Підручник Географія 9 клас - П. О. Масляк - Аксіома 2017

Розділ 1 Національна економіка та світове господарство

Тема 2. Світове господарство

§ 8. ТИПИ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ. ТИПІЗАЦІЯ КРАЇН СВІТУ ЗА РІВНЕМ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ, МІСЦЕ УКРАЇНИ В НІЙ

1. Пригадайте та знайдіть на карті країни, які є сусідами України.

2. Назвіть столиці цих країн.

Типи економічних систем. У наш час виділяють п’ять типів економічних систем: традиційну, командно-адміністративну, ринкову, перехідну і змішану. Кожна з них має власні, притаманні їй, риси (мал. 25).

Мал. 25. Риси основних типів економічних систем

Користуючись мал. 25, назвіть найбільш позитивні, на Вашу думку, риси кожного з типів економічних систем.

Ознаки традиційної економічної системи характерні для слаборозвинутих країн Африки й Азії. Її риси — панування ручної праці й відсталих технологій, визначальна роль природних ресурсів, низький рівень спеціалізації і продуктивності праці. Традиційні освячені віками форми господарювання панують в Афганістані, Сомалі, Чаді, Монголії, Центральноафриканській Республіці тощо.

У колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах існувала командно-адміністративна система, для якої було характерно панування суворого централізму на базі існування державної власності, відсутність ініціативи, «зрівнялівка» у розподілі благ, орієнтація не на результат, а на думку оточення, монополізація в економіці, бюрократизація всіх сфер економічного життя, централізоване планування, використання позаекономічних, ідеологічних методів управління. Таке вкрай неефективне господарство існувало в умовах тотальної нестачі товарів і послуг усіх видів. Сьогодні ця система панує в КНДР, на Кубі, в М’янмі.

Ринкова система ґрунтується на особистій свободі будь-якої людини як узагалі, так і у виборі видів політичної й економічної діяльності, реалізації підприємницьких талантів і схильностей, справедливому ставленні держави до господарської діяльності людини, її бажані мати чесний прибуток і володіти власністю. Держава гарантує всім, хто займається підприємницькою діяльністю на її території, непорушність (святість) права на приватну власність. Закон — один для всіх, і тому держава, при її обмеженому втручанні в економіку, всебічно сприяє розвитку здорової конкуренції в його рамках.

Сама назва «перехідні економічні системи» говорить про те, що вони формуються після зміни основних напрямків економічного розвитку держави. Перехідні економічні системи притаманні багатьом постсоціалістичним і пострадянським країнам, які здійснюють важкий, сповнений протиріч і проблем перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки.

У змішаній економічній системі в економіці одночасно представлені елементи попередніх типів економічних систем. У цьому сенсі саме Україна є показовим її прикладом. Ми донині відчуваємо прояви командно-адміністративної системи: порядок збору податків, корупцію, бюрократизацію, монополізацію. На цьому тлі в країні формується приватна власність як один із головних елементів ринкової економіки. Мільйони людей забезпечують свої потреби в сільгосппродукції із присадибних ділянок, застосовуючи при цьому примітивні знаряддя і ручну працю як елементи традиційної економічної системи.

Ринкова економіка — соціально-економічна система, що базується на приватній власності, вільних товарно-грошових відносинах, конкуренції і свободі вибору як виробників, так і споживачів.

Типізація країн світу за ООН. На сьогоднішній день в ООН застосовують два різновиди класифікації. За першою класифікацією всі країни світу поділяють на три типи: 1) економічно високорозвинені країни; 2) країни, що розвиваються; 3) країни з перехідною економікою (від планової до ринкової). Фактично до третього типу належать колишні соціалістичні країни, які будують ринкову економіку. За другою класифікацією ООН виділяють дві великі групи країн: 1) економічно розвинені країни і 2) країни, що розвиваються. При такому розподілі в одну групу країн об’єднуються надзвичайно різні держави, які всередині кожного типу поділяються на дрібніші групи — підтипи.

Характеризуючи тип країн, за основу найчастіше беруть рівень їх соціально-економічного розвитку та місце у світовому господарстві. Частіше за все економгеографи за цими ознаками виділяють у світі чотири типи країн.

Економічно розвинуті країни, до яких належать США, Канада, Японія, країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка (ПАР), Ізраїль. Відзначимо, що між цими країнами також існують значні відмінності в рівнях економічного розвитку та ролі в господарстві світу. Тому серед економічно розвинутих країн також виділяють декілька груп.

Знайдіть економічно розвинуті країни на політичній карті світу та вкажіть їх столиці.

Найбільш розвинуті країни «Великої сімки»: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада, господарство яких створює майже половину промислової продукції світу. На них припадає близько 45% світового товарообігу. Доходи ВВП на душу населення в цих країнах складають від 29 847 $ (Італія) до 55 904 $ (США). Ви, мабуть, знаєте, що США є лідером у цій групі. Це найрозвинутіша країна світу, найбільший споживач ресурсів, товарів та послуг, головний експортер сучасної наукоємної продукції і науково-технічної інформації. Звичайно, що країни цієї групи мають значний вплив на перебіг світових економічних і політичних подій.

Знайдіть ці країни на політичній карті світу та вкажіть їх столиці.

ЕКОНОМІЧНО високорозвинуті країни Західної Європи. Крім високого рівня економічного розвитку, ці країни займають помітні позиції у світовій торгівлі та політиці. Це Австрія, Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія. Доходи ВВП на душу населення в цих країнах складають від 40 456 $ (Бельгія) до 103 187 $ (Люксембург).

Знайдіть ці країни на політичній карті світу та вкажіть їх столиці.

Країни переселенського типу: Австралія, Ізраїль, Нова Зеландія, ПАР. Доходи ВВП на душу населення в цих країнах складають від 5 784 $ (ПАР) до 51 642 $ (Австралія).

Вони мають спільні риси історичного та економічного розвитку. За рішенням Організації Об’єднаних Націй Ізраїль був створений у 1948 р. Колишню британську територію Палестини було поділено на суверенні арабські та єврейську країни. Решта названих країн були колоніями Великої Британії і зараз входять до складу Співдружності націй, яку вона очолює. Індустріалізація та капіталістичне виробництво у цих країнах були започатковані переселенцями, а не корінним населенням.

Окремо можна виділити постсоціалістичні країни перехідної економіки, які досягли найбільших успіхів на шляху економічних реформ у напрямку створення ринкової економіки та демократизації суспільства. Це Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина та Словенія.

До країн централізовано керованої економіки належать В’єтнам, Куба, Китай та Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР). У Китаї при владі залишилася комуністична партія, але слід зазначити, що в країні на основі розширення ринкових відносин та приватного сектора відбувається швидкий підйом економіки. Швидкими темпами розвивається економіка В’єтнаму. Куба та КНДР до цього часу дотримуються планової системи ведення господарства, не допускаються введення приватної власності тощо. Тож у цілому ця група країн дуже різнорідна.

Країни, що розвиваються виділяють в окрему групу. Здебільшого, це колишні колонії, які, здобувши політичну незалежність, розвивають національні економіки. Вони різняться за рівнем економічного розвитку, розмірами території, запасами природних ресурсів, місцем у світовому господарстві. Тож серед них можна також виділити декілька груп.

Перша група — нові індустріальні країни, або «азіатські тигри» — Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, а також Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Індонезія, Малайзія, Туреччина і Таїланд. Для цих країн характерні швидкі темпи розвитку господарства, в тому числі й завдяки результативному використанню іноземних інвестицій.

Монокультурне господарство — це господарство, що спеціалізується на виробництві та експорті 1-2 видів сільськогосподарських культур або продукції гірничодобувної промисловості.

Друга група — країни-експортери нафти, які вирізняються досить високим рівнем соціально-економічного розвитку: Бруней, Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Саудівська Аравія, Лівія, Іран. Звичайно, що економічний розвиток цих країн залежить від експорту нафти і світових цін на неї.

Наступна група — малі острівні країни, високі прибутки яких пов’язані з розвитком у сфері банківського бізнесу і туризму: Антигуа і Барбуда, Багамські, Бермудські та Сейшельські острови, Барбадос, Бахрейн.

Близько 60 країн складають групу «країн середніх можливостей»: Ямайка, Гватемала, Панама, Філіппіни, Сирія, Туніс, Намібія тощо. Більшість із них для розвитку національної економіки постійно позичають гроші в економічно розвинутих країн, збільшуючи зовнішню заборгованість.

Найменш розвинуті країни, з багатоукладною економікою, низькою продуктивністю праці економічно активного населення, монокультурністю господарства і залежністю економіки від цін світового ринку на дешеві продукти експорту та дорогу продукцію промисловості, яка імпортується, складають останню групу країн у нашій типології. За класифікацією ООН до неї належать 47 країн: Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Малаві, Камбоджа, Ємен, Афганістан тощо. Рівень ВВП на душу населення в цих країнах складає до 353 $ (Малаві) (мал. 26).

Україна належить до постсоціалістичних країн перехідної економіки з доходом на душу населення 2109 $ (133-я у списку зі 186 країн, між Узбекистаном та Республікою Конго, за даними Міжнародного валютного фонду).

Мал. 26. Традиційне житло у Малаві

Велика індустріальна двадцятка (офіційна назва англійською Group of Twenty Finance Ministers and Central Bank Governors), або Група двадцяти — G-20. Це певний формат міжнародних нарад міністрів фінансів і підрозділів центральних банків, що представляють 20 найбільш потужних економік сучасного світу: 19 найбільших національних економік (Австралія, Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Індія, Індонезія, Італія, Канада, Китайська Народна Республіка, Мексика, Німеччина, Південно-Африканська Республіка, Республіка Корея, Росія, Саудівська Аравія, США, Туреччина, Франція, Японія) і ЄС.

Знайдіть ці країни на політичній карті світу та вкажіть їх столиці.

Разом група G-20 — це 2/3 населення світу, яке створює 90% світового ВНП, на них припадає 80% світової торгівлі (мал. 27).

15-16 грудня 1999 року в Берліні було проведено конференцію, на якій за ініціативою міністрів фінансів країн «великої сімки» створено групу G-20 для ведення діалогу з ключових питань світової економічної і фінансової політики з країнами, що розвиваються.

Мал. 27. Країни G-20

Виділяють п’ять типів економічних систем, які мають власні риси: традиційну, командно-адміністративну, ринкову, перехідну і змішану.

Країни різняться за розмірами території, кількістю населення, фізико- та економіко-географічним положенням, рівнем розвитку, державним ладом і устроєм.

Характеризуючи тип країн, за основу найчастіше беруть рівень їх соціально-економічного розвитку та місце у світовому господарстві. За цими ознаками виділяють такі типи країн: економічно розвинуті країни (найбільш розвинуті країни «Великої сімки», економічно високорозвинуті країни Західної Європи, країни переселенського типу, пост- соціалістичні країни перехідної економіки), країни централізовано керованої економіки, країни, що розвиваються (нові індустріальні країни, або «азіатські тигри», країни- експортери нафти, малі острівні країни, країни середніх можливостей та найменш розвинуті країни).

19 найбільших національних економік і ЄС утворюють так звану Велику індустріальну двадцятку (G-20). Україна належить до постсоціалістичних країн перехідної економіки.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Поясніть зміст поняття «типи економічних систем».

2. Наведіть приклади країн світу з різним рівнем економічного розвитку, покажіть їх на політичній карті світу.

3. Знайдіть та покажіть на карті країни «Великої сімки» (G-7) та «Великої двадцятки» (g-20).

4. Назвіть найменш розвинені країни світу та покажіть їх на політичній карті.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити