Біологія 9 клас

Розділ 12 СПРИЙНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ НЕРВОВОЮ СИСТЕМОЮ. СЕНСОРНІ СИСТЕМИ


§ 63. Центральний відділ зорового аналізатора. Властивості зорової сенсорної системи


Центральний відділ зорового аналізатора (мал. 63.1). Сигнали від нейронів сітківки лівого й правого ока надходять до центрального аналізатора по волокнах зорових нервів. Перед тим як увійти в мозок, частина цих волокон перехрещується. Після перехрещення зорові нерви спрямовуються до ядер таламуса і стовбура головного мозку. У їх нейронах відбувається наступний етап переробки зорової інформації. Від таламуса нервові імпульси потрапляють далі — у зорову зону кори, яка розташована в потиличній ділянці головного мозку. У зоровій зоні кори завершується аналіз та відбувається процес розпізнавання зорового стимулу — створення його образу. У цьому беруть участь також асоціативні зони кори головного мозку. За ушкодження асоціативних зон, пов’язаних із зоровою зоною кори, порушується зорове розпізнавання предмета.

Властивості зорової сенсорної системи. Що вміє робити наша зорова сенсорна система? Насамперед зоровий аналізатор постачає нам інформацію про «світло й тінь». Ви вже з’ясували, що поріг чутливості до інтенсивності світлових стимулів у паличок значно нижчий, ніж у колбочок. Проте поріг чутливості не є постійною величиною. Згадайте — коли в кімнаті раптово гасне світло, ви тимчасово сліпнете. Минає кілька хвилин, зір відновлюється: чутливість паличок збільшується, і ви починаєте розрізняти деякі деталі. Процес звикання до слабкого освітлення називають темновою адаптацією. Яким є її механізм?


Мал. 63.1. Зоровий аналізатор: 1 — око;

2 — волокна зорового нерва; 3 — перехрест волокон; 4 — таламус;

5       — ядро таламуса; 6     — зорова зона (потилична частка кори великих півкуль)

 

Під дією інтенсивного світла родопсин у паличках руйнується, а в темряві — синтезується. Увечері, за природного зниження освітленості, відновлення родопсину відбувається поступово, і ми не помічаємо, як палички адаптуються до темряви. За різкого переходу зі світла до темряви родопсин не встигає відновитися, тому ми й сліпнемо на деякий час у темній кімнаті.

Коли ж лампа в кімнаті спалахує, у вас виникає неприємне відчуття сліпучого світла. Це реакція на освітленість, що стала надмірною для паличок, які адаптувалися до темряви. Зіниці очей максимально звужуються, уберігаючи від виснаження палички, розташовані на периферії сітківки. Починається світлова адаптація — зниження чутливості паличок. У цей час до роботи стають колбочки.

Нам здається, що зорові відчуття виникають моментально — лише ми кинули погляд на предмет. Але це не так: на передачу сигналу по чутливому нерву і багаторазові перетворення в центральному відділі аналізатора потрібен час — у середньому 0,03-0,1 с. Зауважмо, що зорове відчуття не зникає одразу по закінченні дії стимулу. Увімкніть ліхтарик й окреслить ним у темряві коло — протягом кількох секунд ви бачитимете світіння там, де ліхтарика вже немає. Так само ми сприймаємо світіння екрану телевізора як неперервне, хоча насправді цей світловий потік постійно переривається. Відчуття, які тривають після припинення дії стимулу, називають післяобразами. Завдяки післяобразам ми зазвичай не помічаємо, що зображення предметів зникає із сітківки, коли ми мимоволі блимаємо. Ці властивості зору дають нам змогу формувати образ видимого світла як відносно неперервний у часі.

У які способи за допомогою зорового аналізатора ми сприймаємо простір? Коли ми фіксуємо погляд на певному предметі, ми бачимо його чітко. Проте в поле зору потрапляють й інші предмети, зображення яких проектується на периферію сітківки, й тому є нечітким. Кут, що визначає поле зору людини, дорівнює майже 180° — таку частину простору ми здатні сприймати одночасно за допомогою обох очей. У межах поля зору, ґрунтуючись на чіткості зображень предметів на сітківці, ми вирізняємо предмети, які розташовані в напрямку оптичної осі ока, тобто перед нами. Інформацію про те, де саме — ліворуч або праворуч від нас — розташовані предмети, постачають рухи очей і голови. Аби отримати чітке зображення предмета, ми повертаємо очі або голову так, щоб воно потрапило на центральну ямку сітківки. Сигнали від м’язів очей або шиї, рецепторів сітківки надходять до сенсомоторної зони кори головного мозку, де вони обробляються і визначається напрямок розміщення предмета.



Мал. 63.2. Схема бінокулярного зору: 1 — ліве око; 2 — праве око;

3  — ділянка перетину полів зору лівого і правого очей;

4 — предмет

Зоровий аналізатор відповідає і за сприйняття глибини простору, тобто відстаней до предметів. У нас бінокулярний зір: ми дивимося на світ двома очима, і наш зоровий аналізатор складається з двох симетричних частин. Поля зору лівого й правого ока співпадають неповністю (мал. 63.2). Аби впевнитися в цьому, заплющуйте по черзі ліве і праве око — виявиться, що предмети ніби різко зміщуються. Проте і ліва і права частини центрального відділу аналізатора одночасно отримують інформацію від обох очей, а під час обробки вона синтезується в єдиний образ предмета. Це допомагає сприймати предмети об’ємно.

Як за допомогою зорового аналізатора ми сприймаємо глибину простору, тобто відстань до предметів? Коли ми розглядаємо людину на відстані 100 м, оптичні осі очей майже паралельні. Що ближче до нас людина, то більший кут перетину між оптичними осями очей, спрямованих на неї. Водночас збільшується і зображення на сітківці. Сигнали від сітківок про розміри і детальність зображень від м’язів, які повертають очі, від війчастих м’язів, що відповідають за акомодацію, одночасно потрапляють до сенсомоторної зони кори головного мозку. Аналіз цієї інформації дає змогу сприймати відстань до предмета. Допомагає оцінювати глибину простору пам’ять про реальні розміри предметів та їх співвідношення.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити