перехідність, стан (пасивний) і незмінність.

Способова форма завжди виконує функцію присудка у двоскладному реченні, безособова форма на -но, -то — роль присудка в односкладному безособовому реченні. Інфінітив виконує роль присудка (головного компонента складеного дієслівного присудка), а також, як і іменник, може бути будь-яким членом речення (підметом, означенням, додатком, обставиною мети).

Прислівник — незмінна частина мови, однак може виконувати функцію другорядного члена речення (неузгодженого означення або обставини), присудка в односкладному безособовому реченні, а також може бути вставним словом. За значенням прислівники поділяють на прислівники способу дії, міри і ступеня дії, часу, місця, причини і мети.

Прийменник — службова частина мови, яка слугує для зв’язку слів у реченні. За походженням виокремлюють непохідні та похідні прийменники. Серед похідних вирізняють прийменники іменникового, прислівникового та дієслівного походження.

Сполучник — службова частина мови, яка поєднує однорідні члени (сурядні) та частини складного речення (сурядні і підрядні). Сурядні сполучники класифікують на єднальні, розділові та протиставні; підрядні — часу, місця, причини, мети, умови, допусту, наслідку, з’ясувальні.

Частка — службова частина мови, яка бере участь у формуванні словоформ (наказового та умовного способів/ слів (насамперед займенників і прислівників) та речень (модальні частки, видільні, вказівні тощо).

Вигук — особлива частина мови, що не належить ні до самостійних, ні до службових. Вигуки виражають емоції, але не називають їх. Серед них виокремлюють т. зв. формули ввічливості.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити