Підручник Географія 8 клас - С. Г. Кобернік - Літера 2016

Розділ IV НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ І СВІТУ

Тема 3. Етнічний склад населення

§ 55. Національний склад населення України

Пригадайте: 1. Як відбувалося заселення України у давні часи, епоху середньовіччя та новий час? 2. Як змінювалися кордони України в ХХ ст.? 3. Як називають найбільші історико-етнічні області України?

• Формування складу населення України. Географічне положення у центрі Європи й особливості бурхливого історичного минулого зумовили формування етнічно неоднорідного складу сучасного населення України (мал. 230). У давні часи населення увібрало в себе представників різних культур: землеробських, скотарських, як осілих, так і кочових племен.

У ІV-ІХ ст. Велике переселення народів, що проходило через територію України, залишило слід на її етнічному підґрунті. З одного боку, у прибульців населення запозичило деякі елементи матеріальної та духовної культури, а з іншого - слов’янсько-українське населення зазнало впливу на генетичному рівні. У цей час починає складатися слов’янство і майбутня українська нація.

У ХІІ-ХІХ ст. із загарбанням українських земель монголо-татарами, а потім сусідніми державами - Литвою, Річчю Посполитою, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Кримським ханством, Румунією, Росією - сформувалася національна основа сучасного складу населення. Вона витворювалася на українському етнічному підґрунті, яке вже не так вбирало нові гени, як готувало умови для самостійного існування національних груп.

Дані переписів населення Росії, Австро- Угорщини, Польщі, Чехословаччини та Румунії, що регулярно здійснювалися у ХVІІІ-ХХ ст., свідчать, зокрема, про те, що в етнічних межах розселення українців їхня питома вага завжди переважала над іншими національними групами.

Мал. 230. Зміна національного складу населення України в ХХ-ХХІ ст.

Водночас через еміграцію з найбідніших частин України вона неухильно зменшувалася щодо їхньої загальної кількості у світі. Паралельно з освоєнням Донбасу відбувалася його русифікація. Частка українців зменшувалася в Бессарабії у зв’язку з імміграцією болгар, гагаузів, німців-колоністів. Зменшився відсоток українців також на Галичині, Закарпатті, Буковині, захоплених Польщею, Угорщиною, Румунією.

Протягом ХХ ст. частка українців неухильно зростала. Після здобуття незалежності цей процес активізувався через піднесення національної свідомості.

Пройшовши тривалий шлях становлення, нині Україна є державою, в якій проживають представники понад 130 націй і народностей. Усі вони становлять політичну націю - український народ. Конституція України гарантує всім націям і народностям, які мешкають на її території, рівні громадянські, політичні, соціальні, економічні й культурні права і свободи.

• Українці - титульна нація країни. Предки українців жили в межах сучасної державної території. Це титульна державотворча нація.

Титульна нація - частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави.

Українська нація склалася протягом ХІІ-ХV ст. Українці, як правило, круглоголові, високорослі, світлоокі, колір волосся часто світлий. Паралельно у ХІV-ХVІІ ст. формувалася й українська мова. В основу літературної мови покладено київсько-полтавський діалект.

Назва «українці» вперше зафіксована в письмових джерелах XVI ст., присвячених боротьбі з татарами. У першій половині XVII ст. українцями називали на сеймах Речі Посполитої послів від Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств. У першій половині XIX ст. українська інтелігенція починає використовувати назву «українці» як загальноукраїнське поняття. Остаточно ця самоназва утвердилася на Галичині й Буковині у часи піднесення українського національно-культурного руху наприкінці XIX ст., а у Центральній та Східній Україні - на початку XX ст.

Українська етнічна територія розташована у центрально-східній частині Європи. Саме на ній сформувалася праслов’янська етнічна спільнота. Українці віддавна сприймали природне середовище як невід’ємний складовий елемент рідного краю. Заселені ними землі зручні у природному та геополітичному сенсі. У XIX ст. і майже до середини XX ст. українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території України. Етнічна територія українців залишається найбільшою серед європейських народів.

Завдання: Пригадайте які історико-етнічні області України входять у наш час до складу інших держав.

Українці належать до великих за чисельністю націй світу. На території України їх проживає 77,8 % від усього населення. Вони становлять абсолютну більшість на всій території держави за винятком Криму, де їхня частка дорівнює 24,3 %, а у Севастополі - 22,4 % (див. мал. 231).

Найбільше українців серед населення західних (окрім Закарпатської та Чернівецької областей) і центральних регіонів - понад 90 %. Найбільшим відсотком українців вирізняється Івано-Франківська область - 97,5 %. У Закарпатській області українці (80,5 %) переважають в усіх адміністративних одиницях за винятком Берегівського району. Також українці є меншістю у прикордонних з Угорщиною частинах Ужгородського та Виноградівського районів. У Чернівецькій області українці становлять 75 %.

Дещо менший показник - 75-80 % - у східних і південних областях. Частка українців знижується менш як до 60 % лише у двох областях: Донецькій (56,9 %) і Луганській (58 %). У деяких містах Донеччини українців навіть менше ніж половина: Донецьку (46,7 %), Єнакієвому (45,3 %), Макіївці (45 %).

Трохи перевищує 60 % частка українців в Одеській області - у середньому 62,8 %. Українське населення розміщене по території області вкрай нерівномірно: від 90-95 % у північних і північно-східних районах до 7-30 % у південних.

Частка українців значно більша серед сільського населення (87 %) порівняно з міським (73,3 %). Якщо говорити про вікові групи, українців більше серед дітей і літніх людей (понад 80 %).

Мал. 231. Частка українців у різних частинах України

Завдання: 1. Спробуйте пояснити неоднакову частку українського населення у різних частинах України та серед різних вікових груп. 2. Поміркуйте, за рахунок яких національних меншин зменшується частка українців у прикордонних областях.

На етнічній території українців можна виділити 7 антропологічних типів. Понад 60 % українців належить до центральноукраїнського типу. У Галичині переважає дунайський тип, а на Волині - поліський.

• Етнографічні групи українців. Різні історичні долі окремих груп української нації вплинули на формування деяких особливостей їхньої культури, побуту, діалектів мови, зв’язків з іншими народами. Так виникли етнографічні групи українців. Традиційно-побутова специфіка етнографічних груп виявляється в одязі, житлі, звичаях, обрядах, фольклорі, народній музиці та декоративно- ужитковому мистецтві. Але ці групи все одно належать до української нації. Їхня поява зумовлена історичними особливостями розвитку частини нації та географічними умовами. Часто етнографічні групи мають самоназву.

Упродовж багатьох століть на українській етнічній території існували різні етнографічні групи: поляни, батюки, холмщани, степовики, задунайці, кубанці, подоляни, пінчуки, полтавці, черкаси та інші. За сучасних умов урбанізації, стрімкого соціально-економічного розвитку відбулося поширення загальноукраїнських і загальноєвропейських культурних особливостей. Це призвело до стирання меж між більшістю етнографічних груп.

Етнографічні групи українського етносу найкраще збереглися у Карпатах і на Закарпатті. Досі існують культурно-побутові особливості українських горян: бойків, лемків, гуцулів.

Бойки (мал. 232) вирізняються своєю говіркою, забудовою осель, звичаями, традиціями, побутом, а в минулому - ще й одягом. Бойками їх називають за те, що замість слова «так» вони говорять «бое». З давніх часів вони розводили волів та овець, торгували сіллю, а потім почали займатися землеробством і розведенням корів. Бойки працюють на лісорозробках, збирають гриби та ягоди. З бойків походять професор Юрій Дрогобич, гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний, письменник Іван Франко, провідник ОУН Степан Бандера.

Лемки (мал. 233) також мають свою говірку. Зокрема, замість слова «лише» вони говорять «лем». Основними заняттями лемків віддавна були випасання волів та овець, ткацтво, різьбярство, деревообробка (особливо ложкарство), каменярство. Лемки, які жили біля курортів, продавали молочні продукти, гриби, ягоди. Ця група зазнала значного словацько-польського впливу. Лемки дуже прив’язані до своїх гір, традиційних форм життя і церкви. Їхні садиби збудовані з дерева.

Мал. 232. Бойки

Мал. 233. Лемки

Мал.234. Гуцули

Лемки вирізняються пісенним фольклором. З лемків походить композитор, автор музики Державного гімну України Михайло Вербицький.

Свою етнографічну територію мають у найвисокогірнішій частині Карпат на кордоні з Румунією гуцули (див. мал. 234). Так їх називали молдавські феодали за національно-визвольну боротьбу проти них («гоц» - розбійник). Гуцульські оселі піднімаються в горах до висоти 1400 м і є найвищими в Україні. Гуцули відомі своєю говіркою, красивим одягом, своєрідною народною архітектурою, звичаями, традиціями, розмаїтим фольклором, широким розвитком народних ремесел. Гуцули - знані вівчарі. Їхніми домашніми заняттями є ткацтво, обробка металу і шкіри, різьблення по дереву, художня вишивка. З гуцулів походить Олекса Довбуш - ватажок селянського повстання.

Жителів Поділля називають подолянами. Постійна небезпека з боку татар зумовила виникнення тут міст-замків, у яких проживав міщанський прошарок населення. Села і міста були оточені ровами або валами. У центрі села стояла церква, навпроти неї - корчма, наприкінці села - панський будинок, оточений липами. Пісні подолян вирізнялися особливою тугою та ліричністю. У ХVІІІ ст. більша частина Поділля потрапила під владу Російської імперії, що спричинило заборону мови і традицій. Саме тому культура і традиції подолян збережені менше, ніж у гуцулів чи бойків.

На Закарпатті живуть закарпатські русини. Деякі з них вважають себе окремою русинською нацією. Назву «русини» всі українці використовували як самоназву до ХІХ ст., у Галичині - до початку ХХ ст. А на Закарпатті угорці продовжували називати українців русинами й далі. Русини мають свою говірку, яка є українською мовою з великою кількістю діалектних і угорських слів.

На Поліссі проживають поліщуки і литвини. У документах перша згадка про поліщуків датована ХVІІ ст. Ця назва охоплювала українське й білоруське населення в межах історико-етнографічної території Полісся. Вони живуть у басейні Прип’яті та її приток. З давніх-давен поліщуки займалися полюванням, пасічництвом, рибальством, скотарством, землеробством. Вони вирізняються своєю давньою обрядовістю, звичаями, традиціями, особливостями пісенного фольклору. Литвинами називають жителів тих частин Полісся, які у ХІV-ХVІ ст. входили до складу Литовської держави.

• Національні меншини. В Україні живуть 22,2 % людей, які належать до інших національностей. Це національні меншини (представники націй, що мають свої історичні землі за межами України) та етнічні меншини (їхня історична батьківщина розташована в сучасних кордонах нашої держави). Найбільші національні й етнічні меншини (за даними перепису 2001 р.) представлені на мал. 235 і в таблиці 5.

Найчисельнішою національною меншиною є росіяни. Вони становлять 17,3 % від усього населення України. Це найбільша російська діаспора у світі та найбільша національна меншина в Європі. До середини ХVІІ ст. її чисельність на території нинішньої України була незначною. Із середини ХVІ ст. почалося заселення вільних земель Слобожанщини, у якому брали участь московські переселенці. Це відбувалося під охороною московських військових укріплень. Від переслідувань уряду й Церкви до України втікали з Московщини деякі церковні діячі. Живучи на українських землях, вони стали проповідниками нового релігійного вчення, яке не визнавало храмів, ікон, обрядів. Утікачем був, наприклад, московський друкар Іван Федоров.

Сучасна етнічна група росіян в Україні сформувалася переважно до середини ХХ ст. через міграції з ближніх до України територій Росії. Також радянська влада організувала масове переселення росіян на місце вимерлих українців після голодоморів, до Криму - після депортації кримських татар. Чималий вплив справила післявоєнна відбудова підприємств, коли за «оргнабором» прибували робітники в основному з Росії. У подальші роки тривало переселення росіян у промислові райони та великі міста України.

Треба зазначити, що це була цілеспрямована політика русифікації. Також влада заохочувала українців, щоб вони, оформлюючи документи, записувалися росіянами (особливо в Криму, на Донбасі або раніше на Кубані).

Нині найбільша кількість росіян мешкає у Криму (58,3 %), Луганській (39 %), Донецькій (38,2 %), Харківській (25,6 %) і Запорізькій (24,7 %) областях здебільшого в містах і селищах міського типу. Найменше росіян живе у західних областях України: Тернопільській (1,2 %), Івано-Франківській (1,8 %), Волинській (2,4 %), Закарпатській (2,5 %) та Рівненській (2,6 %).

Інші національні меншини становлять невеликий відсоток від населення України, але подекуди утворюють місця компактного проживання.

Білоруси - друга за чисельністю національна меншина в Україні (0,6 % від загальної кількості населення держави). Вони компактно розселялися ще з ХVIII ст. на Чернігівщині, Волині, Київщині. Також білоруси є в усіх великих містах.

Мал. 235. Етнічний склад населення України

В Україні діє Всеукраїнська спілка білорусів, мета якої - сприяти збереженню національної, культурної, мовної, релігійної самобутності білоруської громади України. Працюють білоруські недільні школи, виходить кілька місцевих газет білоруською мовою. Видатною українкою білоруського походження є поетеса, діячка ОУН Олена Теліга.

Молдавани нині становлять 0,5 % населення України. Їхня спільнота формувалася на українських землях упродовж століть від часів Київської Русі, коли на Галичині їхня частка була істотною. Масове переселення молдаван на українські землі (на Буковину) через турецькі репресії починається з XVI ст. А через століття їхні поселення виникають у межиріччі Дністра та Південного Бугу. Утім основним осередком розселення молдаван була Бессарабія, особливо після її входження до складу Росії. Нині молдавани в основному концентруються в районах їхнього традиційного розселення: на Буковині (9 %) та Одещині (5,5 %). Є молдавські села на Миколаївщині (1,3 %) й Кіровоградщині (0,9 %). Триває процес національно-культурного відродження молдаван. Молдавське походження має видатний український церковний діяч XVII ст. Петро Могила.

Таблиця 5. Національні та етнічні меншини в Україні

Національність

Кількість

Етнічна група за походженням

тис. осіб

%

Росіяни

8334,1

17,3

Національна меншина

Білоруси

275,8

0,6

Національна меншина

Молдавани

258,6

0,5

Національна меншина

Кримські татари

248,2

0,5

Етнічна меншина

Болгари

204,6

0,4

Національна меншина

Угорці

156,6

0,3

Національна меншина

Румуни

151,0

0,3

Національна меншина

Поляки

144,1

0,3

Національна меншина

Євреї

103,6

0,2

Національна меншина

Вірмени

99,9

0,2

Національна меншина

Греки

91,5

0,2

У Приазов’ї національна меншина; у Криму - етнічна меншина

Татари

73,3

0,2

Національна меншина

Цигани

47,6

0,1

Національна меншина

Гагаузи

31,9

0,1

Етнічна меншина

Інші національності

289,8

0,7

Три чверті всіх болгар в Україні проживає у Південній Бессарабії на Одещині. Вони становлять понад 0,4 % населення. В окремих районах болгари є абсолютною більшістю. Другий центр їхньої концентрації - південь Запорізької області. Болгари з’явилися в Україні на зламі ХVIII-ХІХ ст., утікаючи від Османської імперії, та після російсько-турецьких війн. Прибувши сюди, болгари заснували місто Болград, десятки сіл. Пізніше, у середині ХІХ ст., вони одержали землі у Приазов’ї. У незалежній Україні болгари мають змогу навчатися рідною мовою в школах і вищих навчальних закладах. У місцях їхнього компактного проживання організовано трансляцію болгарською мовою радіо- і телепередач. Розгорнули свою діяльність численні колективи художньої самодіяльності, які представляють культурно-мистецькі традиції болгарського народу.

Угорці в межах сучасних земель України проживають з IX ст. на Закарпатті, де нині становлять 12 % населення області. Тривале сусідство угорців і русинів призвело до мовно-культурного взаємовпливу. У період так званої мадяризації XIX - початку ХХ ст. особливо сильного угорського впливу зазнали мова, побут, фольклор, музика Закарпаття. В Україні існує ціла система культурних і освітніх угорських закладів, видавництв, засобів масової інформації, громадських об’єднань.

Румуни в Україні проживають переважно на Буковині, де їх сконцентровано понад 95 %. Румунські поселення тут відомі з XVI ст. Поселенці брали участь у гайдамацьких повстаннях. Після захоплення Румунією Південної Бессарабії там також зросла кількість румунів. Нині у Чернівецькій області румуни становлять 12,5 % населення області. Серед румунів 92 % визнали рідною мовою румунську. Це шоста за поширенням мова в Україні. Також румуни мають у Чернівецькій області певну культурну автономію. У Чернівцях виходять румунською мовою 12 обласних газет. Окреме видавництво випускає видання румунською мовою. Існують початкові й середні школи з румунською мовою викладання, діють самодіяльні гуртки румунської пісні, танцю тощо.

Розселення поляків в Україні історично пов’язане насамперед із Галичиною та Правобережною Україною. Саме тут існували найчисельніші польські громади. Польська колонізація українських земель тривала з XIV ст., коли було загарбане Галицько-Волинське князівство й почалося окатоличування населення. З середини XVI ст. посилилося переселення польських селян і міської бідноти на західноукраїнські землі. Наприкінці XVIII ст. багато поляків жили вже по всій Правобережній Україні. У цей період вони становили більшість серед панівної поміщицької верхівки, католицького духовенства, службовців, міщан і селян. Після Другої світової війни чисельність польського населення в Україні стрімко скоротилася. Тоді згідно з угодами між Польщею і СРСР 91,6 % поляків було примусово виселено із західних областей, як і українців - з території Польщі. Нині нечисельні польські громади збереглися на Житомирщині (3,5 % населення області), Хмельниччині (1,6 %) та Львівщині (0,7 %).

На території сучасної України за часів Київської Русі існували громади слов’яномовних євреїв. У XVI-XVII ст. в Україні оселилися європейські євреї, вихідці з Польщі, які говорили мовою германської групи індоєвропейської сім’ї - ідиш. Після другого і третього поділів Польщі й запровадження царизмом у 1796 р. дискримінаційної смуги осілості відбулося штучне скупчення євреїв у містечках Правобережної України. У ХХ ст. кількість євреїв в Україні стрімко скорочувалася через геноцид під час нацистської окупації, воєнну евакуацію, велику хвилю еміграції до Ізраїля і США. Нині найбільше єврейського населення живе в Одесі, Чернівцях, маленьких містечках Житомирської, Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Закарпатської областей, у місті Києві. Вихідцями з України є єврейський письменник Шолом Алейхем, одна з засновників держави Ізраїль Голда Меїр, видатний фізик Абрам Йоффе.

Греки в Україні живуть у Приазов’ї. їхнє переселення в ці райони почалося з VI ст. до н. е. з давньогрецьких міст-колоній у Криму. Найбільше грецького населення переселилося з Криму наприкінці 1770 р. після проголошення його незалежним ханством. Утікаючи від турецької навали, греки заснували на березі моря місто Маріуполь і 22 села навколо нього. Із Криму до Приазов’я вони привезли багато назв: Гурзуф, Ялта, Карань, Ласпі. Грецьке походження мають видатний український живописець Архип Куїнджі, учений Василь Каразін, футболіст Євген Хачеріді.

Завдання: Позначте на контурній карті території компактного проживання національних меншин в Україні.

• Етнічні групи в Україні. На території України до корінних народів належать кримські татари, караїми, кримчаки, гагаузи, кримські греки. Тому вони є етнічними, а не національними меншинами. Такі етнічні групи ще називають «бездержавними націями».

Кримські татари сформувалися як нація у Криму (мал. 236). Вони вважають себе нащадками народів, що приходили до Криму в різні історичні епохи: таврів, скіфів, сарматів, аланів, греків, готів, римлян, хозар, печенігів, турків, половців. Консолідація цього різноманітного етнічного конгломерату в єдиний кримськотатарський народ відбувалася протягом століть. Єднальними засадами були спільність території, тюркська мова й ісламська релігія.

Остаточно процес формування нації завершився в період існування держави кримських татар - Кримського ханства (ХV-ХVIII ст.). Більшу частину своєї історії ханство перебувало в залежності від Османської імперії та було її союзником. Основна архітектурна пам’ятка того часу, що збереглася до наших днів, - ханський палац у столиці середньовічного Криму - Бахчисараї. Уперше назву кримськотатарського етносу згадано в козацьких літописах ХVI-ХVIII ст.

Після російсько-турецької війни 1783 р. Крим окупувала Росія. В історії кримських татар почалася доба, яку вони називають «Чорне століття». Гноблення з боку російської адміністрації, відчуження землі у кримськотатарських селян спричинили масову еміграцію кримських татар до Османської імперії. Це призвело до занепаду сільського господарства і майже повного знелюднення степової частини Криму. Наприкінці XIX ст. в Криму лишилося близько чверті всього татарського населення.

Після встановлення радянської влади у 1921 р. було створено Кримську АРСР у складі Росії. Державними мовами були російська і кримськотатарська, а керівництво республіки складалося переважно з кримських татар. Однак після нетривалого піднесення національного . життя (відкриття національних шкіл, театру, випуск газет) почалися сталінські репресії 1937 р.

Мал. 236. Густав-Теодор Паулі. Кримські татари. Мулла. 1862 р.

Більшу частину кримськотатарської інтелігенції було репресовано. У 1941 р. Крим опинився під владою гітлерівців, які розв’язали терор проти мирного населення, а 1944 р. став роком головної трагедії у кримськотатарській історії. 18 травня 1944 р. за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ було звинувачено у зрадництві й депортовано з Криму в Середню Азію й на Урал. Загалом депортовано майже 200 тис. кримських татар. З-поміж них загинули 40 тис. осіб. На відміну від інших народів, депортованих 1944 р. і повернутих на батьківщину у 1956 р., кримським татарам було заборонено переїздити до Криму.

Масове повернення почалося у 1989 р. Станом на 2013 р. у Криму мешкали близько 270 тис. кримських татар, що становить 13 % від загального населення півострова. Кримські татари послідовно виступають за територіальну цілісність України на противагу проросійському сепаратистському руху в Криму. Попри це, у березні 2014 р. Росія анексувала Крим, а кримськотатарським лідерам заборонила в’їзд до нього. Кримські татари заявляють про невизнання російської окупації Криму.

Татарська та кримськотатарська мови, хоч і споріднені через належність до тюркської мовної групи, не є найближчими родичами. Значно ближчі до кримськотатарської мови турецька й азербайджанська.

Караїми мешкають переважно у Криму (кримські караїми) та Івано-Франківській області (галицькі караїми) (мал. 237). Їхня загальна чисельність - близько 1200 осіб. Тюркомовні караїми є корінними жителями Кримського півострова, нащадками племен, які в VIII-ІХ ст. входили у Хозарський каганат і прийняли іудаїзм. Староєврейське слово «караїм» означає «читець Тори» - священного писання іудеїв. У ХІV ст. частина караїмів переселилися в міста Галич, Тисменицю і Луцьк. У ХV ст. в Києві засновано караїмську колонію. Згодом такі колонії з’явилися у Львові, Самборі та інших містах. Завдяки общинній формі життя караїми і за межами Криму зберегли мову й культуру, тюркську основу обрядів, одягу, фольклору, національної кухні.

Кримчаки - корінна народність Криму. Етнічно вони близькі до євреїв, тому сповідують іудаїзм, але говорять мовою, спорідненою з кримськотатарською. Часом появи кримчаків у Криму вважають VІ-ІХ ст. н. е. Їхніми основними заняттями були садівництво та ремесла. Сто років тому кримчаків налічувалося близько 6 тисяч. У роки нацистської окупації багато кримчаків було розстріляно разом з євреями. У 90-х роках ХХ ст. деякі родини емігрували до Ізраїлю. Нині лишилося близько 400 кримчаків, більше ніж половина живуть у Криму.

На півдні Одещини мешкає близько 30 тисяч гагаузів, що належать до тюркської гілки алтайської мовної сім’ї. У зв’язку з переслідуванням турками населення Балканського півострова наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст. гагаузи повністю переселилися з Північно-Східної Болгарії й Добруджі. Походження гагаузів досі неясне. За однією з гіпотез, це отуречені болгари, які зберегли православ’я, але не зберегли мови.

Мал. 237. Караїми у національному вбранні. Феодосія, 1837 р.

Прихильники іншого погляду вважають, що гагаузи є нащадками тюркських племен, які переселилися у Х ст. з Приуралля і перейняли християнство.

До корінних народів також належать кримські греки - нащадки перших грецьких колоністів у Криму в давні часи. Нині їх близько 2,5 тисячі осіб.

Перевір себе

1. Чому в Україні сформувався багатонаціональний склад населення?

2. Розкажіть про формування та сучасне поширення корінної української нації в Україні.

3. Як виникли етнографічні групи українців? Наведіть приклади.

4. Покажіть території проживання в Україні національних меншин.

5. Чим національні меншини відрізняються від етнічних?

6. Де в Україні розселені етнічні меншини?

Проект для краєзнавця

Здійсніть власне наукове дослідження про представників різних національностей, які проживають у вашому населеному пункті чи районі. Підготуйте мультимедійну презентацію «Національності моєї місцевості».





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити