Біологія 9 клас

Розділ 3 КРОВ І ЛІМФА


§ 17. Імунітет. Види імунітету


Імунна система. Безліч речовин й інфекцій (мікроорганізмів, вірусів), проникаючи в організм, спричиняють захворювання. Небезпечними є й внутрішні вороги організму — його загиблі клітини, ракові або інфіковані вірусами. Проте наш організм здатний захищати себе від зовнішніх і внутрішніх чужорідних агентів. Цю здатність називають імунітетом. Імунітет забезпечує імунна система організму. її складовими є клітини лейкоцити й органи (мал. 17.1), у яких вони розмножуються і спеціалізуються (дозрівають). Це червоний кістковий мозок, вилочкова залоза (тимус), селезінка, лімфатичні вузли і лімфоїдні тканини, розташовані в травній, дихальній, сечовидільній системах. Усі лейкоцити утворюються в кістковому мозку, а дозрівають у різних органах. Виходячи з них, лейкоцити циркулюють разом кров’ю і лімфою та потрапляють у тканини.

До лейкоцитів відносять кілька видів клітин різної будови (лімфоцити, моноцити, еозинофіли тощо). Лімфоцити поділяють на Т-лімфоцити (дозрівають у тимусі) і В-лімфоцити (дозрівають у кістковому мозку).

Значна кількість лейкоцитів різних видів (53-81 %) здатні до фагоцитозу. Найбільше фагоцитів розміщується в сполучних тканинах нирок, легенів, печінки, шкіри.

Як організм захищається від чужорідних агентів, якими є функції армії лейкоцитів у цій боротьбі?

Неспецифічний вроджений імунітет. Перешкоджають проникненню чужинців в організм шкіра й слизові оболонки. Злущування відмерлих клітин епітелію шкіри і рух ворсинок слизових оболонок видаляють їх, а руйнують — бактерицидні речовини секретів потових і сальних залоз, слизу епітелію тощо.

Якщо чужорідні агенти проникли в організм, до них прямують фагоцити і знищують агресорів (мал. 17.2). У разі проникнення великої кількості чужинців або масової загибелі фагоцитів у бою з ними кістковий мозок прискорює розмноження таких клітин, і нові сили стають до боротьби. Так діє клітинний імунітет. Він тісно пов’язаний з гуморальними факторами імунітету — певними білками, які постійно присутні в крові. Одні білки прикріплюються до мембрани мікроорганізму, позначаючи чужинця — це полегшує фагоцитоз. Інші беруть участь у руйнуванні мембрани чужорідної клітини. Боротися з вірусами допомагають організму білки плазми крові інтерферони.


Мал. 17.1. Основні органи імунної системи:

1 — мигдалики; 2 — лімфатичні вузли; 3 — тимус;

4 — селезінка; 5 — лімфоїдна тканина травного тракту; 6 — червоний кістковий мозок

Мал. 17.2. Фагоцит захоплює бактерію

Фагоцити й гуморальні фактори імунітету, які діють на першій стадії боротьби, впливають на всіх агресорів у ті самі способи. Ці загальні способи захисту є успадкованими, тобто вродженими. Тому такий імунітет називають неспецифічним вродженим (мал. 17.3).

Специфічний набутий імунітет. Організм не завжди може впоратися з чужорідними агентами за допомогою неспецифічного імунітету. Отже, він застосовує інші методи — такі, що діють на агресорів у відповідності до їх особливостей. У цих специфічних реакціях організму також вирізняють дві ланки — гуморальну й клітинну. Гуморальний імунітет здійснюється завдяки В-лімфоцитам, а клітинний — Т-лімфоцитами.

Гуморальними факторами специфічних імунних реакцій є антитіла — білки-імуно- глобуліни. їх виробляють В-лімфоцити у відповідь на антигени — речовини, які організм сприймає як чужорідні. Зазвичай це певні білки в оболонках агресорів або токсини, які вони виробляють. В-лімфоцити реагують на кожний антиген утворенням антитіла, що відповідає саме цьому антигену. Якою є функція антитіл? Ці білки з’єднуються з антигеном і утворюють комплекси «антиген-антитіло» — відбувається нейтралізація і антигена, і агресора.


Мал. 17.3. Система неспецифічного вродженого імунітету


Клітинна ланка специфічного імунітету знищує чужинців інакше. Так, Т-лімфоцити можуть прикріплюватися до мембран клітин, уражених вірусом або бактерією, і руйнувати їх.

Наслідки руйнівної діяльності В- і Т-лімфоцитів ліквідують фагоцити, що пожирають нейтралізованих агресорів і загиблі клітини.

Лімфоцити, які циркулюють кровотоком і лімфотоком, активуються, лише розпізнавши антиген. Розпізнання ними антигену, який вперше потрапив до організму людини, — складний процес, що може тривати до 14 днів. Його наслідком є імунна відповідь, у ній зазвичай беруть участь і Т-, і В-лімфоцити. В-лімфоцити, що розпізнали антиген, починають синтезувати антитіла до нього. Водночас в органах імунної системи розмножуються В-лімфоцити, які також чутливі до даного антигену. Одні з них приєднуються до гуморальної атаки, продукуючи антитіла з величезною швидкістю (до 30 000 молекул за секунду). Інші В-лімфоцити стають клітинами пам’яті. Керують імунною реакцією Т-лімфоцити, виробляючи різні білки-інтерлейкіни. Інтерлейкіни можуть підвищувати активність В-лімфоцитів або зменшувати її, стимулювати розмноження Т-лімфоцитів й утворення Т-клітин пам’яті або пригнічувати ці процеси.

Клітини пам’яті протягом місяців, а інколи й роками зберігають здатність реагувати на вторгнення «знайомого» антигена. Вони не витрачають часу на його розпізнавання, імунна відповідь виникає одразу, й антитіл виробляється більше. Так формується специфічний набутий імунітет (мал. 17.4).

Імунна відповідь на першу зустріч з інфекцією зазвичай супроводжується поганим самопочуттям людини, підвищенням температури тощо. Якщо людина набула імунітету до цієї інфекції, симптоми хвороби не спостерігаються.

Мал. 17.4. Система специфічного набутого імунітету


Штучний набутий імунітет. Є інфекції, перша зустріч з якими може стати для людини смертельною. Щоб створити проти них імунітет, роблять щеплення — уводять в організм людини вакцину. Це невелика кількість убитих чи послаблених збудників хвороби або речовин, що є продуктами їх життєдіяльності. Таке зараження не призводить до хвороби. Проте на введення вакцини розвивається повноцінна імунна реакція: виробляються специфічні до даного збудника антитіла й утворюються клітини пам’яті. Тому після вакцинації організм зустрічає живих збудників, що вторглися, у всеозброєнні. Так унаслідок введення вакцин створюється штучний набутий імунітет.

Вакцинація запобігає таким небезпечним захворюванням, як дифтерія, віспа, поліомієліт, гепатит тощо.

Іноді інфікованим людям уводять лікувальну сироватку, що містить уже готові антитіла. Такий набутий штучний імунітет зберігається недовго — антитіла швидко руйнуються і виводяться з організму. Сироватки з антитілами одержують із крові тварин, заздалегідь інфікованих відповідним збудником. Сироватки застосовують для лікування правця, дифтерії тощо.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити