Біологія 11 клас

РОЗДІЛ ІІІ ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ОРГАНІЧНОГО СВІТУ

 

ТЕМА 2. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК І РІЗНОМАНІТНІСТЬ ОРГАНІЧНОГО СВІТУ

 

§ 49. ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ

 

Терміни і поняття: антропологія; антропогенез; цефалізація; статевий диморфізм.

З історії питання. Уявлення про походження людини від людиноподібних мавп виникали ще у давнину. Відповідні висловлювання можна знайти навіть у середньовічних натурфілософів, хоч аж до XVIII ст. переважна більшість учених не сумнівалася, що людину створив Бог. Початок науковому баченню спорідненості людини з мавпами поклав К. Лінней. Саме він об’єднав людину в один ряд з іншими приматами і дав їй бінарну латинську назву Homo sapiens — людина розумна. У цьому ж таки XVIII ст. були проведені справжні порівняльні анатомічні дослідження тіл людини і мавп, що довели глибоку подібність будови їх органів. Усе це дало змогу авторові першої еволюційної теорії Ж. Б. Ламарку обережно висловитися про мавпяче походження людини.

Середина XIX століття ознаменувалася двома важливими відкриттями у галузі антропології (від грец. антропос — людина і логос) — науки, що вивчає людину як біологічний об’єкт. По-перше, були знайдені кам’яні знаряддя праці прадавніх людей, які жили за часів мамонтів. По-друге, вдалося знайти рештки стародавніх людей: спочатку череп, а згодом і цілий скелет неандертальця. (Ця назва пішла від ущелини Неандерталь, — місця, де вперше був описаний знайдений череп). За певними ознаками череп прадавньої людини відрізнявся від черепа людини сучасного типу, мав деякі мавпячі риси. Тому неандертальця визначили як проміжну ланку між мавпами і сучасною людиною. Ці факти, у кінцевому підсумку, стали підставою для визнання еволюції людини реальним фактом.

Величезну роль у суспільній свідомості відіграла і ще одна відома праця Чарлза Дарвіна «Походження людини й статевий добір», де на великому масиві здобутих тогочасною наукою даних він доводив, що людина походить від стародавніх мавп, що сучасні мавпи не можуть розглядатися як предки людини — вони тільки її «двоюрідні брати». Ідею, що люди і сучасні людиноподібні мавпи — найближчі родичі, що місце людини в зоологічній системі — поруч з людиноподібними мавпами, розвивали й інші видатні еволюціоністи кінця XIX ст. англієць Томас Генрі Гекслі (1825— 1895) і німець Ернст Генріх Геккель. Останній не лише детально дослідив будову тіла приматів, а й особливості їх ембріологічного розвитку (пригадайте біогенетичний закон).

Дані, здобуті у XX ст., доповнили дослідження, розпочаті у XIX столітті. Це, зокрема, нові палеонтологічні знахідки, які дали змогу встановити послідовність викопних форм від прадавніх мавп до людини сучасного типу (мал. 236). Особливий інтерес викликали молекулярногенетичні дані, здобуті у другій половині цього століття. Вони доводять, що людину і сучасних людиноподібних мавп, образно кажучи, «виліпили з того самого молекулярного тіста». Виявилося, що люди та їхні найближчі родичі шимпанзе і горила мають ідентичний майже на 98 % генетичний матеріал.

 

Мал. 236. Еволюційна послідовність

 

Місце людини у системі тваринного світу. Як і будь-який інший біологічний вид, людину розумну легко класифікувати за ключовими ознаками. Так:

Щ поява у процесі ембріонального розвитку хорди і нервової трубки, зябрових щілин у порожнині глотки доводить її приналежність до типу Хордові;

•   наявність хребетного стовпа і двох пар п’ятипалих кінцівок визначає належність до чотириногих хребетних;

•   молочні залози і волосся на поверхні тіла відносять її до класу ссавців;

•   розвиток дитинчати усередині тіла, наявність матки і плаценти доводять, що людина є представником підкласу плацентарних.

•  нігті (а не кігті) на пальцях, кінцівки хватального типу, протиставлення великого пальця іншим є ознаками ряду Примати;

•  низка другорядних ознак, зокрема: особливості зубної системи, редукція хвоста, значний об’єм головного мозку, особлива форма грудної клітки дають підставу вважати, що людина входить до родини людиноподібних мавп.

Особливостями будови, що відрізняють людину від людиноподібних мавп, є надзвичайно великий головний мозок, прямоходіння, особливе розташування волосся на тілі й невеликі ікла, які майже не виділяються із зубного ряду. У людини, на відміну від людиноподібних мавп, значно помітніший статевий диморфізм (від грец. дис — удвічі та морфі — вид, фігура), пов’язаний із сильним розвитком вторинних статевих ознак. Як вважають фахівці у царині приматів, ці риси будови відбивають загальну тенденцію еволюції ряду приматів, вершину якої займає людина.

Етапи походження людини сучасного типу. Еволюція людини проходила так само, як і еволюція будь-якого іншого сучасного виду тварин, у кілька етапів, а тому може бути зображена у вигляді філогенетичного дерева (мал. 237).

Припускають, що примати походять від прадавніх тупаїв — невеликих тропічних звірків, що водночас нагадують представників трьох рядів: великих

 

від викопних мавп до людини розумної.

 

тропічних комахоїдних, дрібних куниць і лемурів (пригадайте, хто такі лемури і руконіжки). Ці звірки настільки незвичайні, що й дотепер одні систематики відносять сучасних тупаїв до ряду комахоїдних, а інші вважають їх найпримітивнішими приматами.

Першими викопними тваринами, що за будовою тіла були проміжними між людиною й сучасними людиноподібними мавпами, виявилися величезні мавпи, названі сівапітеками (від Шива — індійське божество і грец. пітекос — мавпа). Вони існували в інтервалі від 12,5 до 5 млн років тому. Жили не в лісах, як всі інші мавпи, а в саванах. Фрагменти їх скелетів виявлені в Африці, Південній Азії й Центральній Європі. Судячи із залишків скелета, вони пересувалися на задніх кінцівках, спираючись на передні. Точно так це роблять сучасні людиноподібні мавпи. Об’єм черепної коробки сівапітека становив не більше 350 см3 (зверніть увагу! в сучасних людиноподібних мавп розміри мозку значно більші: в шимпанзе — 420 см3, в горили — близько 500 см3).

Наступним етапом еволюції приматів стали вимерлі прямо- ходячі мавпи — австралопітеки (від лат. австраліс — південний і грец. пітекос). Уперше їх виявили у Південній Африці. Австралопітеки полюбляли відкриті простори, селилися у печерах. їх ріст сягав 150 см, а пропорції тіла відповідали хребетним тваринам, що пересуваються на двох задніх кінцівках за спрямленого положення тіла (пригадайте, які тварини, крім людини, так пересуваються). Об’єм головного мозку у найстаріших видів австралопітеків становив порядку 450 см3, а в наймолодших сягав 750 см3. Незважаючи на те, що австралопітеки в еволюційному плані набагато ближчі до людини, ніж

 

Мал. 237. Етапи і хронологія еволюції людини.

 

до людиноподібних мавп, вони не вміли виготовляти знаряддя праці. Однак доведено, що під час полювання та у бійках вони користувалися ціпками й каменями. Австралопітеки — це окремий рід людиноподібних мавп, у який входить 5—6 видів. Вони жили у період від 8 до 0,75 млн років тому. Перша з роду людей — людина вміла (Homo habilis). За нечисленними викопними рештками її можна вважати або дуже розвиненим австралопітеком, або найбільш давнім представником роду людей. У сучасній антропології прийнята остання точка зору. Підставами для цього є великий головний мозок (850—1100 см3) і те, що на відміну від австралопітеків людина вміла виготовляла з гальки знаряддя праці. Жив цей викопний вид у період від 3 млн до 1,75 млн років тому.

Виникнення найдавніших викопних людей, або, як їх ще називають, архантропів (від грец. архаіос — стародавній і антропос), вважають початковим етапом антропогенезу — еволюції людини з моменту виникнення перших представників роду Ното.

Архантропи з’явилися на Землі близько 2 млн років тому, час їх розквіту припав на відрізок від 650 до 350 тис. років тому. Походять вони від австралопітеків. Характерною рисою еволюції архантропів є цефалізація (від грец. кефале — голова) — різке збільшення об’єму головного мозку, який у них коливався від 900 до 1200 см3 — майже порівнянно з мозком сучасної людини (близько 1300 см3). Архантропи вже мали примітивну мову, вміли користуватися вогнем, виготовляли кам’яні знаряддя (мал. 238), загорталися у шкури замість одягу, жили у печерах і були канібалами. Висота тіла чоловіків сягала 160 см, жінок — 150 см.

Типовим представником архантропів є Homo erectus — людина прямоходяча, яка розселилася усім Старим Світом, утворивши ряд підвидів: синантроп (від лат. Сина — Китай) — китайська, пітекантроп (від грец. питекос) — індонезійська, гейдеберзька людина (за назвою м. Гельдеберг, біля якого вперше виявили викопні залишки виду) — європейський підвид. Припускають, що архантропи вимерли близько 300 тис. років тому, поступившись неандертальцям, хоч зовсім недавно встановили, що останні пітекантропи дочекалися приходу сучасної людини й вимерли лише 18—27 тис. років тому.

Палеоантропи (від грец. палаіос і антропос), або неандертальці (Ното neandertaliensis), — викопні прадавні люди, які змінили архантропів. Одні дослідники вважають їх окремим видом, інші — тільки підвидом людини розумної. Жили неандертальці 300—24 тис. років тому. Мали міцну щільну статуру і зріст до 165 см. Об’єм головного мозку у них навіть перевищував об’єм мозку людини сучасного типу — 1400—1600 см3. Визначальною рисою палеоантропів були дуже розвинуті надбрівні дуги. Існує думка, що серед них могли траплятися руді й блідолиці особини. Будова голосового апарату дає підставу вважати, що неандертальці мали чітку членороздільну мову. Про досить високий рівень їх інтелекту свідчать наявність музичних інструментів — кісткових флейт, вміння лікувати переломи кісток, похоронні обряди.

Неоантропи (від грец. неос — новий і антропос), або люди сучасного типу, яких відносять до виду Homo sapiens, жили від 200 до 50 тис. років тому. Ранніх представників сучасної людини називають кроманьйонцями

 

Мал. 238. Кам’яні знаряддя стародавніх людей.

 

 

 

Мал. 239. Таким був зовнішній вигляд чоловіків неандертальців (а) і         кроманьйонців (б).

 

(від назви грота Кроманьйон у Франції, де уперше виявлені їх рештки). Вони жили 40—10 тис. років тому. Об’єм головного мозку кроманьйонця такий самий, як і неандертальця (1200—1500 см2). Раніше припускали, що кроманьйонці — безпосередні еволюційні нащадки неандертальців. Проте нині вважають, що вони родом з Африки, звідки розселилися, місцями витіснивши, а місцями асимілювавши шляхом гібридизації неандертальців — давніх мешканців Євразії. Кроманьйонці зовні помітно відрізнялися від неандертальців: були високими на зріст, мали легку статуру (мал. 239). Доведено, що геноми кроманьйонців і неандертальців майже однакові.

Відомо,;що кроманьйонці й неандертальці співіснували протягом кількох десятків тисяч років. При цьому між ними, мабуть, велися первісні війни.

Молекулярно-генетичні дані про еволюцію людини. Недавні дослідження людини і людиноподібних мавп принесли чимало цікавих результатів. Виявлений ступінь генних відмінностей між людиною та шимпанзе і горилою звичайно спостерігається між досить близькими видами одного роду, а не між представниками різних родів. Людина набагато більше віддалена від своїх східноазіатських родичів орангутанга і гібона, ніж від африканських. Це доводить саме африканське походження людини. Судячи з генетичних дистанцій, еволюційні шляхи шимпанзе і людини розійшлися близько 2млн років тому, що відповідає часу становлення архантропів. Особливої пікантності генетичним даним надає ще й та обставина, що людина, шимпанзе і горила генетично рівновіддалені одне від одного, тоді як з погляду традиційних уявлень, шимпанзе і горила повинні бути генетично близькими видами й утворювати одну еволюційну гілку, а люди — зовсім іншу. Ці дані дають підставу вважати, що, по-перше, розмежовування африканських людиноподібних мавп і людини відбулося набагато пізніше — на межі австралопітеків і прадавніх людей, і, по друге, їх еволюція йшла різними шляхами. Еволюція людини — прогресивна. У ході її вона набувала нових ознак, не властивих приматам (великий головний мозок, відсутність суцільного волосяного покриву, прямоходіння). Еволюція ж людиноподібних мавп повернула назад. Вони знову перейшли до чотириногого ходіння. Такий досить сміливий висновок генетиків могли б спростувати палеонтологи, однак і дотепер викопні рештки предків людиноподібних мавп не відомі. їх відсутність є, нехай і непрямим, але підтвердженням справедливості генетичної гіпотези. У кожному разі можна однозначно стверджувати, що людина і африканські людиноподібні мавпи є близькими видами одного роду, справді кровними братами. Не випадково шимпанзе може бути донором крові для людини.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити