Підручник Географія 9 клас - Й. Р. Гілецький - Ранок 2017

РОЗДІЛ II ПЕРВИННИЙ СЕКТОР ГОСПОДАРСТВА

ТЕМА 1 Сільське господарство

§ 12 Тваринництво. Зональна спеціалізація сільського господарства України

СПРОБУЙТЕ ВІДПОВІСТИ

1. Яку частку продукції сільського господарства дає тваринництво?

2. Яких тварин розводять у вашій місцевості?

3. Яку продукцію виробляють у тваринництві?

4. Від чого залежить його просторове розміщення?

5. Які види культурних рослин найважливіші для тваринництва?

1. Розвиток кормової бази тваринництва

Розвиток тваринництва залежить від рослинництва, яке є важливою складовою його кормової бази. Сучасне кормо-виробництво складається з польового, лучно-пасовищного та промислового виробництва кормів (мал. 1).

До польового кормо-виробництва належить вирощування кормових і зернофуражних культур, а також використання відходів і побічної продукції зернових, технічних та інших культур (солома, бадилля тощо).

Лучно-пасовищне виробництво кормів пов’язане з використанням природних кормових угідь — сіножатей та пасовищ.

Промисловим виробництвом комбінованих кормів зайнята комбікормова промисловість. Комбіновані корми — це суміш збалансованих за вмістом поживних і мінеральних речовин (вітамінів). На комбікормових заводах як сировину використовують зерно та продукти його переробки, а також відходи олійної, цукрової, м’ясної, рибної промисловості.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО...

Ефіроолійні рослини в Україні вирощують переважно на Чорноморському узбережжі та в Криму. Їх використовують у парфумерії, косметичній, фармацевтичній і харчовій промисловості. Промислове значення в Україні мають понад 20 видів ефіроолійних культур. Серед них троянда, лаванда, фіалка, м'ята, шавлія, меліса, валеріана, конвалія, кмин, аніс, евкаліпт, коріандр, мигдалеве дерево, апельсин, розмарин, сосна, ваніль тощо.

Мал. 1. Складові частини кормової бази тваринництва.

Мал. 2. Випасання великої рогатої худоби на природних пасовищах.

Мал. 3. Сучасний тваринницький комплекс у Черкаській області.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО...

Свинарство залежно від типів годівлі має певні виробничі напрямки. У господарствах лісової зони та лісостепу, що базуються на картопле- і бурякоконцентратному типах годівлі, провідною спеціалізацією є м'ясо-сальна. У степу, де в кормах міститься висока частка дешевих концентратів, відображені риси сального напрямку свинарства.

Відходи підприємств харчової промисловості (жом, мелясу, сироватку), громадського харчування, а також харчові відходи населення використовують як корм для тварин без додаткової переробки. У кожній області ресурси кормів мають свої особливості.

2. Структура та розміщення тваринництва

У структурі валової продукції сільського господарства України тваринництво становить на сьогодні менше ніж 30 %. Основні його види — скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво. Серед інших складових тваринництва в Україні розвиваються рибництво, бджільництво, шовківництво.

Скотарство — один із найважливіших видів економічної діяльності тваринництва. Воно поширене на всій території України (поголів’я великої рогатої худоби на початок 2016 р. становило 3,75 млн голів). Найбільше великої рогатої худоби в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у Карпатах, лісостепу й на Поліссі, найменше — у степу (мал. 2).

Скотарство дає найбільший обсяг усієї продукції тваринництва — молока й м’яса. За співвідношенням виробленої продукції розрізняють кілька напрямків скотарства: молочне, м’ясне, м’ясо-молочне та молочно-м’ясне.

Молочне скотарство розвивається переважно там, де є пасовища із соковитими травами (Полісся), або навколо великих міст. Для районів інтенсивного землеробства з високою часткою посівних площ кормових культур, а також сіножатей і пасовищ характерний молочно-м’ясний напрямок (лісостеп, зона широколистяних лісів). М’ясо-молочне скотарство поширене в тих районах, де в кормовій базі переважають висококалорійні корми. Це степова, посушлива зона, де трави влітку висихають (Миколаївська, Херсонська обл., степовий Крим). М’ясний напрямок розвивається лише в спеціалізованих на вирощуванні молодняка господарствах, що виникли при цукрових, крохмалепатокових, спиртових заводах, відходи яких є висококалорійними кормами. Загалом в Україні переважає скотарство молочно-м’ясного напрямку. Останнім часом створюють тваринницькі комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби різних напрямків на промисловій основі (мал. 3).

Друга за значенням складова тваринництва — свинарство (поголів’я на початок 2016 р. становило близько 7,1 млн голів). Найрозвиненіше воно в степу та лісостепу, де є багато концентрованих кормів. На Поліссі свинарство базується на картоплі, але оскільки цей корм дорогий, собівартість продукції свинарства тут вища, ніж у лісостепу.

Вівчарство поширене переважно в степу, особливо південному, та Карпатах (мал. 4). У степу розвивається вовняне, здебільшого тонкорунне й напівтонкорунне вівчарство, яке дає якісну вовну. Воно базується на дешевих пасовищних і грубих кормах. Для вівчарства використовують сухі вигони та пасовища. Вівці добре переносять посуху, холод і можуть добувати корм навіть із-під снігу завглибшки до 20 см. На Поліссі та в Карпатах переважає грубововняне, шубне вівчарство, яке дає високоякісні, міцні, теплі овчини.

Птахівництво в Україні на сьогодні розвивається випереджальними темпами. Про це свідчить не тільки зростання кількості поголів’я птиці всіх видів (гусей, качок, курей, індиків), яка з 2000 р. зросла більше ніж у 1,7 разу, але й нарощування обсягів виробництва, які задовольняють внутрішній попит, а також спрямовані на експорт.

Мал. 4. Випасання овець на карпатських полонинах.

Великі спеціалізовані птахофабрики створено поблизу великих міст, промислових і рекреаційних центрів. Найбільше поголів’я птиці сьогодні зосереджено в Київській і Вінницькій областях, дещо менше — у Черкаській, Дніпропетровській та Херсонській областях. Разом у цих п’яти областях утримується 51,1 % усього поголів’я птиці в Україні.

Важливого значення набуває ставкове рибництво. Розводять переважно коропа. Товарне значення має форель.

Бджільництво поширене в усіх зонах, але найкращі умови для його розвитку — на Поліссі, у широколистяних лісах та лісостепу (мал. 5).

Шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) зосереджене в центральних степових і частково лісостепових областях.

Розвивається в Україні звірівництво. Із хутрових звірів на спеціалізованих фермах і у звірогосподарствах розводять сріблясточорну лисицю, норку, голубого песця, нутрію. У лісостепових і лісових областях поширене кролівництво, яке дає вдвічі більше м’яса, ніж вівчарство.

3. Зональна спеціалізація сільського господарства України

Для сільськогосподарського виробництва характерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені насамперед відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів, природних умов у різних її частинах.

Різну спеціалізацію сільського господарства визначають також економічні й соціальні чинники. Це передусім потреби населення та національного господарства в тій чи іншій сільськогосподарській продукції, географічне положення переробних промислових підприємств, працересурсний потенціал території, наявність розвинених транспортних шляхів. Під впливом цих чинників в Україні сформувалися три сільськогосподарські зони.

Поліська сільськогосподарська зона, яка охоплює природну зону мішаних лісів та невеликі прилеглі частини зони широколистяних лісів і лісостепу, зараз спеціалізується переважно на м’ясо-молочному тваринництві, зерновому господарстві, а східна частина — також на вирощуванні олійних культур. Колишня традиційна для цієї сільськогосподарської зони спеціалізація рослинництва на льонарстві та картоплярстві на сьогодні практично втрачена. Найбільше значення серед зернових у межах зони мають пшениця, гречка та жито, а з олійних — соняшник і ріпак. Спеціалізація рослинництва, природні умови забезпечили розвиток молочно-м’ясного та м’ясо-молочного скотарства, свинарства.

Лісостепова сільськогосподарська зона, яка включає природну зону широколистяних лісів і більшу частину території з лісостеповими ландшафтами, також за останні десятиліття суттєво змінила свою спеціалізацію. На більшості площі (близько 70 % території) тут чітко виражена зернова спеціалізація з відносно розвиненим вирощуванням олійних культур і молочно-м’ясним скотарством. У деяких районах у рослинництві переважає вирощування олійних культур. У Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій та деяких інших областях ще збереглися ареали вирощування цукрових буряків (мал. 6), але обсяги їх виробництва не дають підстав розглядати буряківництво як напрямок спеціалізації лісостепової сільськогосподарської зони.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО...

Питома вага м'яса птиці у структурі виробництва всіх його видів в Україні на сьогодні становить понад 49 %. Значне зростання виробництва продукції птахівництва в останні роки стало можливим передусім за рахунок будівництва сучасних високотехнологічних птахофабрик і комплексів, які забезпечені технікою й обладнанням як провідних світових, так і вітчизняних виробників.

Мал. 5. Бджільництво на Поліссі.

Мал. 6. Поле з посівами цукрового буряку на Полтавщині.

Значні площі в лісостеповій зоні займають посіви озимої пшениці та кукурудзи на зерно. Тваринництво спеціалізується на вирощуванні та відгодівлі на м’ясо великої рогатої худоби, свиней. На правобережжі сільськогосподарської зони, особливо в Придністров’ї, розвинене садівництво (мал. 7).

Степова сільськогосподарська зона й надалі залишається зоною зернових та олійних культур із розвиненими овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, скотарством, свинарством і вівчарством. Зерновими тут зайнято понад половину посівних площ. Основні зернові культури — озима пшениця (мал. 8), кукурудза, а з технічних — соняшник, у північній частині — льон-кудряш. Степова зона є найбільшим виробником зерна й соняшнику в Україні. Важливе значення мають також садівництво, виноградарство й баштанництво. У тваринництві провідними є скотарство та свинарство, на півдні розвинене вівчарство. Зростає роль птахівництва.

Мал. 7. Яблуневий сад у передгір'ї Карпат.

Мал. 8. Збирання пшениці на півдні України.

4. Гірські та приміські сільськогосподарські райони

Крім рівнинних сільськогосподарських зон, в Україні виділяють передгірні та гірські райони Криму*1 й Карпат. Своєрідні природні умови позначилися на особливостях сільськогосподарського виробництва в них.

У передгір’ях Карпат вирощують пшеницю, цукрові буряки, льон, картоплю. На Закарпатті рослинництво спеціалізується на зернових культурах, особливо кукурудзі на зерно, виноградарстві, садівництві та овочівництві. Із видів тваринництва разом зі скотарством велике значення має вівчарство, яке використовує гірські пасовища на полонинах.

На Південному березі Криму товарне значення мають виноградарство, вирощування ефіроолійних культур (троянди, лаванди, шавлії).

Навколо великих міст та агломерацій сформувалися приміські овоче-молочні зони, які орієнтуються на забезпечення населення міст овочами, картоплею, фруктами, молоком, яйцями тощо.

ЗАКРІПЛЮЄМО ЗНАННЯ

1. Що становить кормову базу тваринництва? 2. Якими є просторова організація та значення окремих видів тваринництва? 3. Якою є спеціалізація сільського господарства на Поліссі, у зонах широколистяних лісів, лісостепу та степу? 4. Якими є особливості сільськогосподарського виробництва в передгірних та гірських районах Криму й Карпат? 5. Якими є особливості сільського господарства в приміських сільськогосподарських районах?

ЗАСТОСОВУЄМО ЗНАННЯ, ПРАЦЮЄМО ТВОРЧО

1. Використовуючи карти атласу, порівняйте розвиток тваринництва у двох областях України (на вибір). 2. Порівняйте спеціалізацію тваринництва на Поліссі й у степу. Якими чинниками зумовлені відмінності? 3. Користуючись картою атласу, визначте спеціалізацію сільського господарства у своїй області.

1Тут і далі зірочкою позначені території, що на сьогодні визнано окупованими або які входять до зони АТО, а тому достовірність інформації не з’ясована.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити