Підручник Географія 9 клас - Й. Р. Гілецький - Ранок 2017

РОЗДІЛ І НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

ТЕМА 2 Світове господарство

§ 6 Багаторівневість світового господарства та його просторова структура

СПРОБУЙТЕ ВІДПОВІСТИ

1. Які економічні системи існують у сучасному світовому господарстві?

2. Який показник найточніше характеризує рівень соціально-економічного розвитку держав?

1. Багаторівневість світового господарства

На різних етапах розвитку світове господарство складалося з кількох груп держав різного рівня економічного розвитку. Так, із кінця XIX ст. до 1920-х рр. світове господарство становили дві взаємодіючі підсистеми: ринкове господарство індустріально розвинених країн і малорозвинене ринкове та доринкове (традиційне) господарство колоній і залежних країн. Нерівноправні відносини, низька собівартість продукції в розвинених державах поступово перетворили відсталі країни на постачальників сировини та дешевої робочої сили.

Особливістю розвитку світового господарства із 1920-х до кінця 1980-х рр. було протистояння двох підсистем. Першу з них виділяють як переважно ринкову, або капіталістичну (понад 160 країн станом на кінець 1980-х рр., із яких більш ніж 30 — індустріально розвинені). До другої підсистеми (соціалістичної) належало понад 20 так званих соціалістичних країн та країн, що розвиваються, соціалістичної орієнтації.

Зв’язки країн другої групи з іншими державами світу були дуже обмеженими. Економічна відокремленість призвела до відставання їх у використанні досягнень науково-технічного прогресу (НТП), втрати перспективи в конкурентній боротьбі на світовому ринку товарів і послуг. Зрештою ця підсистема господарства на початку 1990-х рр. розпалася. Країни, що входили до неї, сьогодні докладають значних зусиль, щоб покращити рівень національної економіки, тісніше інтегруватися в єдину світову систему господарства.

Основними соціально-економічними підсистемами сучасного світового господарства є національні господарства:

• країн розвиненої ринкової економіки;

• країн ринкової економіки, що розвиваються;

• країн перехідної від планової до ринкової економіки.

Період від початку 1990-х рр. до теперішнього часу характеризувався вирішенням різними державами світу суттєво відмінних завдань подальшого розвитку. Так, країни розвиненої ринкової економіки майже завершили перехід до мішаної економіки. Сучасний етап їхнього розвитку називають ерою постіндустріалізації. Його суть полягає в переході від індустріального суспільства, у якому основною була промисловість, до постіндустріального, де на перші ролі вийшов третинний сектор економіки.

Для багатьох країн ринкової економіки, що розвиваються, цей період став часом активного подолання свого економічного відставання (нові індустріальні країни).

Колишні соціалістичні країни здійснювали перехід від планової економіки до ринкової. Багато з них на сьогодні не тільки завершили цей перехід, а й досягли досить високого рівня соціально-економічного розвитку (див. таблицю).

Отже, на всіх етапах формування світового господарства існували національні економіки різного рівня розвитку, які вирішували свої специфічні завдання.

Таблиця

МІСЦЕ КОЛИШНІХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН ЗА РІВНЕМ ІНДЕКСУ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ СЕРЕД ДЕРЖАВ СВІТУ СТАНОМ на 2016 р.

Місце

Країна

ІЛР

25

Словенія

0,880

28

Чехія

0,870

30

Естонія

0,861

35

Словаччина

0,844

36

Польща

0,843

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

Відповідно до індексу соціального розвитку (соціального індексу прогресу), який визначає некомерційна організація «Делойте», Чехія входить до групи 22 найбільш розвинених країн світу. У рейтингу добробуту своїх громадян вона посідає 28 місце у світі. При цьому національні багатства розподілені найбільш рівномірно серед розвинених країн.

2. Просторова структура світового господарства за концепцією «центр — периферія»

Країни, які досягли різного рівня розвитку, мають певні територіальні осередки. Це дало підставу розглядати просторову структуру світового господарства за концепцією «центр — периферія». Згідно із цим підходом, центр світового господарства охоплює групу держав умовної Півночі, у яких розвивається постіндустріальне суспільство. До центру належать близько 25 країн, які зосереджують понад 13 % світового населення та виробляють майже половину світового ВВП. Це передусім країни Європейського Союзу та інші країни Західної Європи. Їх ще називають «західним світом», хоч до центру світового господарства відносять і Японію.

До напівпериферії світового господарства відносять три групи країн. Перша охоплює розвинені країни умовного Заходу, у яких величини ВВП на одну особу сягають близько половини цього показника в США. Такими країнами, наприклад, є Іспанія, Португалія.

Другу групу напівпериферії утворюють нові індустріальні країни (Південна Корея, Сингапур, Тайвань), які взяли стрімкий старт в економічному зростанні з 1970-х рр. Орієнтуючись на дешеву робочу силу, ці країни організували масове виробництво експортної промислової продукції (мал. 1).

Третя група країн напівпериферії представлена державами — членами ОПЕК. Це Організація країн — експортерів нафти, заснована в 1960 р. з метою захисту інтересів нафтодобувних держав Азії, Африки, Латинської Америки на світовому ринку нафти й нафтопродуктів. Вони контролюють значну частину видобутку й продажу нафти у світі. Частина таких країн, які мають малу кількість населення, відрізняється дуже високим рівнем життя (Кувейт, Бахрейн, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія). Країни ОПЕК зі значною кількістю населення (Ірак, Іран, Нігерія) мають невисокий рівень життя, а тому їх відносять до периферії світового господарства.

Мал. 1. Найбільшою статтею експорту сучасного Тайваню є комп'ютерна техніка.

Мал. 2. Біженці з Південного Судану, рятуючись від бойових дій і розрухи, перейшли в Уганду, де отримують їжу в облаштованому для них таборі.

Периферія світового господарства охоплює більшість країн, що розвиваються. Для них характерні застарілі технології виробництва й сировинний тип експорту, хронічна відсталість аграрного сектору та нестача продовольства. Частина цих країн (35 зі 123) нині активно проводить економічні реформи. Інші держави являють собою своєрідні «задвірки» світової системи. У них часто майже відсутні загальноприйняті норми державного регулювання, панують насильство, злиденність та аморальність. Такими, зокрема, є Південний Судан (мал. 2), Мозамбік, Бангладеш, Непал, Афганістан, Гаїті.

Особливу групу становлять постсоціалістичні країни, які розвивалися в умовах централізованої та мілітаризованої (спрямованої передусім на виробництво зброї) економіки. Ці країни також неоднорідні. Так, Монголія, В’єтнам, Туркменистан, Киргизстан, Таджикистан належать до типу країн, що розвиваються. А постсоціалістичні країни Центрально-Східної Європи та Росія мають середньорозвинену багатопрофільну промисловість.

ЗАКРІПЛЮЄМО ЗНАННЯ

1. Яких змін зазнавала рівнева структура світового господарства впродовж XX — початку XXІ ст.? 2. Які основні економічні завдання вирішують держави, що на сьогодні належать до трьох різних підсистем? 3. Який вигляд має просторова структура світового господарства за концепцією «центр — периферія»?

ЗАСТОСОВУЄМО ЗНАННЯ, ПРАЦЮЄМО ТВОРЧО

1. Знайдіть у додаткових джерелах інформації дані про величину ІЛР у державах, що межують з Україною. Порівняйте ці величини. 2. Знайдіть у мережі Інтернет або інших джерелах інформацію про те, які групи товарів найбільше експортують постсоціалістичні держави, що належать до периферії світового господарства.

ЧИ ВІДОМО ВАМ, ЩО…

Основу промислового виробництва Монголії становить добувна промисловість. У цілому промисловість дає 32 % ВНП держави, 34 % забезпечує сфера послуг та стільки ж — сільське господарство. У сільському господарстві переважає традиційне скотарство (розведення овець, кіз, великої рогатої худоби, верблюдів, коней). Лише 1 % площі використовується під рільництво.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити