Художня культура 10 клас

Розділ II ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVII—XVIII СТ.

 

ТЕМА 1. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

 

§9. Архітектура та скульптура козацько-гетьманської доби

 

Архітектура

 

В архітектурі України стиль бароко поширюється з другої половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набувши яскраво виражених національних рис. Поряд із храмовою архітектурою зводяться цивільні будівлі: міські ратуші, колегіуми, житлові споруди й резиденції світської та духовної знаті.

 

Домініканський костел. Львів

 

За стильовими особливостями українське зодчество того періоду можна поділити на дві архітектурні школи: західну (Львівщина, Рівненщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина) і східну (Київщина, Чернігівщина, Полтавщина та Слобожанщина).

Західна школа була зорієнтована на застосування художніх прийомів західноєвропейського мистецтва. Для західноукраїнської архітектури того часу характерними елементами є стіни, багато прикрашені різьбленими карнизами, пілястрами, вишуканою ліпниною та скульптурними фігурами. Головний вхід зазвичай прикрашався фронтоном* і колонами по боках.

Першою спорудою в стилі бароко на території Правобережної України є Львівський єзуїтський костел Петра і Павла (арх. Дж. Бріано), зведений за зразком Римської церкви Іль Джезу. Серед кращих зразків західного українського бароко варто насамперед згадати Домініканський

*Фронтон — завершення фасаду будівлі, портика або колонади у формі трикутника, утвореного двома скатами даху й карнизом.

 

 

Собор святого Юра. Львів

Успенський собор Почаївської лаври. Тернопільська обл.

Преображенська церква, с. Сорочинці

 

костел (арх. Я. де Вітт, К. Фесинджер) та Собор святого Юра (арх. Б. Меретин, К. Фесинджер) у Львові. До барокових пам’яток західноукраїнської школи також належить Успенський собор (арх. Г. Гофман) Почаївської лаври, але він дещо відрізняється від них. Головний фасад храму виконаний у традиціях католицького зодчества, а загальна композиція дуже подібна до архітектурних пам’яток «козацького» бароко.

Східна школа українського бароко наслідувала й збагачувала традиції давньоруського кам’яного та народного дерев’яного архітектурного мистецтва. Розбудовою храмів, монастирів та міст Лівобережжя на той час опікувалось заможне козацтво, тож особливий бароковий стиль, що сформувався в цих регіонах, отримав назву «козацького». Його характерними ознаками є гранчасті об’єми будівель, ярусне розташування бань із перехватом, творче переосмислення ордерної системи, фарбування стін та дахів у білий, блакитний чи зелений кольори, золотіння куполів, декорування ліпниною, переважно рослинного характеру. На Київщині та Чернігівщині з’явилися хрещаті храми: вони будувалися не за хрестово-купольною композицією внутрішнього простору, а за зовнішнім планом, що мав вигляд хреста.

Миколаївський собор. Ніжин. Чернігівська обл.

Покровський собор. Харків

Маріїнський палац. Київ

Андріївська церква. Київ

 

Серед перших найвизначніших архітектурних пам’яток раннього «козацького» бароко — Миколаївський собор у Ніжині (арх. Г. Устинов). Із цим періодом пов’язана творчість видатних українських архітекторів І. Бабтиста й М. Томашевського. Пізніше з’явилися Покровський собор у Харкові, Єкатерининська церква в Чернігові, Преображенська церква в Сорочинцях, що на Полтавщині.

Перлиною серед українських міст епохи бароко вважається Київ. У цей період було відновлено комплекси Києво-Печерської лаври, Видубицького, Михайлівського та Кирилівського монастирів. Окрасою міста стали розкішні новобудови: Андріївська церква, Маріїнський палац (арх. Б. Растреллі), дзвіниця Софійського собору (арх. І. Шедель).

 

Собор святої Софії. Київ

Михайлівський Золотоверхий собор. Київ

Церква кінця XIX ст., с. Котельниця, Закарпатська обл.

Церква Івана Сучавського, с. Виженка, Чернівецька обл.

Троїцький собор. Новомосковськ. Дніпропетровська обл.

 

В українській архітектурі протягом XVII— XVIII ст. відігравало велику роль і народне дерев’яне зодчество. Кам’яне будівництво було елементом елітарної культури і здійснювалось у великих містах та монастирях на кошти знаті, а храми у провінційних містечках і селах зводились із дерева, на пожертви громади. Архітекторами цих споруд виступали талановиті народні майстри. До нашого часу в різних регіонах України збереглися чудові пам’ятки дерев’яного зодчества: церква Вознесіння на Чернігівщині (арх. А. Шелудько), Троїцький собор у Новомосковську (арх. Я. Погребняк), церква Покрова в Ромнах. Дерев’яна українська архітектура того часу надзвичайно виразна і самобутня, їй властива велика різноманітність форм: храми Закарпаття увінчані стрункими дзвіницями, церкви Волині приземкуваті й затишні, а безкупольні буковинські — дуже подібні до житлової архітектури селянства. Народні майстри дуже ретельно ставилися до вибору дерева, з якого зводилися церкви. І це зумовлювалося не лише практичними міркуваннями, але й містичними: у будівництві ніколи не використовували дерева, повалені буревієм чи понівечені блискавкою. Така деревина вважалася «нечистою». Також була поширеною традиція безцвяхового будівництва. Вона пов'язана із біблійною легендою про розп'яття Христа. Тож майстри уникали застосування цвяхів при зведенні святого храму.

 





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити