Історія України 11 клас

Тема 1. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945). ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА (1941-1945)


§ 3. ЖИТТЯ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В РОКИ ВІЙНИ


2.   Життя населення України в умовах окупації.


Окупаційний режим, установлений в Україні, перевершував деспотичні порядки, які запровадили гітлерівці в інших країнах Європи. Якщо там діяли хоча б обмежені юридичні норми, визнавалися деякі економічні права робітників, дозволялася торгівля, існували певні гарантії соціального забезпечення й медичного обслуговування, то українське населення було позбавлене всіх економічних, політичних і соціальних прав.

Відступ Червоної армії з території України супроводжувався евакуацією важливих для оборони підприємств і зруйнуванням тих, що залишалися. З початком гітлерівської окупації це обернулося для мешканців міст і промислових центрів масовим безробіттям. Проте окупаційний режим справився з цією проблемою досить швидко. Потребуючи якнайшвидшого відновлення підприємств і шляхів, нацисти запровадили трудову повинність для всього населення. За допомогою допоміжних управ і поліції була організована обов’язкова реєстрація працездатних. їм видавали робочу книжку чи картки, які щотижня підписувалися роботодавцями. Лише за наявності таких документів можна було отримати продукти харчування. Норми їх видачі були вкрай низькими. Харчів не вистачало навіть для відновлення сил самого робітника, а тим більше членів його родини. Так, наприклад, у Горлівці, Сумах у квітні 1942 р. працівник отримував на день 100 г хліба, у Києві — 67 г, у Луцьку та Рівному по 214 г на дорослу людину та 170 г на дитину.

Мовою документів

Норми продовольчих карток на Донбасі в 1942 р.

Продукт

На тиждень, г

На день, г

працівник

утриманець

працівник

утриманець

Хліб

1800

1200

257

171

Масло

50

30

7

4

М’ясо

70

40

10

6

Крупа

150

100

21

14

Овочі

2500

2300

360

330

Середня заробітна плата становила 500-600 крб на місяць. При цьому в 1942 р. 1 кг сала коштував до 600 крб, 1 кг масла — 5 тис. крб, склянка солі — 250 крб.

Через виснаження робітники мусили кидати роботу. Вони могли займатися обмінними операціями, але постійно ризикували потрапити до трудового табору під час облави. У такому випадку їхні сім’ї залишалися без будь-якої підтримки. Бранців трудових таборів використовували для робіт у сільському господарстві, у найнебезпечнішому будівництві, для ремонту шляхів. На останньому етапі війни їх інтенсивно використовували для окопних і фортифікаційних робіт.

Масове голодування стало ознакою міського життя вже в першу воєнну зиму. За статистикою окупаційних властей, 60 % смертей у Харкові протягом перших трьох місяців 1942 р. були спричинені голодом.

У пошуках продуктів міські жителі йшли зі своїм жалюгідним майном у села, часто помираючи в дорозі. Тих, кому пощастило виміняти продукти, при поверненні до міста затримували патрулі польової жандармерії. Керуючись принципом «продукти харчування належать німецькому народові», а не мешканцям окупованих територій, вони відбирали всі надлишки понад норму, установлену місцевою владою. Згідно зі згаданим принципом, торгівля та обмін сільськогосподарських продуктів із перших і до останніх днів окупації оголошувалися незаконними, а базари постійно розганялися.

Ознакою повсякдення стали такі хвороби, як черевний і висипний тиф, дизентерія, туберкульоз. При цьому нацисти за час окупації зруйнували понад 500 лікарень, майже 1 тис. поліклінік і амбулаторій, 800 аптек. У тих закладах, що збереглися, медичні послуги надавали тільки за плату. Значно подорожчали ліки (у 2-20 разів) порівняно з доокупаційним часом.

Однією з форм пограбування населення стали різні державні податки. Мешканці окупованих територій сплачували податок на заробітну плату й потреби житлового будівництва, на благодійну справу, худобу та ін. Крім того, діяли місцеві податки. У Кам’янці-Подільському був запроваджений подушний податок, який принижував людську гідність: глава сім’ї мав сплачувати однаковий податок за себе і за собаку, а податок за жінку був такий самий, як за кішку. За ухиляння від сплати податків передбачалися різні форми покарання, у тому числі й смертна кара.

Пограбування й приниження зумовлювалися політикою сегрегації1. У містах при входах до магазинів, перукарень та інших громадських закладів вивішували оголошення: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонений». У багатьох місцевостях корінним мешканцям заборонялося користуватися залізницею, трамваєм, електрострумом, телеграфом, поштою. За умов воєнного часу головним економічним завданням, яке покладалося на окупаційні власті в Україні, було безперебійне забезпечення продовольством вермахту та Німеччини. Тому вони зосередилися насамперед


Окупанти використовували селян як тяглову силу для обробітку землі. 1942 р.

 

1Сегрегація — політика примусового відокремлення групи людей за расовою ознакою 32 та їх дискримінація.

Окупаціний режим в Україні


на експлуатації сільського населення. З цією метою окупанти зберегли громадські форми господарювання, трансформувавши колгоспи в «громадські господарства», а радгоспи — у «державні маєтки».

На полях застосовувалася переважно ручна праця, оскільки техніка була евакуйована або знищена. У цьому зв’язку до сезонних робіт залучали всіх працездатних без винятку. Робочий день тривав від сходу до заходу сонця. Дозволялися перерви: на сніданок — 30 хв, на обід — 1 год, на підвечірок — 15 хв.

Постійним явищем стали фізичні покарання за зволікання на роботі чи її припинення, за зупинку чи пошкодження механізмів. За неякісну чи невчасно виконану роботу селян штрафували, відбирали в них городи, брали заручників, яких страчували за незадовільну роботу всієї громади.

Історичний факт

Документи фіксують використання селян як тяглової сили. Окупанти примушували їх запрягатися по 8-10 чоловік і тягнути плуга. Сівалку тягнули по 10, борону — по 2 чоловіки. Працювати примушували під загрозою розстрілу. Такі факти зафіксовані в Запорізькій, Херсонській і Харківській областях.

У 1942 р. в селах була запроваджена пайкова система. Наприклад, у Вінницькій області селянам видавали щомісячний пайок: 12 кг хліба і круп на одну особу. Решту врожаю, за винятком насіннєвого фонду, конфісковували. Селян обкладали різноманітними податками, визискували за допомогою «ножиць цін»: коса коштувала 100 л молока, лопата — 5 десятків яєць.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити